Вовки Кальї. Темна вежа V
Шрифт:
Лежачи нерухомо, як людина, що міцно заснула, Роланд приготувався до стрибка.
А тоді вона відгорнула волосся зі щоки Едді й поцілувала його у скроню. І цей пестливий жест сказав стрільцеві все, що йому необхідно було знати. Тепер він міг спокійно заснути. Він заплющив очі й занурився в темряву.
Розділ IV
БЕСІДА
Коли Роланд прокинувся вранці, Сюзанна ще спала, але Едді з Джейком уже були на ногах. На сірих кістках учорашнього багаття Едді розклав нове. Вдвох із хлопчиком вони грілися та їли буритоси по-стрілецькому. Вигляд у обох був схвильований і заразом стривожений.
— Роланде, нам треба поговорити, — сказав Едді. — Вночі з нами дещо трапилося…
— Я знаю, — перебив Роланд. — Ви були в тодеші.
— В тодеші? — перепитав Джейк. — А що воно таке?
Роланд розтулив було рота, щоб пояснити, але потім замовк і похитав головою.
— Якщо ми будемо розмовляти, Едді, краще розбуди Сюзанну. Так не доведеться повторювати першу частину двічі. — Він перевів погляд на південь. — Маю надію, наші нові друзі не перешкодять нам під час розмови. Їх це не стосується. — Але в його душу вже закрадалися сумніви щодо цього.
Цікавіше, ніж зазвичай, він спостерігав, як Едді будить Сюзанну, впевнений, проте не на всі сто, що розплющить очі саме Сюзанна, а не інша. Але то була вона. Сіла, потягнулася, прочесала пальцями свої тугі кучері.
— Що таке, котику? Я могла ще годинку поспати.
— Сьюз, нам треба поговорити, — сказав Едді.
— Все, що захочеш, але не зразу. Ого, нічого собі, та в мене все тіло болить!
— Це від спання на твердій землі, — сказав Едді.
«Не кажучи вже про полювання голою на болоті», — додумав Роланд.
— Злий мені водички, сонце. — Сюзанна простягнула долоні, складені ковшиком, і Едді наповнив їх водою з бурдюка. Вона хлюпнула собі в обличчя, скрикнула і сказала: — А водичка не літня.
— Літня! — повторив Юк.
— Ні, я ще молода, — засміялася жінка до пухнастика, — але ще кілька таких місяців, як ці попередні, і я посивію. Роланде, ви в Серединному світі знаєте, що таке кава?
Роланд кивнув.
— З плантацій у Зовнішній дузі. На півдні.
— Якщо раптом будемо проходити повз неї, назбираємо трішки? Пообіцяй.
— Обіцяю, — запевнив Роланд.
Але Сюзанна вже пильно дивилася на Едді.
— Що таке? Ви, хлопці, якось змарніли.
— Знову сни замучили, — сказав Едді.
— Мене теж, — додав Джейк.
— Це не сни, — мовив стрілець. — Сюзанно, а тобі як спалося?
Вона безтурботно глянула на нього. В її відповіді він не відчув ані тіні сумніву.
— Мов убита, як я завжди сплю. Єдине, що є доброго в цих поневіряннях, — те, що ти можеш забути про клятий «нембутал». [9]
9
«Нембутал» — снодійний лікарський засіб.
— Роланде, то що таке тодеш? — поцікавився Едді.
— Тодеш, — почав стрілець і пояснив їм так добре, як умів. З Ваннеєвих уроків він пам'ятав, що люди-манні тривалий час постували, щоб досягти належного стану розуму, мандрували в пошуках саме того місця, що дозволяло зануритися в тодеш. Це вони визначали за допомогою магніту й великих свинцевих тягарців.
— Щось мені підказує, що в Нідл-парку [10] ці чуваки були б як удома, — сказав Едді.
— Будь-де у Ґрінвіч-Вілідж, [11] — додала Сюзанна.
10
Нідл-парк (у перекладі «Парк „Голка“») — Шерман-сквер у Нью-Йорку. У 1960—1970-x роках місце для збіговиськ наркоманів і наркодилерів.
11
Ґрінвіч-Вілідж (скорочено «Вілідж») — богемний житловий район Нью-Йорка, місце зародження руху бітників.
— «Звучить по-гавайському, чи не так?» — процитував Джейк замогильним голосом, і всі розсміялися. Навіть Роланд, і той злегка всміхнувся.
— Тодеш — це ще один спосіб мандрувати, — сказав Едді, коли всі насміялися досхочу. — Як двері. І скляна куля. Правильно я кажу?
Роланд хотів було відповісти ствердно, та потім завагався.
— Я думаю, це можуть бути різновиди одного й того самого, — сказав він. — А ще Ванней розповідав, що кристали… частини чаклунської веселки… можуть полегшити занурення в тодеш, а часом навіть роблять його елементарним.
— А ми справді блимали, як… як лампочки? Як те, що ти називаєш ліхтарями-іскорками?
— Так… ви з'являлися й зникали. Коли вас не було, замість вас лишалося тьмяне світіння, неначе щось тримало для вас місце в цьому світі.
— Дякувати Богові, що тримало, — сказав Едді. — Коли все скінчилося… коли знову задзеленчали дзвіночки й стало темно… чесно кажучи, я засумнівався, що ми повернемося.
— Я теж, — тихо мовив Джейк. Небо знову затягло хмарами, й у тьмяному ранковому світлі хлопчик здавався дуже блідим. — Я тебе загубив.
— Ще ніколи в житті я не був такий щасливий, як тоді, коли розплющив очі й побачив цей шмат дороги, — сказав Едді. — І тебе поряд, Джейку. Навіть Роланд — і той здався мені красенем. — Він глянув на Юка, перевів погляд на Сюзанну. — Кохана, а з тобою нічого такого не трапилося вночі?
— Ми б її побачили, — сказав Джейк.
— Ні, якщо її тодешнуло деінде, — заперечив Едді.
Сюзанна стурбовано похитала головою
— Я всю ніч проспала. Я ж казала. А ти, Роланде?
— Нічого такого, — сказав Роланд. Він, як завжди, тримав усе в таємниці, поки інтуїція не підкаже йому, що настав слушний час. (До того ж брехати йому особливо не довелося.) Він пильно подивився на Едді й Джейка. — Якісь проблеми, правда ж?
Едді з Джейком перезирнулися, потім знову подивилися на Роланда.
— Та, — зітхнув Едді, — мабуть.
— Наскільки все погано? Ви знаєте?
— Здається, ні. А ти як думаєш, Джейку? — Джейк похитав головою.
— Але в мене є деякі міркування, — вів далі Едді. — І якщо вони справдяться, от тоді у нас виникне проблема. Велика. — Він важко проковтнув слину. Джейк торкнувся його руки, і стрілець з тривогою відзначив, як швидко і міцно той стиснув хлопчикову долоню.
Роланд і собі потягнувся та взяв за руку Сюзанну. Перед його внутрішнім зором промайнула картинка, як ця рука хапає жабу й вичавлює з неї тельбухи, але він прогнав од себе цю думку. Жінки, яка це зробила, з ними зараз не було.