Вовки Кальї. Темна вежа V
Шрифт:
Цим документом засвідчується укладення Угоди між м-ром Кельвіном Тауером, мешканцем Нью-Йорка, що володіє нерухомістю, яка являє собою пустир і визначена як Ділянка № 298 і Квартал № 19, розташовані…
У голові знову зателенькали дзвіночки, Едді пересмикнуло. Тепер вони звучали гучніше. Тіні на стіні потемнішали й поповзли до стелі. Темрява, яку Едді відчув надворі, проривалася всередину. Їх могло змести хвилею пітьми, і це було б погано. Проте вони могли втопитися в ній, а це було б ще гірше, авжеж, гірше, бо що може бути гірше, ніж захлинутися у товщі пітьми?
А раптом у тій темряві водилися істоти? Голодні створіння, як той охоронець дверей?
Не «раптом», а так і є. То був голос Генрі. Вперше за два місяці. Едді уявив, що Генрі стоїть поряд і шкіриться неживою посмішкою наркомана: налиті кров'ю очі й жовті занедбані зуби. Ти знаєш, що вони там є. Та коли почуєш дзвіночки, то маєш іти, брате. Думаю, ти в курсі.
— Едді! — закричав Джейк. — Вони повертаються! Ти чуєш?
— Хапай мене за пояс, — наказав Едді, водночас несамовито водячи поглядом по аркушу в пухких Тауерових руках. Балазар, Андоліні й Шнобель все ще роззиралися навколо. Бйонді витяг пістолета.
— За пояс?
— Може, так ми не загубимося, повернемося разом, — пояснив Едді. Дзвіночки вже калатали нестерпно, і він застогнав. Слова договору мигтіли перед його очима. Щоб розібрати шрифт, Едді примружився і прочитав:
…визначена як Ділянка № 298 і Квартал № 19, розташовані на Мангеттені (м. Нью-Йорк), на перехресті 46-ї вулиці та 2-ї авеню, і Корпорацією «Сомбра», суб'єктом підприємницької діяльності в штаті Нью-Йорк.
Цього дня, 15 липня 1976 p., Корпорація «Сомбра» виплачує Кельвінові Тауеру винагороду в сумі 100 000 доларів США, яка не підлягає поверненню. У зв'язку з цим Кельвін Тауер погоджується не…
П'ятнадцяте липня тисяча дев'ятсот сімдесят шостого. Менш ніж рік тому. Едді відчув, що пітьма хвилею накочує на них, і спробував охопити очима увесь аркуш, запам'ятати стільки, скільки потрібно буде, щоб збагнути, що тут діється. Якби він зумів це зробити, то бодай на крок наблизився б до розгадки того, що це все для них означає.
Якщо передзвін не доведе мене до божевілля. Якщо поріддя темряви не зжеруть нас на шляху назад.
— Едді! — Джейк. Судячи з голосу, дуже наляканий. Та Едді не зважав.
…Кельвін Тауер погоджується не продавати, не здавати в оренду чи будь-яким іншим чином обтяжувати майно протягом одного року з дати укладення угоди. Дата завершення терміну договору — 15 липня 1977 р. Сторони домовляються про те, що Корпорація «Сомбра» матиме пріоритетне право на придбання вказаної вище нерухомості.
Упродовж цього терміну Кельвін Тауер у повному обсязі оберігатиме й обстоюватиме інтереси Корпорації «Сомбра» щодо вказаної вище нерухомості й не допустить арешту майна чи інших ускладнень, що можуть виникнути…
Тексту було більше, та дзвіночки вже доводили до шалу, від них розколювалася голова. На якусь мить Едді зумів осягнути розумом — чорт, майже побачив, — як потоншав цей світ. Та й взагалі всі світи. Потоншали й протерлися, як його старі джинси. Він устиг розгледіти останню фразу угоди: …якщо цих умов буде дотримано, матиме право продати або будь-яким іншим чином передати власність Корпорації «Сомбра» чи іншій третій особі.Потім слова щезли, все зникло, закрутилося у чорному вирі. Джейк однією рукою тримався за пояс Едді, а другою притискав до себе Юка. Юк нестямно гавкав, і перед внутрішнім зором Едді промайнула ще одна затьмарена картинка: Дороті летить у вихорі до Країни Оз.
У темряві справді були істоти: неясні марева з моторошними підсвіченими очима, схожі на ті, яких показували у фільмах про мешканців глибоководних западин океану. От тільки у тих фільмах дослідники сиділи в затишку сталевих батискафів, тоді як вони з Джейком…
Тепер деренчання дзвіночків стало оглушливим. Едді почувався так, ніби його запхали головою в механізм Біґ-Бена, коли той саме видзвонював північ. Він пронизливо закричав, але не почув сам себе. А потім усе зникло, все без винятку — і Джейк, і Юк, і Серединний світ, — і Едді отямився, ширяючи десь у невагомості, поза зірками й галактиками.
«Сюзанно! — закричав він. — Де ти, Сьюз?»
Жодної відповіді. Лише пітьма.
Розділ III
МІЯ
Колись давно, у шістдесятих (ще до того, як світ зрушив з місця), жила собі жінка на ймення Одетта Голмс, цілком приємна й суспільно відповідальна молода особа — здорова, приваблива і завжди готова допомогти ближньому (чи ближній). Перебуваючи у повному невіданні, вона співіснувала в своєму тілі зі значно менш приємною істотою, яку звали Детта Волкер. Детті було глибоко начхати на ближнього (чи ближню). Рея з Коосу неодмінно впізнала б Детту й назвала її сестрою. Роланд з Ґілеаду, останній стрілець Серединного світу, видобув цю психічно роздвоєну жінку на свій бік і створив з них двох третю — кращу й сильнішу за попередніх двох. Саме цю жінку й покохав Едді Дін. Вона нарекла його своїм чоловіком і взяла собі прізвище його батька. Вона ще не встигла стати свідком феміністичних баталій останніх десятиріч XX століття, тож зробила це легко й невимушено, вважаючи себе цілком щасливою жінкою. Єдина причина, чому вона не пишалася тим, що називається Сюзанною Дін, полягала в тому, що мати вчила її, буцімто гордість — це перший крок до гріхопадіння.
Але тепер з'явилася четверта. Її породила третя, в часи переживань та змін. Третій було байдуже до Одетти, Детти чи Сюзанни. Третій було байдуже до цілого світу, крім нового життя, що зародилося в її лоні. Дитя потрібно було годувати. А бенкетна зала була неподалік. Тільки це мало значення, більш нічого. Нову жінку, що по-своєму була не менш небезпечна, ніж Детта Волкер, звали Мія. Вона не носила батьківського прізвища жодного чоловіка, лише ім'я, що Високою Мовою означало «матір».
Вона неквапом ступала довгими кам'яними коридорами до зали, де відбувалася учта. Проминала покої руїн, порожні лави й ніші, йшла повз давно забуті галереї, де правило бал небуття. Десь у надрах цього замку стояв старезний трон, просякнутий древньою кров'ю. Десь сходи спускалися на неймовірну глибину, до крипт, що їхні стіни було викладено з кісток. І все ж там існувало життя. Життя й удосталь харчу. Мія знала це так само добре, як і те, що ступає ногами, схованими під пишними багатошаровими спідницями, які шурхотіли у такт ході. Їжа. Як мовилося у приказці, життя тобі і доброго врожаю. А вона була така голодна. Авжеж! Чи ж вона не їла тепер за двох?