Втрачений скарб. Інший світ
Шрифт:
— Він додав: “Не забудьте приготувати сніданок на двох”, — щебетала Мадлен. — Ви повинні знати, що мосьє Кортец частує тільки того, кого вважає корисною для себе людиною. Джейк, мені здається, що з його допомогою ви заробите багато грошей. Я не перший день знайома з мосьє Кортецем і навчилась угадувати…
Джейк знизав плечима:
— Це залежатиме тільки від нього…
— О, ви, напевне, не забудете тоді скромну маленьку Мадлен, яка так старалася, щоб мосьє Кортец вас пр. ийияв! — вигукнула Мадлен і кинула на Джейка з-під фантастичних
Джейк зметикував, що непогано було б взагалі мати Мадлен спільницею при здійсненні “монастирської операції” (так він у думці зашифрував свій план). Джейк не мав сумніву, шо в холостяцькому домі Кортеца Мадлен не обмежується роллю покоївки. Тому він швиденько витяг з жилетної кишені витончений янтарний мундштучок (батьків подарунок) і підніс його Мадлен.
— У тому, що я ваш друг до могили, ви можете не сумніватись, Мадлен, — сказав він з такою щирістю, з якою до того вмів тільки чхати. — А поки що прийміть цей невеличкий сувенір… Зараз серед чікагських дівчат у великій моді саме такі мундштучки.
— Яка краса! — заспівала Мадлен і від надміру почуттів перейшла на “ти”. — Ти завжди робитимеш мені подарунки, Джейк?
— Вічно, Мадлен! — вигукнув Джейк. — А ти будеш мені розказувати, що думає про мене Кортец. Це дуже важливо для нас з тобою.
— О, це не важко, любий! — відповіла Мадлен. — Я вмію з ним розмовляти… Але ти будь сміливішим. Інакше з ним не можна. Тільки, будь ласка, не кліпай так часто очима. Кортец каже, що в тебе погано пришиті повіки.
Вони розійшлися великими друзями.
…Згадуючи Мадлен, Джейк порівнявся з обвитою густим плющем двоповерховою віллою Кортеца, збудованою в старовинному стилі.
Хвіртка. Клумби. Стрижені кущики. Посилана гравієм доріжка. Ґанок з гранітними східцями… Дзвінок. Тиша… Швидка, легка хода за дверима, і знов неймовірні вії…
— Це ти? — проспівала Мадлен, відчиняючи двері. — Заходь, мосьє Кортец чекає тебе…. Я взнала ще дещо. Вчора він був у якоїсь поважної дами, з якою розмовляв про твою справу. Він називає її “старою каргою”.
“Мадам де Брентан”, — відразу догадався Джейк.
— І що ж? — запитав він.
— Це все, любий. Але настрій у нього такий самий. Сьогодні я почастую тебе чудовим рагу… Іди!.. Стривай!.. Я поправлю галстук. Тобі треба його перемінити, він схожий на гадюку. Ось так…
Вона зникла за дверима кабінету, і Джейк почув її тонкий голос:
— Князь Джейк Бєльський, мосьє!..
— Просіть! — сирим голосом відповів Кортец.
Увійшовши в кабінет, Джейк одразу відчув, що Кортец сьогодні справді настроєний більш доброзичливо, ніж учора. Простягнувши Джейкові величезну волосату руку, він запросив гостя на диван, сів поруч і сказав:
— Голубе мій! Я не вмію довго прикидатись і тому скажу вам відразу, що ваша пропозиція мене зацікавила. Вона незвичайна. А я люблю займатися незвичайними справами. Це моя слабість… Але й незвичайна
— Цілком, мосьє, — тихо мовив Джейк, стараючись не кліпати.
— Мушу повідомити вас, голубе мій, — говорив далі Кортец, — що вчора ж я показав ваш пергамент одному великому знавцеві. Він сказав мені майже те саме, що і ви. Я розвідував про візантійську бібліотеку і дізнався те саме, що й од вас, з тією лише різницею, що, крім вас, здається, ніхто не знає точної адреси цієї бібліотеки… Я побував у мадам де Брентан і почув од неї те саме, що й ви.
— Я хотів учора розказати вам про свій візит до неї, — поспішно вставив Джейк.
— Це нічого мені не дало б, голубе мій. Мені треба було побачити її особисто. Успіх нашої справи багато в чому залежить від цієї старої карги, — ніби думаючи вголос, промовив Кортец. — Дуже добре, що ви їй нічого не сказали.
— Вона нічого не повинна знати! — сухо і різко зауважив Джейк. — Усе треба зробити з нею, але без неї.
— Саме так! — вигукнув Кортец. — З нею, але без неї.
Ледь стукнувши, увійшла Мадлен.
— Накажете подавати сніданок, мосьє?
— Давайте, Мадлен!
Кортец підвівся з дивана і, як Мефістофель плащем, змахнув полою свого барвистого халата. Потім він почав повільно ходити по кабінету, скоса поглядаючи на гостя.
— Та однієї, найголовнішої довідки у вашій справі я поки що не дістав. Щоб одержати цю довідку, потрібен час.
Джейк також підвівся і з готовністю мовив:
— Чи не зможу я допомогти вам, мосьє?.. Кортец підняв руку і розчепірив, пальці, унизані перснями:
— Ні, ні! Таку довідку я зможу дістати від людей, яких добре знаю.
— Ви мені не вірите?
— Я вірю тільки в те, що після понеділка буває вівторок, друже мій. Ви, звичайно, збираєтеся поїхати зі мною в Росію?..
— Без мене ви там нічого не знайдете, мосьє, — ввічливо, але твердо сказав Джейк.
— От-от! — вигукнув Кортец. — А я, голубе мій, жив у Сполучених Штатах і знаю, що там можуть іноді придумати, аби заслати в Росію необхідну для Пентагону людину…
— Отже, ви думаєте, що я шпигун? Кортец поблажливо усміхнувся:
— О ні, голубе мій! Якби я так думав, я не став би з вами розмовляти. Мені моя шкура поки що не набридла.
Джейк був збитий з пантелику. Він навіть забув, що в нього “погано пришиті повіки”, і сигналив з усієї сили.
— Я вас не розумію, мосьє. Так у чому ж справа?
Увійшла Мадлен з підносом. Замінивши круглий столик іншим, просторішим, Мадлен розставляла на ньому тарілки. Вона не розуміла, про що її хазяїн розмовляє з Джейком (розмова йшла по-російському), але бачила тривогу на обличчі юного князя. А через те, що, крім накладних вій і вогняних губ, Мадлен мала ще й просте, добре серце, то, забувши про “майбутні подарунки”, вона посилала Джейкові найвиразніші підбадьорливі погляди.