Втрачений скарб. Інший світ
Шрифт:
Учитель, тобто Кортец, сказав:
— Головного ви мені все-таки не сказали. Де знаходиться тайник з бібліотекою Грозного?
Джейк посміхнувся (це була посмішка школяра, який почуває себе розумнішим від учителя).
— Ви погано читали французький напис, мосьє, — поблажливим тоном промовив він. — Навіть не вдаючись до грецької шифровки боярина Бєльського, по одному імені святого, згаданого в написі князя Платона, можна встановити місцезнаходження тайника.
Кортец узяв із столу пергаментний аркуш і заглибився у вивчення французького напису.
— “В монастирі святого Кирила…” — вголос прочитав він. — Де це?..
— В першому-ліпшому
— Ви не людина, а вуж! — хмуро сказав Кортец.
“А ви удав…” — хотів відповісти Джейк, але передумав і сказав:
— Я виріс в Америці, мосьє…
— Це зразу видно… Та не в цьому справа, а в тому, що ваш дядечко, божевільний він чи ні, раніше од нас з вами знав адресу тайника. Хіба не так?
— Так, мосьє. Але однієї адреси, очевидно, мало. Треба мати ще план, оце ось креслення… А креслення вислизнуло з рук князя Платона саме в той момент, коли він збирався запустити руку в підземелля монастиря… Потім почалась революція, довелося переховуватись…
— А далі?
— Далі?.. Коли б він хоч що-небудь знайшов, це було б такою науковою сенсацією, що ми напевне почули б про неї, мосьє… Не забувайте, що про бібліотеку Грозного точаться суперечки вже більше сотні років і шукають її стільки ж…
Джейк говорив з пафосом. Кортец з острахом поглядав на нього: “Чорт його знає! А чи не психопат він, як і його дядько?..”
Та, вловивши спостережливий погляд Джейка, кинутий скоса в його бік, “нащадок великого конквістадора” заспокоївся:
“Ні! Це стопроцентний американський пройдисвіт…”
— Гаразд! — рішуче заявив він. — Коли ми дістанемо довідку, про яку я говорив, я викладу вам наш план дій. Але вже тепер можу сказати, що ми з вами поїдемо в СРСР як туристи — це зараз модно. Росіяни охоче пускають до себе цілі батальйони туристів і навіть дозволяють їм вільно роз’їжджати по всій країні.
— Це дуже добре, мосьє!
— А гроші у вас є?
— Є, але мало, — зітхнув Джейк. — Містер Грегг був не дуже щедрий…
— Оце вже не по-американськи, — сказав Кортец, підібгавши м’ясисті губи. Він подумав хвилинку. — Ну, нічого, коли вже я вліз у цю справу, то витягну з містера Грегга все, що нам буде потрібно.
СТАРОГРЕЦЬКА КНИГА НА КУЗНЕЦЬКОМУ МОСТУ
Про московські вулиці написано немало книжок і нарисів, і ми нічого не відкриємо читачеві, нагадавши, що деякі московські вулиці й понині називаються валами, хоча ніяких валів на них немає вже сотні років, а різноманітні “ворота” давним-давно перетворилися в звичайні перехрестя і площі. До таких “філологічних” пам’яток старовини можна віднести і Кузнецький міст — маленьку вузеньку московську вулицю, розташовану в самому центрі столиці. Тут колись через річку Неглинку був перекинутий міст, біля нього розташувалися кузні. А зараз Кузнецький міст “заселений” головним чином магазинами. Особливо багато тут і в крихітному проїзді МХАТ — продовженні Кузнецького мосту — книжкових магазинів: букіністичних лавок, магазинів Москкниготоргу, кіосків… Тут торгують книжками з лотків, а зовсім недавно торгували навіть з рук. Ще в 1956 році на Кузнецькому мосту, біля великого магазину підписних видань, як військо Самозванця біля стін Лаври, стояла юрма любителів книжок, і спритні спекулянти в цій юрмі втридорога перепродували “дефіцитні” книжки,
А що діялось на Кузнецькому мосту в неділю!.. “Сорочинський ярмарок” і “Ярмарок у Голтві”, тільки злиті і, так би мовити, укрупнені!.. Книжкове “черево Парижа” в центрі Москви!.. У величезному натовпі, що заповнив обидва тротуари між Петрівкою і Пушкінською вулицею, можна було знайти все: “Пригоди Рокамболя”, “Фацетії” Поджо Браччіоліні з “номерними вставками” і без них, романи обох Дюма (батька й сина), вірші Єсеніна і Гумільова; антологію японської поезії; книги Бальзака, Гоголя, Мопассана, Чехова, Драйзера, Діккенса і навіть Поль де Кока; твори Конан Дойля і його численних літературних “наступників” (до речі, так мало схожих на свого прародителя, як ільфо-петровські “діти лейтенанта Шмідта” скидалися на свого названого батька).
Мов на традиційні мисливські ринки, сюди, на Кузнецький міст, з’їжджались і сходилися по неділях любителі книг. Тут, у різношерстному натовпі, можна було зустріти знайомого, якого ви не бачили кілька років. Тут бували люди найрізноманітніших професій: електрики і кондитери, отоларингологи і перукарі, пивовари і сталевари, інженери і робітники, письменники і журналісти, власники величезних книжкових колекцій і люди, які роблять лише перші кроки на цій благородній ниві. У багатьох із них дома на книжкових шафах і над важкими полицями висіли написи, схожі на скрижалі ветхого завіту:
1. “Дім без книги те саме, що тіло без душі… О перехожий, не позбавляй душі моє тіло!”
Ціцерон
2. “Відрубай собі руку, якщо вона віддасть з дому книгу”…
Мій тато
3. “Не доторкатись!.. Загрожує смертю!..” (Намальовані череп і кістки).
Головенергозбут
Більшість завсідників книжкової товкучки в буденні дні зайняті і тому позбавлені можливості відвідувати магазини, де цінні книжки з’являються і зникають із швидкістю падаючих зірок. Таких, звичайно, виручають книги, зібрані ще в епоху Сойкіна і Ситіна татусями і дідусями. За “Петербурзькі трущоби” Крестовського, романи Генріха Сенкевича та інші подібні “книжкові розсипи” вони можуть дістати тут будь-яку “падаючу зорю”.
Разом з книжковими “монополістами” сюди приходила і молодь: студенти, учні ремісничих училищ, старші школярі. Тут же шастали і якісь підозрілі особи, котрі, намітивши відповідного клієнта, неодмінно брали його за ґудзик, одводили вбік і півголосом пропонували придбати яку-небудь “падаючу зорю”, що пригрілася у них за пазухою.
Були серед цих типів і своєрідні “професори”, що вже бачили книг не менше, ніж будь-який кваліфікований букініст. Почувши ім’я Стефана Цвейга, наприклад, і назву “Книги про смачну, здорову їжу”, вони одразу ж безапеляційно проголошували “Еквівалент!..”
Це означало, що твори видатного австрійського письменника і куховарська книга котируються на Кузнецькому мосту як видання рідкісні і рівноцінні. Зате книжки Тургенєва, наприклад, порівняно з творами якого-небудь нового автора, що випускає кожної суботи по товстому роману про шпигунів, виявлялися тут “нееквівалентними”: за том плодовитого автора-детективщика належало віддати разом з Тургенєвим ще і підписку на Шіллера. Певна річ, це свідчило тільки про смаки деяких відвідувачів товкучки і більше ні про що.