Янголи і демони
Шрифт:
і продемонструє їм своє відкриття. А потім, сяючи батьківською гордістю, розповість, що це Вітторія підказала йому, як реалізувати цей проект… що це завдяки його доньцістав можливий такий величезний науковий прорив. Сльози навернулися їй на очі. Цю мить тріумфу вона мала розділити з батьком. А тепер иоиа тут сама. Ні колег, ні радісних облич. Лише якийсь незнайомець з Америки та Максиміліан Колер.
Максиміліан Колер. Король.
І Іього чоловіка Вітторія не любила з дитинства. З часом вона навчилася поважати його потужний інтелект, однак його холодність
Геній,думала вона. Мій батько… Тато. Неживий.
До лабораторії Леонардо Ветри вів довгий стерильний коридор, суцільно викладений білим кахлем. Ленґдонові на мить ідалося, що він заходить до якоїсь підземної лікарні для душевнохворих. На стінах висіло безліч дивних чорно-білих фотографій у рамках. І хоч Ленґдон усе свідоме життя вивчав символи й зображення, ці знімки були йому абсолютно незрозумілі. Вони скидалися на негативи з безладними рисками й спіралями. Сучасне мистецтво?з гумором подумав він. Джексон Поллок на іімфетаміні?
— Це треки частинок, — пояснила Вітторія, зауваживши погляд Ленґдона. — Комп’ютерні моделі зіткнення частинок. Оце — Z-частинка, — вона показала на ледь помітну риску п;і знімку. — Батько відкрив її п’ять років тому. Чиста енергія — жодної маси. Цілком можливо, що це найменший структурний елемент природи. Матерія — не що інше, як сконденсована енергія.
Матерія — це енергія?Ленґдон замислився. Дуже схоже на буддизм:Він іще раз подивився на тонесеньку риску на фотографії й подумав: цікаво, як відреагують приятелі з кафедри фізики в Гарварді, коли він розповість їм, що минулого вікенду вештався біля великого адронного колайдера і споглядав Z-час-тинки.
— Вітторіє, — заговорив Колер, коли вони підійшли до важких сталевих дверей. — Мушу зізнатися, що сьогодні вранці я вже спускався сюди в пошуках твого батька.
— І що? — Вітторія ледь-ледь почервоніла.
— І уявіть моє здивування, коли я побачив, що він замінив стандартний кодовий замок ЦЕРНу чимось іншим. — Колер показав на складний електронний пристрій на стіні біля дверей.
— Пробачте, — сказала вона. — Ви ж знаєте, як батько до цього ставився. Він хотів, щоб до лабораторії мали доступ тільки він та я.
— Добре, — сказав Колер. — Відчини двері.
Вітторія якусь мить повагалася, тоді глибоко вдихнула і підійшла до пристрою на стіні.
Того, що сталося потім, Ленґдон аж ніяк не чекав.
Вітторія стала навпроти апарата й обережно наблизила праве око до лінзи, що виступала, немов телескоп. Тоді натиснула кнопку. Усередині механізму щось клацнуло, і з лінзи вирвався промінчик світла. Він методично зарухався туди-сюди, скануючи її око, як копіювальний апарат.
— Це сканер сітківки, — пояснила вона. — Стовідсоткова надійність. Запрограмований тільки на дві сітківки — на
Від страшної здогадки Роберт Ленґдон укляк на місці. У пам’яті знову сплив страхітливий образ Леонардо Ветри — закривавлене обличчя, одне невидяче око і порожня очна яма. Він спробував відкинути очевидну істину, але наступної миті щось побачив… під сканером на білій кахельній підлозі… маленькі темно-червоні краплини. Засохла кров.
Вітторія, на щастя, нічого не зауважила.
Сталеві двері відчинилися, і вона ввійшла досередини.
Колер похмуро глянув на Ленґдона. Погляд був красномовний. Казав я вам… викрадене око слугує вищій меті.
18
Руки жінки були зв’язані. Зап’ястя, туго стягнуті мотузкою, по-і ипіли й розпухли. Смаглявий убивця лежав поруч, спустошений, і милувався своєю оголеною винагородою. Цікаво, думав він, попа справді заснула чи лише так удає, щоб уникнути подальшої роботи?
Зрештою, йому це байдуже, бо він достатньо наситився. Задо-молений, убивця сів на ліжку.
У його країні жінки — це власність. Слабкі створіння. Засіб для i п римання насолоди. Товар, яким торгують, як худобою. І там вони шлють своє місце. Тут же, у Європі, жінки вдають, що вони сильні ii незалежні. Це його потішало і водночас збуджувало. Він завжди діставав особливе задоволення, змушуючи їх до фізичної покори.
Тепер, задовольнйіши плоть, убивця відчув, як у ньому наростає інше бажання. Минулої ночі він убив. Убив і скалічив кортву, а вбивство діяло на нього, як наркотик… Кожна нова су тичка задовольняла лише ненадовго, а потім з’являлася ще оіж. ша потреба вбивати. Відчуття ейфорії минуло. Жага вбивати повернулася.
Він уважно подивився на жінку, що спала поруч, провів рукою по тонкій шиї. Думка, що він може вмить позбавити її життя, туджувала. Але яка від цього користь? Адже це істота нижчого порядку, створена, щоб служити й давати насолоду. Сильні пальці обхопили ніжне горло, убивця відчув її пульс. Однак, переси-ппиши бажання, забрав руку. На нього чекає робота. Служіння иищій меті важливіше за особисті бажання.
Уставши з ліжка, убивця знову подумав про велич своєї місії. Кін і досі не міг осягнути всього масштабу влади цього чоловіка на ім’я Янус і давнього братства, яке той очолює. Дивовижно, що братство обрало його. Якимсь чудом вони довідалися про його ненависть… і про майстерність. Як вони це зуміли — назавжди залишиться для нього таємницею. Янус сказав, у них довгі руки.
Тепер вони удостоїли його найвищої честі. Він буде їхніми руками й голосом. їхнім месником і посланцем. Тим, про кого його співвітчизники кажуть Малк аль-хак —Янгол істини.
19
Лабораторія Ветри нагадувала науково-фантастичне кіно.
Абсолютно, біле приміщення, заставлене по периметру комп’ютерами та іншим електронним обладнанням, трохи скидалося на операційну. Цікаво, що за таємниці криються тут,думав Ленґдон, що заради них хтось наважився вирізати іншій людині око?
Опинившись усередині, Колер насторожено роззирнувся, ніби сподіваючись застати злодія. Але в лабораторії було порожньо. Вітторія теж ішла повільно… начебто без батька лабораторія стала їй чужою.