Яром–Долиною…
Шрифт:
Достойні панове мовчали. Вони не хотіли розуміти козацького посла.
Тоді він розгорнув папір і почав читати листа від своїх товаришів. У залі лунали слова, викликаючи то глузливо—байдужу тишу, то бурю обурення на зухвальців. Хтось гукнув з передніх крісел:
— Досить слухати це неподобство! Маршалок знову закликав до порядку. В залі лунало:
— Ми перепрошуємо вашу королівську милість за часті наші докуки, але ж ґвалт і недостаток великий змушує нас робити прикрість вашій милості і просити вас, аби видали нам привілей на оборону нас од сваволі української шляхти. Ця шляхта, незважаючи на лояльну нашу поведінку щодо неї і на суворі універсали, видані з королівської канцелярії, все далі і ще гірше докучає нам мордуванням і відбиранням грунтів. Все більше й більше землі, де одвіку жив наш народ, захоплюється польськими магнатами, які зневажають і нашу віру, і наші права! Пани Калиновські дали наказ: не пропускати через свої маєтності козацьке військо!
— І далі не будемо пускати! — гукнув з місця Калиновський. — То не вояки — то бидло.
Кость Вовк відірвався від паперу, з якого читав, і сказав:
— Між іншим, оте бидло, як зволив заявити отут один із сенаторів, поспішало на кордон, де вже було багатотисячне військо Бекіра—баші. А цьому багатотисячному війську протистояв невеликий регімент Хмелецького, І якби козаки таки не пройшли до Бугу вчасно, якби вони не допомогли хороброму регіментові Стефана Хмелецького, то ще невідомо було б, чи не опинилися всі скарби Калиновських в руках турків, а самі Калиновські на кафському чи й стамбульському базарі! Пани Калиновські повинні були і пропустити через свої маєтності хоробрих християнських воїнів, і дати їм постій, і нагодувати їх, і заплатити добрими грішми за порятунок!
— Ми б самі себе відстояли перед турками! — гукнув Калиновський.
— То як же це вийшло, що вдесятеро менше козаків захопило ваш замок і взяло собі все те, що ви мали б дати добровільно?.. Пан Калиновський забув про інтереси держави, забув про те, що кожен з нас передусім мусить думати про вітчизну, а вже потім — про себе!
— У розбишак немає вітчизни!
— Прошу панув, — втрутився Хмелецький. — Я сам дав розпорядження, щоб уманські міщани, а також Калиновські поставили козаків на квартири, які я вказав. Але моє розпорядження було не виконане. Ще гірше! Кількох козаків із зловорожої намови Калиновських було побито — уже після нашої перемоги над ордою Бекіра!.. Як репрезентант уряду на Україні, я вимагатиму, аби всі, хто отримує мої розпорядження, виконували їх — навіть такі люди, як Калиновські!
— І не подумаємо! — пролунало з крісла Калиновського. — Слишиш, достойний панє?
— Слишем! Бардзо то пєнкнє, бардзо шляхетне! Але!.. Тим горжей і тим лєпєй заразем! Нехай усі бачать, що може згубити Річ Посполиту! Якщо побачать — то й це вже добре!
Хмелецький сів на своє місце. Маршалок попросив Вовка читати козацьку грамоту далі.
— Ми просимо підвищити платню реєстровим козакам, бо ні про яку військову здобич вони не думали цього літа, коли довелося відбивати багато тижнів підряд наступ бусурманів на суші й на морі, коли довелося відтіснити їх від кордонів нашої землі й не дати будувати фортець. А тим часом на лівому боці Дніпра Шагін—герай побудував фортецю, а наступного літа хоче збудувати ще дві фортеці на Правобережжі. Ця річ, очевидно, загрожує великими шкодами для Речі Посполитої, — отож нам, козакам війська запорізького, хотілося б знати думку вашої королівської милості щодо цього… А ще просимо видати дотації на армату і виплати обіцяних вашою милістю десяти тисяч золотих, яких ми й досі не отримали. Просимо також убезпечити нас від насильств шляхти — насильств, які терплять козаки, що мають свої стаційні домики в маєтностях шляхетських… І ще просимо: заспокоєння нашої грецької, православної віри, просимо, аби митрополит і владики, посвячені патріархом, були затверджені вашою королівською милістю!..
— Схизмати! — заревіло з золочених крісел. Маршалок закликав до порядку і сказав:
— До відома сейму: цей лист було прочитано їх королівській милості на парадній аудиєнції. Крім того, посольська палата розглядала козацькі петиції і вирішила підтримати перед їх королівською милістю й перед сеймом справу обіцяної нагороди, скаргу на Калиновських і петицію про видачу універсалів до шляхти. Інші справи, які тут згадуються, мають вирішуватися в законодавчому порядку, цілим сеймом.
Калиновський скочив зі свого місця:
— Я проти будь—якого розгляду вимог про якісь привілеї для схизматів! Маємо унію — тож нехай усі українці пристають до неї, а не придумують собі якоїсь осібної віри! Осібна віра відриває українців від поляків та литовців! Ми не допустимо цього!..
З залу залунало:
— Ми примусимо вас підкоритися унії!
— Тридцять з гаком літ існує унія — пора б уже зрозуміти, що шляху назад немає!
— Визнавайте папу римського, а не патріархів! А не визнаєте — силою примусимо!
Галас, тупотіння ногами… Маршалок даремно намагався заспокоїти пристрасті. Сейм не бажав навіть обговорювати питання про визнання будь—яких прав православної віри.
— Заборонити схизматам взагалі ставити питання про їхню віру! — пролунало від золочених крісел, на яких розсілися Конецпольські, Калиновські, Потоцькі та інші польські магнати. — Хай дякують, що ми їх іще терпимо!
Єжи Сондецький вигукнув іззаду:
— Не довго й терпітимемо! Досить! Вскочив зі свого місця Стефан Хмелецький:
— Панове! Я й сам не прихильник грецької віри, але ж хіба можна отак?.. Я пропоную розглянути це питання на іншому сеймі, бо сьогодні ми не готові до цього. Прошу записати мою пропозицію: справу про грецьку віру пустити в рецес до другого сейму!
Погодилися з Хмелецьким. Але «стронніцтво» ворогів грецької віри знало: й на наступному сеймі цю справу «пустять у рецес»…
Почали обговорювати питання про татарську фортецю на лівому боці Дніпра. Але до чогось певного так і не дійшли. Після довгих суперечок вирішили так: з огляду на договори з турками, з огляду на прагнення мати добрі стосунки з Кримом, на татарську фортецю поки що уваги не звертати, аби не дратувати можливого союзника. Але кварцяне військо має бути вжите тільки для оборони України, а до Балтики посилати його не треба. Козакам же було доручено давати скрізь відсіч поганству, як тільки воно спробує перейти кордон.
— А як же щодо платні? — запитав Вовк. — Адже оскільки є рішення сейму про те, що ми повинні давати відсіч ворогам, то й про платню треба подумати!
— Ніяк думати про платню! — відповіли Вовкові. — У нас коштів не вистачає на надзвичайні кредити для ведення шведської війни!..
— А нащо вам ця війна? — з серцем запитав Кость Вовк. — Не тепер, так у четвер турки полізуть на нашу землю. Ну, цього року ми їх не пропустили, а що буде року наступного?
— Ха—ха! — відповіли з того боку, де сиділи Калиновський та його прихильники. — їх, турків, три роки тому викинув з Криму Шагін—Герай!
— Він їх викинув три роки тому — після того як козаки й донці на чолі з Олександром Чорногорським розгромили весь турецький флот. Але зараз турки вже оговталися, вони вже тиснуть на Крим, у них є там сильна рука — рука мурзи Кантеміра, — відповів Вовк.
— Побили Кантеміра та його родичів при Рокитному та Білій Церкві!
— Не добили! — твердо мовив Кость Вовк. — Повторю знову свої слова, мовлені на початку: поляки, ви позасинали у підступному почутті безпеки й безтурботності. І оця безтурботність може згубити Річ Посполиту!..