Язиката Хвеська
Шрифт:
— Скарб знайшов!
Сказав — і завмер, чекаючи на реакцію.
— Знаєш, що? — втомлено сказала Ірина. — Іди в баню! Брехло!
Поки що реакція дружини Максима влаштовувала.
— Баня там теж є, — пояснив він. Сауна. Ще — номер «люкс» для закоханих, сауна входить у вартість послуг. До того ж романтична вечеря, приємна музика і лісове повітря. Мир?
Ірина уважно подивилася на чоловіка зі свого місця.
— Для закоханих, кажеш… А ми, типу, ще закохані?
— Завтра в нас буде день, аби перевірити це, — пояснив Бойко. — Сьогодні ж я далі сплю на дивані. Добраніч,
Пославши їй повітряний цілунок, Бойко вийшов і щільно причинив за собою двері. Ірина якійсь час посиділа, дивлячись на вчинений розгардіяш, тоді покрутила пальцем біля скроні, так і не пояснивши собі, кому адресує цей відомий жест, і почала збирати журнали та подушки.
Цікаво, як же сильно захоче її здивувати Максим.
Згадавши якусь пораду з жіночого журналу, Ірина вирішила принципово налаштувати себе на те, аби нічому не дивуватися. Хай старається, все одно нічого не вийде.
4
Недооцінила себе Ірина Бойко — все ж таки здивувалася.
На ранок Максим пояснив: збиратися треба ближче до обіду, причому речей з собою не брати жодних, крім зубних щіток та інших вкрай необхідних інтимних дрібничок. У результаті всі ці дрібнички легко помістилися в чоловікову сумку, а Ірина за звичкою прихопила з собою жіночу сумочку. Вдягатися теж слід простіше, порадив чоловік, адже їдуть вони за місто.
Ну, це ще нічого.
А ось коли подружжя ось так, по простому, вийшло з під'їзду, наче по команді з-за рогу викотив і підкотив до них величезний, до блиску вимитий чорний джип.
Максим спокійно, наче робив так щодня. Підійшов до машини і відчинив дверцята, як міг галантно запросив Ірину:
— Карету подано, принцесо!
Ірина не відразу наважилася залізти всередину цього прекрасного чудовиська. Та зсередини її підбадьорив чоловічий голос:
— Ласкаво просимо, пані Ірино! Сідайте, будь ласка!
І на довершення всього в салоні заграв бадьорий марш.
Під звуки цього маршу з під'їзду вийшла сусідка — та сама, яку кілька тижнів тому так налякали міліцейські спецназівці в чорних масках. Побачивши Бойків біля нереально величезної машини, вона вклякла на місці, в неї навіть відібрало мову. Помітивши глядача, Ірина не стрималася — крикнула сусідці:
— Добрий день, тьоть Поль!
Сусідка не відповіла — лише кивнула. На її очах подружжя Бойків, спочатку — дружина, потім — чоловік, зникли всередині «джипу». Дверцята зачинилися, машина повільно розвертається виїхала з двору.
У салоні, зручно вмостившись на обтягнутих шкірою сидіннях, Ірина опанувала себе, перехопивши задоволений Максимів погляд. «Ха, теж мені! — подумала вона. — Замовив десь джипа, оплата згідно антикризового прейскуранту… Ні, приємно, звичайно, але якщо він думав аж так здивувати чи вразити — обійдеться».
Вже за пару годин Ірин Бойко поміняла свою думку.
Як називається це справді затишне місце — вона не знала, не спитала і, трошки освоївшись, уже не хотіла. Для себе вона вирішила: нехай воно називається малесеньким Раєм. Таким собі окремо взятим райським куточком. Довкола розкинувся сосновий ліс, в залі ресторану, куди вони спустилися, грала жива музика. Велике світло під стелею не горіло: на кожному столику стояла невеличка лампа і підсвічник, зроблений під ампір. Ірина помітила: ніхто з відвідувачів лампою не користується, всюди палахкотять свічки.
Живий вогонь, жива музика.
Навіть у часи, коли вони з Максимом познайомилися і він таки намагався влаштувати для неї якісь оригінальний вечір, про подібну розкіш — побути серед лісу в затишку при свічках — вона навіть не мріяла. Хоча жіночі журнали писали: кожна жінка заслуговує на таке свято. І бажано не раз у житті, а раз на тиждень. Причому не обов'язково шукати щедрого чоловіка. Який би влаштував таке свято: сучасна активна жінка цілком здатна зробити це для себе сама.
Побачивши, куди їх привіз джип, Ірина розсердилася на Максима: в такому чудовому місці не ходять у джинсах та простеньких футболках і блузках. Той нічого не відповів, і дуже швидко Ірина зрозуміла, чому: в номері — «люкс», який призначався їхній парі, на них уже чекали елегантний чоловічий костюм і, що найбільше потішило Іру, вечірня сукня. Бойко пояснив: можна не вдягати, якщо не сподобається, і він костюм не вдягне — жаркувато. Та Ірина негайно приміряла сукню, переконалася — це її розмір, і наполягла, аби Максим вдягнув хоча б брюки та сорочку з коротким рукавом, краваткою і піджаком справді можна пожертвувати.
Поцікавилася, звідки тут знають її розмір. Почула у відповідь: він подзвонив і сказав по телефону. А звідки ж він знає, запитала Ірина. Виявляється, Максим дзвонив якійсь із її подружок, з якою дружина ходить по магазинах, пояснив, що хоче зробити жінці сюрприз, ось вона і сказала. Який саме сюрприз — не пояснив. «Правильно зробив», — подумала Ірина.
Коли подружжя Бойків повечеряли, випивши при цьому пляшку грузинського вина, Ірина, нарешті, визнала:
— Все дуже класно, Максиме. І якщо ти всякий раз, образивши мене, будеш у такий спосіб просити пробачення, то я тобі дозволяю посилати мене, куди завгодно, десь так раз на місяць.
— Правда? — посміхнувся Бойко.
— Правда. — відповіла його дружина.
— Тоді давай за це вип'ємо. Замовити ще вина?
— Мабуть…, — Ірина повела плечима. — Коли чесно, я не зовсім знаю, як треба себе поводити…
— Тобто?
— Я ж не так часто буваю в подібних райських куточках. Може, тут якісь особливі правила…
— Я теж не часто буваю в таких райських куточках. — посміхнувся Максим. — Але кажу тобі: якоїсь спеціальної поведінки від тебе тут ніхто не чекає. Звісно, не треба бити посуд і голосно матюкатися…
— Хто це б'є посуд і голосно матюкається? — підозріло запитала Іра.
— Це я так… Взагалі… Може, потанцюємо?
Ірина подалася вперед, аби опинитися до чоловіка ближче.
— Знаєш… Вибач, що нагадую… Але тюремні камери на тебе і твої манери вплинули явно позитивно.
— Якщо такі місця на когось впливають позитивно, — заважив Максим.
— А справді — запроси мене танцювати…, — ця ідея сподобалася Ірині. — Ми ж сто років не танцювали… Тільки крім нас тут, здається, ніхто не танцює…