Язиката Хвеська

Кокотюха Андрій Анатолійович

— Бачиш! Я навіть такого досвіду шарованки населення не маю! — Бойко стояв на своєму.

— Добре, — спокійно мовив Бабкін. — А чий Марсель?

— Тобто?

— Ну, без кого справа не вигорить? Без Марселя!

— Справа не вигорить для всіх! — втрутився Сєва. — Через твої дурні принципи, Бабкін, ми бабки зараз втрачаємо!

— А чого це — мої дурні принципи? У Бойка що, принципи розумніші?

Справа могла закінчитися, толком не почавшись. Розуміючи це, Зубок із добродушною розважливістю, характерною для мешканців Полтавщини, включився у розмову і легко помирив колег.

— Мужики…

Костя, Макс… Якщо в Боженка це діло з моєю допомогою вигорить, він буде вічним спонсором газети. Я своє і без того матиму.

— І що? — підозріло глянув на нього Бабкін.

— А те, що я готовий з кимось поділитися належним мені гонораром. З тим, хто буде менш упертим і готовим до конструктивного діалогу.

— Просто Соломонове рішення! — розвів руками Максим. — Тільки врахуйте: я, мужчини, навіть за додаткову плату не погоджуся грати роль помічника народного депутата.

— Ну а мені, щоб ти знав, зайві гроші зайвими не будуть! — у тоні Бабкіна агресивність помінялася на поважність. — Я промови і програми, між іншим, теж за спеціальне бабло струячив… Коротше, мене абсолютно влаштовує такий правильний підхід!

— Це не зовсім чесно, — озвався Сєва. — Костику, ти ж тільки що залишив людину без живих грошей…

— Зате ми з Марселем забезпечимо йому безбідне майбутнє, чесний ти наш! — швидко парирував Бабкін.

Він уже зрозумів, що занадто нахабно поводиться по відношенню до чужих грошей. Навіть трошки протверезів від такого розуміння. Та відігравати все назад йому не дозволяли, знову ж таки, гонор і гордість.

— До речі, про твого легендарного Марселя, — згадав Максим. — Йому що, платити не треба? Навіть якщо ти його в оренду береш…

— Та ладно! — протягнув Бабкін. — Цей чувак мені взагалі до смерті винен!

— До чиєї? Твоєї? — уточнив Бойко.

— Слухай, ти щось сьогодні аж надто до слів чіпляєшся! — тепер Костя знову зайняв агресивну позицію. — Дивися: негра з-під Шулявського мосту прийматимуть на Полтавщині, як сина американського мільйонера. Нагодують, напоять, причому останнє Марсель дуже любить. До того ж протриматися доведеться максимум до вечора, так, Миколо? — Зубом ствердно кивнув. — І за ці всі радощі йому ще платити треба?

Із тиші, яка запала після цих слів, Бабкін зробив висновок — не всі його доводи подобаються товариству, яке, між іншим, підписалося на спільну з ним аферу. Тому вирішив відіграти назад.

— Ну, раз ви вважаєте… Баксів сто Марселю виділимо… Чи двісті… Скинемося…

— Ніхто скидатися не буде! — відрізав Бойко. — Зі свого підвищеного гонорару виділяй негрові стільки, скільки вважаєш за потрібне. Але врахуй — якщо ти його обділиш, або навіть не так — він вирішить, що ти його нажухав, у нас почнуться серйозні проблеми. Чого далеко ходити? Сьогодні вранці вистава за участю тьоті Галі тебе нічому не навчила?

— До чого тут…

— До того! Візьме тебе цей мавр одного дня за горло своїми чорними ручиськами і так, між іншим, поцікавиться: а чи молився ти на ніч, Костянтине?

Дискусія погрожувала зайти в нікуди. Зубок відчував це дуже гостро, але не мав ані права, ані можливості втручатися в розборки незнайомої йому компанії. Хто знає — раптом у цих київських журналюг так прийнято, зубами все один у одного вигризати. Проте Сєва Присяжний, так само відчувши, що розмова починає ходити по кільцю, рішуче простягнув руку, взяв недопиту пляшку коньяку, хлюпнув Кості й Максимові і зауважив:

— Ви, мужчини, спочатку ці гроші заробіть. А для цього, Бойко, мало все придумати. Якщо ти, Бабкін, з Марселем своїм не домовишся, доведеться або іншого негритоса шукати, або — інший план.

Його зауваження виявилися як ніколи вчасними. Враз почервонівши від власної значимості, Бабкін махом вихлюпнув у себе коньяк, зажував напій криво відламаним шматком шоколадки і підвівся, перекинувши при цьому пастмасовий стілець, на якому сидів.

— Так чого сидимо тоді? По конях! Базар під Шулявським мостом скоро буде розходитися!

Базар базаром, він справді прокидався і засинав за власним режимом. А ось компанія змовників розійшлася не скоро.

Негр Марсель виявився на диво компанійським хлопцем, легко погодився зганяти з Бабкіним та його друзями на Полтавщину, поїсти-попити там за рахунок спонсора, і головне — постаратися в більшості випадків краще жувати, аніж говорити. Новоспечену угоду вже добрече заведені коньяком журналісти вирішили негайно обмити, і тепер, уже взявши темношкірого Марселя на борт, вирішили продовжити культпохід по питних закладах.

Одначе саме Марсель як єдиний поки що тверезий з усіх присутніх попередив — хоч в Україні нема режиму апартеїду, не в кожному нормальному питному закладі будуть раді такому відвідувачу, як він. Свої слова відразу підкріпив прикладом: якось у кафе, куди вони з другом-китайцем зайшли просто випити соку, до них причепилася компанія, яка, на диво, теж пила безалкогольні напої. Коли бармен нарешті викликав міліцію, з'ясувалося, що компанія, з якою зчепилися іноземці, належала до якогось радикального націонал-патріотичного угрупування, де на алкоголь і наркотики накладено суворе табу. Звичаї там настільки суворі, що того з членів, кого зловлять бодай із пляшкою пива, здають у міліцейський відділок як алкоголіка. Ну а якщо, не дай Боже, когось запідозрять у вживанні наркотиків, додому до підозрюваного приходять працівники відділу по боротьбі з незаконним обігом наркотиків — його домашню адресу вчорашні однопартійці повідомляють по анонімній телефонній лінії, куди громадяни можуть дзвонити і здавати наркоторгівців.

Само собою, репутація в патріотів була бездоганною. Африканця з китайцем забрали до відділку і не випускали до тих пір, поки їх не викупили земляки. Так що зайвий раз в потенційно небезпечних місцях Марсель відмовився. Через брак іншого виходу Бойко запросив компанію до себе додому.

Пересувалися вони на таксі. З тактичних міркувань Зубок відправив водія разом із бусиком до його київських родичів. Хоча вони і діяли в інтересах Боженка, а водій працював на Боженка, все одно зайвих подробиць знати не мусив навіть замовник. Коля не був певен, що його інвестор, навіть маючи велике бажаня виграти тендер і готовність іти до кінця та не гребувати будь-якими методами, крім, звичайно, відвертого криміналу, нормально поставиться до того, що у ролі американського багатія виступає чорношкірий торговеь секонд-хендом з-під Шулявського мосту. Через те Зубок мусив трусити гаманцем, витрачаючи на таксі більшу половину своєї представницької суми.