Юрiй Луценко. Польовий командир

Кокотюха Андрей Анатольевич

З інтерв’ю Юрія Луценка «5 каналу» 1 липня 2007 року:

– Бачите, я ніколи не казав, що Партія регіонів є моїм ворогом. Але вона є нашим політичним опонентом. І за нас, і за них голосують українці, тому ми маємо пам’ятати про те, що і вони представляють мільйони українців, наших співгромадян. Мені не подобається їхній вибір, але я маю його поважати. З іншого боку, ясно, що я маю давати їм повну картину того, що, з моєї точки зору, робить неправильно нинішня влада. В даному випадку я думаю, що одна дуже важлива річ, навколо якої ми мали би об’єднатися, – це усвідомлення необхідності, по-перше, чесних виборів, по-друге – негайно після цього прийняття нової Конституції. Інакше конфлікти будуть породжуватися раз за разом. Оці

дві речі мали би зробити спільно в силу того, що Конституція приймається двома третинами голосів, як ви розумієте, у парламенті за підтримки президента. Але президент сказав, що буде референдум, і Конституція буде прийнята на референдумі. Це була його пропозиція. Я не виключаю, що і такий шлях можливий. Але хотів би, щоби і така пропозиція отримала повну підтримку всіх політичних гравців України, аби наступну нову Конституцію однаково читала і влада, і опозиція. Якщо після виборів парламент не зможе прийняти нову Конституцію, йому допоможе президент. Але ми маємо прийняти нову Конституцію, бо для всіх очевидно, що ця є джерелом нестабільності, конфліктів, потрясінь, які ледве не довели країну до військового путчу зі сторони нинішньої влади, яка вчепилася намертво за крісла. Тому очевидно, що Конституцію треба писати і нову, вона має бути більш збалансованою, більш контрольовані гілки влади між собою. А з іншого боку, обов’язково, щоб до коми її однаково читала і влада, і опозиція. І ще бажано, щоб її при цьому прийняв на референдумі народ, аби політики більше не лізли до неї, не мали спокуси під себе підкоригувати ту чи іншу статтю.

Сьогодні політики говорять дуже часто в кулуарах про такий сценарій. 30 вересня – вибори дострокові до парламенту, потім наступні півроку-рік або більше – прийняття нової Конституції. Після того ще одні дочасні вибори, вже за новою Конституцією, новий парламент і вже з іншими повноваженнями і так далі. Тому Луценко вважає: цей парламент має основне суперзавдання – прийняти або допомогти прийняти нову Конституцію, винести її на всенародний референдум, затвердити, і на цьому його історична місія може бути і закінчена.

Він не готовий сказати, чи при цьому обов’язково буде розпуск парламенту. Якщо парламентські повноваження не зміняться, каже Юрій, то це не є обов’язковою умовою. Але це можливо. І в цьому випадку чим частіше будуть відбуватися в нинішній переломний момент для української історії вибори, тим це краще. «Я б взагалі пішов на те, аби депутати обиралися не більше, ніж на два терміни, і по три роки кожен, – говорить він журналістам. – Звичайно, при знятті їхньої депутатської недоторканності. Подивіться: і економіка, і соціальний розвиток України пішов далеко вперед, а політики залишилися пострадянськими».

Справді, деяких із них громадяни віком «за 30» ще пам’ятають на партійних з’їздах. Вони так само були вірні генеральній лінії партії, яка регулярно мінялася в їхніх знаменах, але все-таки вони завжди хиталися разом із генеральною лінією партії. І що ми маємо в результаті? Маємо старих пострадянських динозаврів, для яких влада – це мета. Не засіб змінити ситуацію, не засіб допомогти розвитку економіки, а отже, і соціальним стандартам населення, а просто її треба монопольно утримати і всіх інших відігнати від корита, до якого він добрався. Таких політиків треба відводити на політичну пенсію якомога швидше.

З інтерв’ю Юрія Луценка «5 каналу» 1 липня 2007 року:

– З моєї точки зору, найкраще було би ввести право громадян України з 16 років голосувати. Ми відразу отримаємо нормальний проєвропейський парламент. Я в цьому категорично переконаний.

Коли йдеться про можливість створення в нас двопалатного парламенту, Луценко такої можливості не відкидає. На його думку, Україна до цього ще прийде. Це адекватна відповідь для того, аби різноманітні культурні та історичні прошарки, які мають місце в українському суспільстві, змогли відчувати, що Україна – їхній рідний дім. В цьому випадку це буде відповідь на гармонізацію всіх тих ліній напруги, які, на жаль, перенесли в Україну різноманітні недоброзичливці або нерозумні місцеві люди, які ділять Україну за різними релігійними, мовними, освітніми, історичними параметрами.

Очевидно, відбудеться дискусія про те, чи більше плюсів, чи більше мінусів дасть двопалатний парламент. В українському варіанті ми говоримо про однопалатний парламент. Але історично, звичайно, двопалатний парламент може бути тоді, коли згладяться всі конфліктні зони.

Головне, говорить Луценко, щоб український парламент не мав «шостої палати» – це дуже важливо. Бо сьогодні це є бідою українського парламентаризму. Ми теж поділяємо його сподівання.

Все колись доходить до свого логічного завершення.

Інтрига довкола прізвищ, що презентуватимуть мегаблок демократичних сил, була розв’язана 5 липня 2007 року. В цей день, починаючи вже з одинадцятої ранку, преса трубила: сталося! Нарешті демократичні сили визначились і, за повідомленням агентства УНІАН, мегаблок демократичних сил носитиме назву «Наша Україна» – «Народна самооборона».

Як інформувала прес-служба глави держави, про це було домовлено у ході підписання 10 партіями декларації про створення єдиного виборчого блоку демократичних сил. Крім того, відповідно до домовленостей, виборчий штаб блоку очолить глава Секретаріату Президента України Віктор Балога. [45]

45

Інформація розтиражована і не ексклюзивна, проте вважаю за потрібне залишити її для історії. Перша десятка виборчого списку блоку виглядає так: Юрій Луценко, В’ячеслав Кириленко, Арсеній Яценюк, Анатолій Гриценко, Микола Катеринчук, Ольга Герасим’юк, Віктор Балога, Ксенія Ляпіна, Руслан Князевич, Володимир Ар’єв.

У той же день на прес-конференції в УНІАНі Луценко заявив: «Вхідним квитком» до мегаблоку демократичних сил буде ухвалення партіями-учасницями на з’їздах в липні рішень про входження до єдиної партії. Він також сказав, що всі учасники процесу підписали сьогодні декларацію про майбутнє об’єднання в єдиний виборчий блок, а після завершення виборчої кампанії – в єдину національно-демократичну партію. Існують певні технології для цього, тобто в липні кожна з політичних сил проведе партійні з’їзди, на яких буде ухвалено відповідні рішення про входження до блоку і про злиття в єдину партію до закінчення поточного календарного року. До того ж він наголосив, що ті, хто не ухвалить такого рішення, не будуть учасниками блоку.

З прес-конференції Юрія Луценка 5 липня 2007 року:

– Ті, хто хоче займатися окремою політикою, мікроскопічною політикою, вони мають на це право. Ті, хто хоче займатися національною політикою всеукраїнського масштабу, пройдуть цей етап, і вхідним квитком до блоку буде саме таке рішення всіх з’їздів, всіх учасників підписання сьогоднішнього документа. Ми не проводимо цього процесу під килимами чи в закритих офісах. Він відкритий, прозорий і для виборців, і для учасників процесу. Для всіх правила однакові. Наше об’єднання продиктоване волею виборців. Цього року я мав не одну сотню зустрічей із виборцями і можу сказати, що це була перша вимога громадян України. Демократи почули її і об’єдналися. Я думаю, це перший доказ того, що демократичні сили навчилися слухати людей і виконувати їхню волю, і це перший крок у правильному напрямку. Це нова сторінка української сучасної політичної традиції. Закінчуються ігри в мікрогетьманство, починається відповідальна європейська політика.

Рішення йти на вибори разом ухвалили: «Наша Україна», «Вперед, Україно!», НРУ, УНП, УРП «Собор», ХДС, Європейська партія, «Пора», КУН, Партія захисників Батьківщини. Та не обійшлося без ображених: Блок Литвина і Народно-демократичну партію Людмили Супрун, якщо можна так висловитися, не взяли в демократи. За словами Луценка, ці партії виявилися неготовими до злиття в єдину силу. Це означає, що вони не готові розпустити свої партії. «Наш список відкритий для підписання, – говорить він. – Якщо знайдуться партії, які готові скласти свої прапори, амбіції маленьких вождів і злитися в єдину потужну національного масштабу партію – ми будемо раді вітати кожного з них».