З далеких планет
Шрифт:
— А може, на інших планетах просто не було таких розумних істот, які могли б відрядити експедицію на Землю?
— Та що ти кажеш, справді! Відомо, що тільки в нашій Галактиці є понад десять тисяч планет, де може існувати життя. Ні, причина тут зовсім інша! Розумні істоти з інших планет, напевно, дійшли висновку, що на Землі немає органічного життя, отже, не варт і цікавитися цією відносно невеличкою і далекою планетою. Тобі здається це дивним, бо ж подібне твердження суперечить твоїй власній уяві про життя на Землі. Але коли б ти опинився десь у міжпланетному просторі і розглядав нашу планету так, як ми розглядаємо, скажімо, Марс чи Юпітер, то міркував би зовсім інакше.
Мені лишилося
— Хочеш, щоб я довів тобі це? Будь ласка! Ти цікавився: чи здатна моя машина розв’язувати несподівані загадки? Так, здатна! Я довів це тим, що розшифрував за допомогою моєї машини оті загадкові значки на Джулянському метеориті. Правда, ця робота ще не завершена — метеорит поколупали, і не все пощастило прочитати. Але дещо я можу тобі сказати. Слухай! Цього метеорита відправлено як листа з невідомої мені планети, що називається Тау. Як саме запустили в міжпланетний простір цього листа? Чи просто він заблукав, зійшов з орбіти і його втягнула сила тяжіння Землі? А може, зазнав аварії корабель з планети Тау, що ніс цього листа? Хіба я можу це знати?.. Проте я розшифрував, що тими мікроскопічними значками записано повідомлення з планети Тау до жителів якоїсь іншої планети…
— Слухай, ти не жартуєш?
Андрій тільки махнув рукою і вів далі:
— З розшифровуваного повідомлення ясно, що жителі планети Тау розвинені не гірше, ніж ми, земляни. Ось що вони пишуть у своєму листі до жителів якоїсь іншої планети:
“Ваші наукові заклади сповіщали нас про наслідки вивчення планети, третьої від світила сусідньої системи. Ми погоджуємося з вами, що на цій планеті не може бути органічного життя. Правда, в її атмосфері є понад 20 процентів кисню. Але ж температура у горішніх шарах її стратосфери і йоносфери вагається між 50 і 220 градусами тепла! За таких умов океан, що, як відомо, займає на цій планеті близько чотири п’ятих її поверхні, не може складатися ні з води, ні з бензину, ні з хлороформу, ні з спирту, ні з фенолу чи ефіру: всі ці речовини негайно википіли б при такій температурі. Не може бути також, щоб цей океан складався з рідкого натрію, чи ртуті, чи рідкого фосфору, бо при такій кількості кисню він весь окислився б. Найвірогідніше, що цей океан складається з гліцерину: тільки він в умовах тієї планети, з її тиском, що дорівнює одній атмосфері, закипає лише при температурі 290 градусів. Цілком зрозуміло, що на цій планеті не може бути органічного життя…”
Я слухав Андрія, недовірливо посміхаючись:
— Слухай, це ж нісенітниця! Хіба ж можна, щоб це писали про нашу Землю?
— Я ж тобі казав, що на тебе впливає звичне уявлення про життя на нашій Землі. А тим часом тут все правильно — принаймні щодо формальних логічних висновків. Адже згідно найновіших даних саме таку високу температуру мають горішні шари стратосфери і йоносфери нашої планети. Інша річ, що на самій Землі температура не така, а значно нижча. Проте спробуй визнач це й перевір на якійсь віддаленій планеті! Отже, кажу я тобі, жителі планети Тау роблять по-своєму цілком вірні припущення. Та слухай, про що йдеться далі:
“Наші вчені провели додаткові дослідження цієї планети. Вони встановили, що протягом останніх майже двадцяти років на її поверхні постійно спостерігаються десятки й сотні дуже яскравих раптових спалахів. Ми уявляємо, що це може статися тільки внаслідок радіоактивних вибухів, чого, певна річ, не робили б ніякі розумні істоти. Очевидно, на цій планеті існують велетенські поклади радіоактивних елементів, які досить часто мимовільно розщеплюються. Ясно, що органічне життя за таких умов цілком неможливе…”
— Ну, тут я нічого не можу заперечити, — погодився я. — Якщо з планети Тау можна
— Ото ж бо, — кивнув головою Андрій. — Хіба хтось із жителів інших планет повірить, що людство живе на Землі за таких божевільних умов?
Та слухай далі. “Зовсім нещодавно наші вчені вирішили за допомогою найчутливіших радіотелескопів виміряти температуру третьої планети, користуючись напруженням на ній ультракоротких радіохвиль. З’ясувалося, що ця планета перебуває в стані цілковитого розпаду, бо виміряна в такий спосіб температура її поверхні досягає одного мільярда градусів! Про яке ж органічне життя на ній може йти мова? Очевидно, просто не варт витрачати кошти й зусилля на експедиції до неї…”
— Ну, а це ж звідки взято? — остаточно здивувався я. — Хіба ж у нас є щось подібне до такої велетенської температури?..
— На жаль, і це цілком зрозуміло, — відповів Андрій. — Вони, жителі планети Тау, вимірювали температуру на підставі напруження ультракоротких хвиль на поверхні Землі. Так? Але ж останніми роками по всій нашій планеті збудовано близько тисячі телевізійних ультракороткохвильових станцій. їхня загальна потужність дає підстави саме для такої неприємної для нас оцінки…
Ми знову закурили. На столі лежав дивний метеорит, на якому були записані спостереження вчених планети Тау. З погляду найновіших методів вивчення інших світів, ці спостереження були цілком правильні, і висновки з них не можна було заперечувати: органічне життя на нашій Землі, безумовно, не могло існувати!
Я поглянув на Андрія, а він на мене. І ми обоє весело посміхнулися. Все ж таки дуже добре було жити на світі, хоч каміння з планети Тау і доводило, що наше життя неможливе!
Василь Бережний
ТАЄМНИЧА СТАТУЯ
Михайло прокинувся дуже рано — ще навіть мама не встала. Прокинувся раптово, одразу, так, наче його хтось голкою вколов. Схопився, підбіг до розчиненого вікна і відсунув штору.
В світанковому небі сріблився серп Місяця. Михайло обіперся об лутку. Він не помічав, як виринає із туману гай, що обступив їхнє селище, не чув радісного щебету птахів. Перед ним голубів шовк неба і яскрів Місяць. Хлопцеві навіть здалося, що тепер Місяць і світить якось інакше, ну, сказати б, дужче, яскравіше.
З яким нетерпінням ждав він цього ранку! Наче й не спав — так йому хотілося, щоб скоріше минула ніч. Але земна куля зовсім не зважає на хлопцеві бажання: обертається повільно, так, як і завжди. І все-таки небо з кожною хвилиною бліднішає, серп Місяця губить свою яскравість. Там, десь далеко за гаями і ріками, за містами і селами, розкинув білі крила світанок…
Хлопець одійшов од вікна і, схопивши рушника, вискочив надвір умиватися. Ох і приємно ж освіжитися!
Вийшла мати.
— Чого це ти так рано сьогодні? Михайло випростався, узяв рушника за кінці і, витираючи спину, усміхнувся:
— До дяді Віктора хочу!
— Отакої! — сплеснула руками мати. — Не дадуть бідному чоловікові й відпочити.
— Та я до Дмитрика…
— І Дмитрик такий самий… Вам хоч їсти не давай, аби про космос поговорити.
Мати махнула рукою та й пішла собі поратись.