Шрифт:
Науково-фантастичні оповідання
Малюнки В. АВРАМЕНКА
Володимир Владко
ДВІЙНИКИ СТЬОПИ ЛОЗНІКОВА
1
Коли
— Де дисципліна, Номер Чотири? Чому ви дозволяєте собі бути вищим за мене, командира? — Він сердито простягнув уперед руку з одним пальцем.
Тіло начальника інформації негайно зіщулилося до розмірів Капітана. Навіть як годиться стало трохи меншим. Номер Чотири відповів:
— Так точно, Капітане. Пробачте. Це від удару об чужу планету.
Рука Капітана зникла. Він знову поглянув на офіцерів. Обидва мали цілком нормальний вигляд. їхні краплиноподібні напівпрозорі тіла, вкриті зморшкуватою шкірою, не псували будь-які кінцівки чи виступи. Єдиною відмінною рисою у кожного з них були тільки двоє круглих очей без вій, що уважно і шанобливо вглядалися в Капітана. Тіла обох офіцерів спиралися внизу на короткі, широко розставлені ступні. Це було цілком припустимо, навіть з погляду дисципліни, бо й сам Капітан спирався на такі ж самі ступні — для опори. Капітан задоволено відкашлявся.
— Уважно слухайте мене, — мовив він.
Наче по команді, за круглими нерухомими очима офіцерів з’явилися великі вуха, скеровані в бік командира.
— Ми зробили посадку, — вів далі Капітан. — Як і завжди, без будь-яких ускладнень. Аналіз повітря вказав, що воно цілком придатне для дихання. Як і слід було чекати, згідно карти, складеної нашими міжпланетними автоматичними зондами, нам пощастило обрати район великого лісу біля річки. Я гадаю, що тут мало населення. Для нас це зручно. Вам відомо, що ми вже обслідували планету, сусідню з цією. І встановили, що вона непридатна для колонізації. Тепер черга за цією новою планетою… Ви щось хотіли сказати, Номер Чотири?
Рукою, що виросла справа, начальник інформації явно хотів замислено почухати собі довге вухо, але зразу ж таки відмовився од цього. Його рука зникла так само несподівано, як і з’явилася.
— Ви неуважні, Номер Чотири, — вів далі Капітан. — Де дисципліна? Ви не маєте права робити те, чого не зробив я, ваш командир. Центральне керівництво — основа основ! Я даю вам думки — виконуйте їх. І без зайвих невиправданих рухів. Куди це годиться?
— Пробачте, Капітане, — покірно відповів Номер Чотири.
— Все це у нього від удару об чужу планету, — шанобливо додав Номер Три.
— Отже, я сказав, що тепер черга за цією новою планетою. Її населення ми ще не обстежили. Але ми маємо довідатися все про нього. Спочатку нижчі зразки тваринного світу. Потім вищі. Всім цим займеться Номер Три, і відразу ж таки. Нам нема коли ждати… Що?..
— Пробачте, Капітане, — зам’явся начальник інформації, — мені здавалося б, що треба зробити ще додаткові проби… можливо, повітря і вода на цій планеті…
Його голе зморшкувате тіло напружилося, збираючись брижами навколо круглих очей. Він, мабуть, дуже хотів допомогти собі жестами, проте дисципліна не дозволяла йому витягти з тіла ані руки, ані пальця, якщо цього не робив Капітан. Але командир презирливо мовчав, запитливо втупивши в нього холодний погляд. Нарешті він сказав:
— Зайві розмови, Номер Чотири! Більше ніяких проб не треба. Досить і того, що виявив аналіз. Зрозуміло? І потрудіться більше не перебивати мене. Командую я. Вам, офіцерові Великих Молюсків, слід було б знати це… Що, Номер Три?
— Ще раз пробачте, Капітане, — так само шанобливо відзначив начальник розвідки, — це у Номера Четвертого ненавмисно.
На нього справді погано вплинув удар об чужу планету. Він не втримався у цю мить, і от… не встиг ще одужати…
— Все одно дисципліна є дисципліна, — жорстко відповів Капітан. — Так чи інакше, мені доведеться ще раз нагадати вам, Номер Чотири, наш головний наказ. Тим більше, що з населенням цієї планети, дуже схожої на сусідню, нам нема чого довго панькатись. Воно надто мало розвинуте, це населення, в нього надто низький рівень. Ми, Великі Молюски, для нього всевладні! Адже саме ми відкрили собою велику еру процвітання. Ми, Великі Молюски, а не якась там людина, — так, здається, називають себе мешканці цієї планети? Людина, що виникла від мізерних риб, стародавніх риб, — ха-ха-ха! Хіба можна говорити про неї серйозно, ха-ха-ха!
Тепер, коли Капітан розсміявся губами, що з’явилися у нього цієї хвилини, дозволили собі сміятися і офіцери: під їхніми круглими очима раптом виникли такі ж самі губи, що й зобразили сміх.
— Цих риб, — вів далі Капітан, — безжально знищували ще наші далекі предки, кальмари, аж доки не лишилися тільки малесенькі хатні породи. А коли на зміну кальмарам прийшли ми, Великі Головоногі Молюски, то життя піднялося на ще більш високий щабель. Ми оволоділи мистецтвом міжпланетних космічних подорожей, ми можемо змінювати нашу зовнішність за першим-ліпшим бажанням, створюючи будь-які кінцівки і користуючись ними так, як роблять це мешканці різних планет. Нам бракує тільки одного — умов подальшого життя на нашій планеті. Вона вмирає, наша планета, — і ми мусимо знайти заміну для неї. Це зрозуміло вам, Номер Чотири? Ми знайдемо заміну нашій планеті, навіть ціною винищення корінного населення чужої планети, якщо це буде потрібно!
Капітан зробив широкий жест рукою, що з’явилась у нього, окреслюючи простір навколо міжпланетного корабля. Відразу ж таки аналогічні кінцівки виникли в обох офіцерів. Номер Три повторив своєю рукою Капітанів жест, а Номер Чотири непомітно почухав собі вухо, що боліло від удару. Проте Капітан не звернув на це уваги.
— Що скажете ви, Номер Три?
— Наказ буде виконано, Капітане.
— І візьміть добрих розвідників, щоб копії були бездоганні. Штук п’ятнадцять добрих копій… ну, так, як ми робили це на сусідній планеті. Так, Номер Три?
— Так точно, Капітане.
Командир обернувся до начальника інформації:
— Ну, а вам усе зрозуміло, Номер Чотири?
— Так точно, Капітане. Щойно ми вивчимо всі зразки, приготуємо копії, і тоді розвідники зберуть потрібну інформацію.
— Ось тепер уже все вірно, Номер Чотири!
Капітан простягнув руку і поплескав начальника інформації по плечу, що виникло у того на тілі саме тоді, коли його торкнулася рука командира.
— Дуже добре. Я задоволений вами, офіцери. Можете йти!
2
Теплого серпневого вечора риба у річковій заводі під лісовою галявиною клювала на диво добре. Скинувши з себе сорочку, а потім і штани, Стьопа Лозніков ледве встигав наживлювати вудки. Він весело примовляв:
— Ще окунець… ще пліточка… ох, і здорово клює! Ти б, Петре, теж взявся за ловлю. Та й Захарові Івановичу теж не зашкодило б… Таку юшку зваримо для хлопців, що аж пальчики оближуть!
Його друг, Петро Селін, поляскав себе рукою по стегну й лінькувато відгукнувся: