Загибель Уранії
Шрифт:
Але чим ближче підповзала хмара, тим серйознішим ставав юнак. Нарешті, він штовхнув у бік напарника, що дрімав на широкому сидінні.
— Тедді, поглянь, яка хмара суне!
Той схопився, протер очі і подивився на чорну запону.
— Погано, Люстіг. Нарубає дров. Позаторік, коли я їздив з товстуном Петті, ми потрапили в отаку ж халепу. Нам, звісно, нічого. А вантажних і легкових поперекидало та потрощило чимало… Давай швидше, до моста ще далеко, його треба переїхати завчасно.
Білявий Люстіг зважив на пораду.
Ще яскраво сяяли обидва Сонця і над автострадою повітря було чисте й спокійне. Тим різкішою здавалася грань світла й темряви на сході. Чорна, як сажа, стіна залягла прямовисно, скільки бачить око. Вгорі над нею в шаленому танці крутилися звихрені сиві пасма, внизу ткали нескінченний химерний візерунок сині блискавиці. І котився звідти глухий, безперервний грім, чутний навіть крізь гуготіння турбін рефрижератора.
— Навряд чи встигнемо… — Люстіг натиснув на педаль дужче і раптом загальмував. З полотна дороги протилежного напряму в цей бік круто звернула рожева спортивна машина і зупинилась перед рефрижератором, загородивши йому шлях.
— Ну, куди тебе чорти… — але Люстіг не скінчив лайки.
З-за керма машини вискочила молода дівчина і закричала:
— Завертай! Став поперек дороги! Швидко!
— Постривай, дівчинко! Що сталося?
Сяк-так, похапцем Тессі пояснила білявому шоферові, що треба загородити дорогу: хай усі машини звертають на Сан-Клей. Незабаром налетить ураган, який розмете, а річка Атаска затопить усе містечко. Прогноз абсолютно точний. Треба рятувати людей. Попутні машини зможуть вивезти багатьох.
— Складна справа! — почухав потилицю шофер. — Але коли треба — зробимо. Не заперечуєш, Тедді?
Доки тривала ця розмова, за рефрижератором зібрався цілий хвіст автомашин. Шофери бігли до першої машини, щоб дізнатися, що сталося.
— Пошкоджено міст через Атаску! — пояснював білявий Люстіг. — Гайда, хлопці, через Сан-Клей.
— Дякую! — прошепотіла Тессі і потиснула йому руку в знак подяки. — Ми з професором їдемо в місто, організуємо евакуацію населення, а ти тут пильнуй. Гляди ж не пропускай нікого!
І спортивна машина помчала до Сан-Клея.
Через кілька хвилин рефрижератор перегородив автостраду якраз на перехресті. Поліцаєві дорожнього нагляду, який примчав, щоб ліквідувати затор, Люстіг довів, що діє з наказу комісії Сенату, яка нібито щойно поїхала до містечка.
Поліцай відразу ж виставив знак «Об'їзд», і машина за машиною посунули на Сан-Клей. Вони спочатку дерлися на горб, потім спускалися в улоговину і, нарешті, зникали в похмурій ущелині, звідки виривалась бурхлива Атаска. Услід за машинами до сан-клейської долини повільно повзла чорна запона. Вона вже затягла півнеба, а не посвітлішала й трохи. Тільки стали яскравішими блискавиці та грім уже не гуркотів,
— Страшна буде ніч! — стривожено сказав Люстіг. — Боюсь, коли б ураган не застукав те дівчисько десь в ущелині. Скине в прірву.
— Та не повинно б…
Обидва занепокоєно дивились на гірський хребет, який закривав сан-клейську долину: в монолітному масиві виднілась глибока розколина, немов слід від удару велетенської сокири. Там ще панувало світло.
— Їде… — стримано сказав Тедді.
З ущелини, назустріч нескінченній колоні машин, вискочила рожева плямка, осяяна останніми променями Сонць. Навіть здалеку видно було, що машину аж заносить на поворотах.
— Хвацько їздить, бісова дівчина! — захоплено сказав Люстіг. — Дивуюсь, як отой старий сич тримає її за шофера… А бідова — пальця в рот не клади!
Люстіг баляндрасив, а сам не спускав очей з рожевої машини. Вона вже піднялась на горб, коли це ушкварив такий дощ, що аж темно стало. І одночасно посипались вогненні стріли. Здавалося, сховані в хмарах бомбардувальники дочекались слушного моменту і тепер почали артилерійську підготовку залпами реактивних снарядів.
Через кілька хвилин рожева машина зупинилась біля рефрижератора. В її відкритому кузові було повно води.
— Ну, дівчинко, поїхали? — закричав Люстіг, вискакуючи з кабіни. — Лізь сюди, а крихітку почепимо на буксир.
— Постривай, друже… — дівчина схопила його за рукав куртки. — Треба їхати… але в Сан-Клей. Там жахлива паніка. Твоя машина зможе врятувати багатьох.
Періщив такий дощ, що вже за крок не було видно нічого. Волосся дівчини злиплося і звисало некрасивими пасмами, а сама вона, мокра до рубця, тепер була схожа на худорлявого підлітка, який злякався і змерз, але не хоче цього показувати.
Шофери погодилися, хоч добре знали, що через затримку в дорозі можуть позбутися роботи. Ніжні тропічні фрукти доставляються в Дайлерстоун за точним розкладом. Компанії містера Плайв-Ау начхати на всякі стихійні лиха — вона платить неустойку за запізнення з постачанням.
— Мою машину кинемо тут. Вона тільки заважатиме.
— Гаразд, — кивнув головою Люстіг.
Рожеву «Ластівку» хутенько загнали на територію бензостанції, а важенний рефрижератор тим часом незграбно розвернувся на автостраді.
Спочатку їхали мовчки, тільки обмінялися короткими: «Люстіг!» — «Тессі!» — «Тедді!». Потім Люстіг поцікавився, як професор зумів передбачити катастрофу, що загрожує містечку, і чому похопилися так пізно.
Дівчина розповіла і про електронно-обчислювальну машину, і про критичні точки. Коли вона згадала про атомну бомбу, підступно висаджену на півострові Койтерс, її супутники чудно перезирнулися, проте нічого не сказали. А незабаром розмова урвалась, бо за лясканням грому та шаленим завиванням вітру не стало чути слів.