Загнуздані хмари
Шрифт:
Катруся почервоніла, бо наявність в її автоматичній кухні звичайного віника була таємницею. Віник серед автоматів виглядав так само смішно, як, наприклад, гасова коптилка серед електричних ліхтарів. Але за електричною грубкою в Катрусі таки стояв старий дід-віник. Його подарувала старенька мама, коли дівчина йшла на корабель: вона ж не уявляла, як можна господарювати без віника.
Щоб приховати свою ніяковість, Катруся почала умовляти Ролінського.
— Ну, хороший Миколо Івановичу, ну дозвольте! Я вмить! За це
Вона так упрошувала Ролінського, що той несподівано здався; Катруся таки вимолила в нього рівно п'ятнадцять хвилин на прибирання, пообіцявши за це мільйон цікавих для професора послуг.
Вона принесла під фартухом віник і ганчірку і взялася порядкувати. Професор кректав, ходив навколо неї, як квочка, в якої займають курчат, і все ж таки дозволив витерти деякі прилади.
Раптом у шафі щось виразно зашкряботіло, зашаруділо.
— Миші! — вжахнулася Катруся. — У вас навіть миші завелися! А що ж робить Марго?
Марго, немов зрозумівши зауваження, підійшла до шафи і сіла перед нею, не виявляючи одначе великого зацікавлення.
— Давайте мерщій ключ, заклопоталася Катруся, — нехай Марго з'їсть мишу!
Але професор несподівано почервонів, потім зблід і почав пересувати стілець, намагаючись заглушити шкряботіння миші.
Але його все-таки було чути. Яка нахабна миша!
— Я бачу, вам її шкода! — здивувалася Катруся.
— Ах, лишіть мене, будь ласка, — розсердився враз старий. — Мені вже треба йти, а ви тут займаєтесь зоологією, досліджуєте мишей, павуків тощо…
Дивуючись такому опору професора, Катруся облишила шафу і поспішила швидше закінчити прибирання. Цур їй, тій миші! Хай лишається: може, то якась вчена миша, для дослідів, адже у діда Омелька в лабораторії були і жаби, і вужі всякі.
Полегшено зітхнувши, Ролінський замкнув за Катрусею двері. Задоволена, вона побігла одягатися. А старий підійшов до шафи і, одімкнувши її, випустив звідти щось кругле, чудернацьке…
Це була прозора Дженні. Лапи, голова, хвостик просвічувалися, як найчистіше скло, і коли вона лізла по підлозі, здавалося, наче лізе тарілка.
Професор присів перед черепахою навкарачки, пильно вдивляючись в її обриси.
— Ну, що його робити з цією поганню? — звернувся він до Марго. — Вона ще до того ж і їсти не зводить. А звідки я, метеоролог, можу знати, що їдять черепахи?
Ролінський вийняв блокнот і записав: «Дізнатись, що саме їсть степова черепаха».
Залишивши черепаху повзати по підлозі, він вирушив, нарешті, у спою мандрівку до колгоспу.
Катруся була йому добрим супутником. Вона відвела його до автобусної зупинки, що була недалеко за нарком. За кілька хвилин їх забрав синій автобус і помчав парком, а потім висілком колгоспу.
Автобус привіз Ролінського аж на Великий майдан, де сталася катастрофа.
Професор
Мерзотниця!.. Кілька ночей провів він у наукових розвідках, даремно намагаючись визначити точні передумови її появи! А вона, неначе глузуючи, двічі несподівано перевертала всі його викладки, з'являючись невчасно, як смертоносна бомба, несучи загибель, руїни…
Професор піймав себе на тому, що починає мислити, як перелякана несвідома дитина. Він одвів очі від будинку, пішов до сходів.
Замислений, він не помітив, як його оточив гурт дітей. Сміливі, жваві і, видно, зацікавлені його персоною, діти оточили його, як варта.
— Ви хочете поглянути, де вона вибухнула?
Дітвора ввічливо повела Ролінського нагору на зруйнований, згорілий поверх. Чорні, звуглені шматки стіни мали вигляд покалічених тіл. Долі, на поодиноких непрогорілих квадратах підлоги, валялися рештки приладів, розтоплене скло — все, що залишилося від лабораторії.
— О, невже ж це накоїла ця кругла скандалістка? — скрикнув Ролінський.
Сумне видовище боляче вразило його серце. Він, учений, добре розумів, що то значить зруйнована кімната науки!..
Діти зосереджено поглядали на нього, вони бачили, як він нахилився і взяв жменьку вапна з прогорілої дірки… Йому ж потрібне було дослідження!..
Раптом хтось торкнув Ролінського за рукав. Це був кремезний хлопчик. Він гнівно дивився професорові в очі, зрозумівши, звідки той прийшов.
— Ви звідти?! Ну, як же вам не соромно?! Нам потрібний дощ, а ви намудрували нам блискавок.
Толя підшморгнув носом, маленький, схвильований жалем, горем…
— Дідуся нашого… звели… дідуся… Теж учені!
Тоді всі загомоніли разом, переказуючи подробиці катастрофи, обурюючись, докоряючи…
Ролінський мовчав… Він навіть забув розпитати, що їдять степові черепахи.
Вітер гнав у вибоїни попіл — легкий, чорний, смутний…
МАК ДІЄ
Бориса Олександровича несподівано викликав парткомітет Всесоюзного бюро погоди, і він вилетів до Москви, взявши за пілота радиста Яся.
Короткий наказ призначив начальником на час його відсутності Раю. З цим новим, тепер дуже суворим начальником, що загубив останніми днями свої безтурботні ямочки, у Мака була якась серйозна довга розмова.
Після неї Мак, як кріт, засів у своїй кімнаті за новою роботою. Він теж перетворився на вченого-дослідника. Полем його дослідів був передавальник сконструйованого ним маленького телевізора, в якому він вирішив зробити якісь складні зміни.