Загублена земля. Темна вежа III
Шрифт:
— Ми близько, — пробурмотів стрілець на вухо пухнастикові, — тож тепер треба поводитися тихо. Зрозумів, Юк? Дуже тихо.
— И–хо, — пошепки погодився Юк своїм хрипким голосом. За інших обставин це було б навіть кумедно.
Роланд опустив його на землю, і Юк одразу ж помчав тунелем уперед, витягнувши шию і обнюхуючи сталеву підлогу. Стрілець чув, як він зосереджено бурмоче собі під носа — Ейк–Ейк! Ейк–Ейк! Діставши револьвер із кобури, він рушив слідом за твариною.
27
Едді й Сюзанна саме дивилися на величну Колиску Блейна, коли небо над їхніми головами пролилося сильним дощем.
— Будиночок неслабий, але ж той, хто його зводив, геть забув про пандус для інвалідів! — прогорлав Едді, намагаючись перекричати дощ і грозу.
— Та нічого, — нетерпляче мовила Сюзанна, вибираючись із візка. — Ходімо вже нагору, сховаємося від дощу.
Едді з сумнівом глянув на сходи. Сходинки були невисокі… але їх сила–силенна.
— Сьюз, ти впевнена?
— Я ще тебе пережену, білявий, — відказала вона і напрочуд вправно пішла видряпуватись нагору, спираючись на руки, м'язисті передпліччя й обрубки ніг.
І вона справді мало його не обігнала. Едді мусив якось затягти нагору купу заліза у вигляді візка, тож піднімався повільніше. Діставшись до горішнього майданчика, обоє засапалися. Мокрий одяг парував. Едді збирався було посадити дружину у візок, але натомість ухопив попід пахви, підняв угору, та так і притис до себе, міцно тримаючи за поперек. Він був збуджений, на межі шаленства, і навіть гадки не мав чому.
«Ох, дайте перепочити, — подумав він. — Ти такий шлях пройшов, і досі живий, от залози й набрякли, їм хочеться свята».
Сюзанна облизнула повну верхню губу й запустила сильні пальці йому в волосся. А потім смикнула. Було боляче… але й неймовірно прекрасно водночас.
— Я ж казала, що пережену тебе, білявий, — проговорила вона низьким захриплим голосом.
— Та ну тебе… я прийшов першим… на півсходинки. — Едді спробував удати, що не так уже сильно й засапався, але йому це не вдалося.
— Може, й так… але ж ти весь видихався, хіба ні? — Її рука відпустила волосся Едді й ковзнула вниз. І в очах загорілася посмішка. — Е, ні, видихався, та не весь.
Небом прокотився грім. Обоє здригнулися, а потім розсміялися разом.
— Та ну, — сказав Едді. — Це якесь божевілля. Зараз не час.
Сюзанна не заперечувала, але, перш ніж покласти руку йому
на плече, ще раз стиснула у тому самому місці. Опускаючи її в візок, Едді гостро відчув, що шкодує за незробленим. І той самий жаль він побачив у Сюзанниних очах, коли віз її безмежними обширами, встеленими кам'яними плитами, до прихистку під дахом.
Щойно вони сховалися від зливи, Едді зупинився, і вони озирнулися. Майдан Колиски, вулиця Черепахи і взагалі все місто швидко затулила пересувна завіса дощу. Але Едді анітрохи не шкодував про це. Лад не заслужив на місце у його уявному блокноті, куди записувалися всі цінні спогади.
— Дивись, — пробурмотіла Сюзанна, показуючи на найближчу ринву. На кінці в неї була луската голова великої рибини — схоже, близької родички тих драконів–горгулій, які прикрашали кути Колиски. З рота рибини сріблястим потоком текла вода.
— Це ж не просто собі короткий дощик, так? — здогадався Едді.
— Ні. Дощ ітиме, поки йому не набридне, а потім ще трохи йтиме, просто на зло. Може, тиждень, може, місяць. Хоча якщо Блейн вирішить, що йому не подобаються наші мармизи, і підсмажить нас, то нам буде все одно. Вистрели в повітря, котику, аби Роланд знав, що ми вже на місці. А тоді роздивимося, що тут є, а чого тут нема.
Едді спрямував дуло «рюгера» в сіре небо, натиснув на гачок і вистрілив. Саме цей постріл Роланд і чув з відстані милі чи навіть більше, наздоганяючи Джейка і Ґешера в напханому пастками лабіринті. Якусь мить Едді постояв на місці, намагаючись переконати себе, що все ще може обернутися добре, що його інтуїція помиляється, вперто наполягаючи на тому, що стрільця й Джейка вони з Сюзанною більше не побачать ніколи. А потім знову поставив пістолет на запобіжник, запхав назад за пояс штанів і повернувся до Сюзанни. Він покотив її візок уздовж проходу, обабіч якого стояли колони, у глиб будівлі. А вона тим часом відкрила барабан Роландового револьвера і перезарядила зброю.
Під дахом шурхіт дощу здавався тихим і примарним. Навіть різкий гуркіт грому звучав притлумлено. Колони, на яких трималася споруда, були щонайменше десять футів завтовшки, а їхні верхівки губилися в пітьмі. Едді чув, як у тій сутінковій темряві туркочуть голуби.
Із напівмороку випливла табличка, що погойдувалася на товстих хромованих ланцюгах:
— Тепер ми хоч знаємо, як звали той поїзд, що звалився в річку, — сказав Едді. — Патриція. Але їх неправильно пофарбували, кольори переплутали. Це дівчатка мають бути в рожевому, а хлопчики — в блакитному, і аж ніяк не навпаки.
— Може, вони обоє сині.
— Ні. Блейн рожевий.
— А звідки ти знаєш?
Едді розгублено подивився на неї.
— Не знаю, звідки… просто знаю.
Вони пішли за стрілкою, що вказувала в бік платформи Блейна, і опинилися у величезному вестибюлі. Едді не мав Сюзанниного дару у спалахах прозріння бачити минуле. Та все одно його уява сповнила тисячами пасажирів цей велетенський обшир із колонами. Він бачив, як вони поспішають, як клацають підборами об камінні плити підлоги, бурмочуть, обіймаються, зустрічаючись й прощаючись. А над їхніми головами линуть вказівки з гучномовця.
Патриція вирушає у Північно–Західні Барони…
Пасажире Кілінґтон, пасажире Кілінґтон, підійдіть до довідкового бюро на нижньому рівні.
До другої платформи прибуває Блейн. Висадка пасажирів почнеться за декілька хвилин…
. Тепер лише голуби були повноправними володарями вокзалу.
Едді здригнувся.
— Подивись на ці голови, — пробурмотіла Сюзанна. — Не знаю, як у тебе, а в мене мороз по шкірі. — Вона показувала кудись праворуч.
Високо під стелею зі стіни виступали вирізьблені з мармуру голови, багато голів. Вони строго дивилися на них згори — чоловіки з суворими лицями катів, які дістають насолоду від своєї роботи. Декілька голів відпали від стіни і, пролетівши сімдесят чи вісімдесят футів, лежали тепер кучугурами уламків граніту на підлозі. На тих, що залишилися, бігли павутинки дрібних тріщин і лежали бризки голубиного лайна.