Загублена земля. Темна вежа III
Шрифт:
«Знайомся з реальним світом, ти, смердючий довбень», — подумав Джейк.
Цок–Цок впустив Юка на ґрати підлоги і вхопився за поранену ногу. На Джейка накинувся Копергед. Він ухопив хлопчика рукою за горло, але тут на нього напав Юк — він пронизливо загавкав і вгризся в Копергедову гомілку через чорний шовк штанів. Копергед закричав і відскочив убік, силкуючись скинути Юка з ноги. Але шалапут тримався міцно, наче п'явка. Джейк вчасно повернувся і помітив, що до нього повзе Цок–Цок. У зубах він тримав свій ніж.
— Прощавай, Цокі, — сказав Джейк і натиснув на гачок «шмайсера». Нічого не сталося. Чи то патрони закінчилися, чи то механізм заклинило, Джейк не знав, та й часу на роздуми не було. Він відступив на два кроки назад і вперся у велике крісло, що правило Цок–Цокові за трон. І не встиг він забігти за крісло, як Цок–Цок ухопив його однією рукою за ногу, а другою — за руків'я ножа. Рештки вибитого ока лежали на його щоці, наче кулька м'ятного желе. Праве око зиркало на Джейка з ненавистю навісного.
Джейк спробував висмикнути ногу, зашпортався і впав на трон Цок–Цока. Його погляд упав на кишеню, пришиту до правого бильця. З–під гумки, завдяки якій кишеня щільно прилягала до бильця вгорі, стирчало потріскане й оздоблене перлами руків'я револьвера.
— Ох, як же ж тобі зараз буде боляче! — в екстазі прошепотів Цок–Цок. Замість виразу здивування на його губах, що тремтіли від люті, з'явилася широка посмішка. — Як боляче буде! А мені як буде приємно… Що?..
Посмішка зів'яла, і рот знову округлився, бо Джейк спрямував на нього дуло револьвера та звів курок. Рука, що стискала Джейкову гомілку, здавила її так, що, здавалося, ще трохи — й кістка хрусне.
— Ти не посмієш! — істерично прошепотів Цок–Цок.
— Ще й як посмію, — похмуро відповів Джейк і натиснув на гачок. Сухе клацання, з яким вистрілив револьвер, було геть не таким вражаючим, як гуркіт тевтонського «шмайсера». На лобі в Цок–Цока, з правого боку вгорі, з'явилася чорна дірочка. Цок–Цок тупо витріщався на Джейка, не вірячи своєму неушкодженому окові.
Джейк примушував себе вистрілити ще раз, але йому це не вдавалося.
Аж раптом шматок Цок–Цокового скальпа відділився од черепа, як клапоть старих шпалер, і опустився йому на праву щоку. Роланд би одразу зрозумів, що це означає. Але Джейк був у такому стані, коли логічне мислення підводить. У його голові закрутилося торнадо темного, панічного страху. Рука, що стискала його гомілку, ослабла, і Цок–Цок повалився обличчям на підлогу, а Джейк, дивлячись на це, зіщулився у великому кріслі.
Та незабаром до нього повернулася одна думка. Двері. Він має відчинити двері і впустити стрільця.
Не спроможний думати про щось інше, Джейк впустив револьвер на залізні ґрати і примусив себе встати з крісла. Він уже тягнувся до кнопки, яку раніше натискав Цок–Цок, щоб відчинити двері, аж раптом на його горлі зімкнулася пара рук і хтось відтяг його від пульта.
— Я ж казав, що ти труп, мала смердючко, — прошепотів йому на вухо чийсь голос, — а Ґешер своїх обіцянок не забуває.
Джейк відбивався обома руками, але удари потрапляли в порожнечу. Ґешерові пальці безжально впиналися йому в горло й душили, душили, душили. Перед очима в хлопчика все попливло. Невдовзі сірий туман став пурпуровим, а на зміну пурпуровому прийшла чорнота.
34
Раптом запрацював насос, і круглий кран у центрі люка швидко закрутився. «Слава богам!» — подумав Роланд. Не дочекавшись, коли колесо зупиниться, він ухопився за нього правою рукою і щосили рвонув двері на себе. Другі двері були прочинені, і з кімнати, до якої вони вели, лунали звуки бійки й гавкіт Юка, пронизливий від болю й несамовитої люті.
Ударом ноги Роланд розчахнув двері й побачив, що Ґешер душить Джейка. Юк уже відпустив Копергеда і намагався порятувати свого друга, вгризаючись у чобіт Ґешера. Але чобіт виконував подвійну справу: він захищав свого власника від зубів шалапута, а шалапута — від вірусної інфекції, що текла в Ґешеровій крові. Брендон ударив Юка ножем у бік, щоб той перестав чіплятися до Ґешерової гомілки, але шалапут не звернув на це уваги. Брудні руки викрадача тримали Джейка, наче маріонетку з перерізаними нитками. Його обличчя вже посиніло, а розпухлі губи стали блідо–фіолетовими.
Зачувши шум, Ґешер підвів голову.
— Ти, — прогарчав він.
— Я, — погодився Роланд і вистрілив. Лівий бік Ґешерової голови розлетівся на шматки. Жовта хустка злетіла з нього, а сам він приземлився спиною на Цок–Цока. Ноги кілька разів смикнулися в агонії, а потім нерухомо застигли.
Брендон саме нахилився над Юком, щоб різонути його ше раз. Стрілець двічі вистрілив у нього, зводячи курок долонею правої руки. Брендон крутнувся на місці, вдарився об стінку і повільно сповз униз, ухопившись за світлову трубку. Крізь його обм'яклі пальці потік зелений болотний вогонь.
Юк пошкутильгав до Джейка й заходився лизати його бліде застигле лице.
Копергед і Гутс, очевидно, вирішили, що зараз не час бути героями і прожогом помчали до маленьких дверей, у які виходила Тіллі, щоб набрати води. Але для лицарства теж був не час, тож Роланд пристрелив їх обох у спини. Зараз йому треба було діяти вкрай швидко, і наражатися на підступи цих двох, якщо вони ще не остаточно втратили хоробрість і вирішать дошкуляти йому, Роланд не збирався.
Під стелею круглої кімнати яскраво спалахнув жмут помаранчевих ламп, і слідом за цим вибухла сирена сигналізації. Її розлогі хрипкі трелі відскакували від стін. А за мить–дві в такт сигналізації заблимали аварійні лампи.
35
Коли завила сигналізація, Едді саме повертався до Сюзанни. Від несподіванки він підскочив і виставив уперед «рюгер», не знаючи, куди цілитися.
— Що відбувається?
Сюзанна тільки головою похитала — вона й сама не могла втямити. Звуки сигналізації були страшними, але, саме по собі, це було ще нічого. Найгірше було те, що від її ляскоту боліли вуха. Звук, що йшов крізь підсилювачі, нагадав Едді гудок трактора–трейлера, тільки вдесятеро потужніший.