Замкнена кімната
Шрифт:
Начальник центрального управління наморщив лоба.
— Ти так вважаєш? Мабуть, це правда, але раніше він досягав добрих наслідків у роботі. Чи, по-твоєму, він тепер ще свавільніший?
— Важко сказати… Він ще тільки два тижні працює…
— У мене таке враження, що він став якийсь неуважний, — сказав начальник центрального управління. — Нема вже тієї спритності. Взяти хоча б його останню справу, той смертельний випадок на Бергсгатан.
— Так, — погодився Мальм, — ту справу він проводив погано.
— Просто скандально, — підхопив начальник центрального управління. — Навіть більше: яку висунув заплутану версію! Дякувати богу, тією справою не зацікавилася преса. Але все може бути, так і чекай, що якісь чутки підуть. І навряд чи. це буде корисно для нас, а тим паче для Бека.
— Так, я не знаю, що й думати, — погодився Мальм. — Деякі докази буквально висмоктані з пальця. І те, що винний начебто сам зізнався… Я просто розгублений.
Начальник підвівся, підійшов до вікна, що виходило на Агнегатан і будинок міської управи навпроти. Постоявши кілька хвилин, він повернувсь на місце, вперся долонями в стіл і, розглядаючи свої нігті, сказав:
— Я багато думав про це. Сам знаєш, що Бек непокоїть мене, адже ми хотіли призначити його начальником управління…
Він помовчав. Мальм уважно слухав.
— Я дійшов ось якого висновку, — повів далі начальник центрального управління. — Коли зважити, як Бек вів справу того Скельда…
— Сверда, — поправив його Мальм.
— Що? Так, Сверда. Ну от, із Бекової поведінки видно, що він ще не зовсім у своїй колії, чи як по-твоєму?
— По-моєму, схоже, що він взагалі з'їхав з глузду.
— Ну, аж до цього, будемо сподіватися, ще не дійшло. Але якесь зрушення в його психіці є, і тому я вважаю, що треба почекати, подивитися, чи це щось поважне, чи лише тимчасові наслідки його хвороби.
Він ледь підняв долоні над столом і знов опустив їх.
— Одне слово… поки що я вважав би ризикованим рекомендувати його на посаду начальника управління. Нехай ще попрацює на своєму місці, а там побачимо. Адже це була ще тільки наша пропозиція, на колегію ми її не ставили, тож я пропоную тим часом відкласти її. У мене є інші, кращі кандидатури, а Бекові не конче знати, що його висували, отже, й не буде кривдно. То як?
— Я вважаю, що це мудра ухвала, — відповів Мальм.
Начальник центрального управління підвівся й відчинив двері. Мальм негайно схопився з місця.
— І мені здається, що це мудра ухвала, — погодився начальник центрального управління.
Коли чутка про те, що підвищення скасовують, години через дві докотилася до Мартіна Бека, він чи не вперше в житті погодився з начальником центрального управління.
Ухвала й справді була на диво мудра.
Філіпп Труфаст Маурітсон ходив по камері. Він не міг усидіти на місці, у голові в нього вирували думки. Щоправда, помалу вони спростилися до кількох запитань.
Що все-таки сталося?
Як воно могло статися?
Маурітсон надаремне шукав відповіді.
Чергові наглядачі вже доповідали про нього в'язничному психіатрові. На тому тижні вони хотіли звернутися й до священика.
Маурітсон все вимагав якихось пояснень, а хто краще за священика вміє пояснювати. От і нехай спробує.
В'язень тихо лежав у темряві. Спати він не міг.
Він думав.
Що все-таки сталося, хай йому біс?
Як воно могло статися?
Хтось та повинен знати відповідь.
Хто?