Земля (збірник)
Шрифт:
Не довго по їх вінчанню вернув старий Петро із своєї вандрівки. Він приніс гроші й показався в прегарній одежі, на яку покладав завсіди велику вагу. Як почув, що Домніка віддалась за Ілію, сплюнув і кликнув:
– За дурного Ілію?
– За дурного Ілію! – діставав поважно у відповідь.
– Ото! – аж заспівав та й покивав головою. Відтак устав, буркнув півголосом, що «дурному щастя само в руки лізе», вхопив свою високу кучеряву шапку й попрямував прямо до корчми. Там просидів чотири дні. Пив, доки не пропив останнього гроша, доки майже не запух, відтак вернув назад до своєї сестри Докії і взявся надново до праці. Але все, коли бував підохочений, жалкував.
– З нею, – говорив жалісно, – був би я іншим чоловіком
– Нема за чим жалкувати! – потішала сухо Докія, що не дуже симпатизувала з дівчиною. – В неї очі зроду-віку не були добрі, а розум, як у старої жидівки! Буде колись перша шахрайка в селі!
– А зате не буде в її хаті пусто! – відгризався Петро, що почувався обидженим у своїм смаку.
120
3 резиґнацією —безнадійно.
– Та відтак; але її в селі ніхто не любить! Вона, що чорне під нігтем, не зробить добра нікому задурно, все виманить щось від тебе! Лише Марійка з нею у великій приязні, але вона розумніша від Марійки! Добре її скубає!
І так минуло вже цілих два роки, як Ілія з Домнікою побралися. Поставили собі недалеко од Григорія малу хатину й жили доволі мирно. Але більша половина праці спочивала на плечах Домніки, Ілія пересипляв кращу половину свого життя, і вона працювала за двох, помагаючи собі якомога, аби свого діпняти й сяк-так збагатити свою хатину.
Гарувала невпинно, а як лучилася нагода, то простягала руку й за чужим добром. Брала все, що сунулося під руку, – збіжжя, насіння, хатні знаряди або начиння, а особливо делікатніші речі. Те все зносила, мов бджола, до своєї хатини і невимовно тішилася тим потайки. І, щоправда, у неї в хаті було, мов у дзеркалі, чисто й гарно. Ніколи не можна було її піймати на гарячім учинку. Виступала проти всіх так поважно й чемно, говорила так розсудно й чесно, що ніхто не важився прямо її зачепити, і все наново вертало назад довір'я до неї.
В однім напрямі була необхідна для сільських ґаздинь. Розумілася знаменито на кухні в місті та знала випікати різні білі й чорні хліби. Кождим разом, коли мала йти в місто, заповідала знайомим ґаздиням уже вперед, і ті находили різні орудки для неї. Одній мала купити краски, іншій волічки. Он тій дівчині цітки на ґердан, а тій молодій ґаздині ікону й дещо з начиння. І вона купувала і вдоволяла всіх.
Часом, коли ні крейцарка не мала в хаті, говорила ніби побіжно, що йде в місто. Зараз знаходилися для неї орудки. Відтак повторялося се правильно, та дивно, що більша половина речей, які приносила з міста, належала до неї.
Була їм і в іншім напрямі необхідною. Ніхто не вмів так добре примовляти проти недуг або від злих очей, як вона. Ніхто не вмів так добре варити й пекти, як вона. Притім була жвава й обзорна, й можна було на неї хоч із яким великим, весільним чи посмертним обідом спуститися, вона все перевела до самого кінця в найкращім порядку.
Була справді найліпшою товаришкою Марійки, одинока (з виїмком ще двох чи трьох старих сусідок), з якою зносилася Марія з довір'ям і перед якою не мала ніякої тайни, хоч Івоніка від часу до часу остерігав її, аби не була перед нею відверта, бо «хто мав уже раз жіночий язик, не вмів мовчати».
Але досі Домніка ще їй ні в чім не спроневірилася. Була їй у кождій праці, коли б і не захотіла, щиро помічна, а коли не могла вже до чого рук прикласти, то бодай порадою і добрими словами рятувала, а се вміла Марійка цінити… За те обдаровувала її щедро молоком і хлібом, а на храм відділяла для неї окремо мисочку меду, так, аби Івоніка не видів. Домніка тішилася в неї ласкою ще й через те, що доносила їй і найменшу дрібницю, яку лиш дізналася про Саву і Рахіру. А се було для неї важніше, як усе інше. Що Домніка бачила все на свої очі, не було сумніву. Григорій був її найближчим сусідом, і коли Сава хотів до нього заходити, мусив усе минати її хату.
З нею одною могла говорити одверто про своє нещастя. Домніка була мудра й хитра і вміла не лиш «промовляти» як треба, але й «мовчати».
Неначе половик, що з найбільшої висоти задержує в оці між травою захований дріб, так і Домніка слідила за молодими людьми і зносила пильно, мов бджола або та вірна собака, всі новини, дотично хлопця і дівчини, до матері, повідомляючи її про кожду появу Сави у Рахіри й інші її поступки. Часами ставала їй гризота Марійчина розрадою. Коли її лінивство й байдужість Ілії приводили іноді до розпуки, забігала до Марії з якою-небудь новиною про Саву або його дівчину, аби, впровадивши матір у їдкий настрій, насититися її гризотою і роздразненням.
Вкінці оповідала їй свої клопоти й так визискувала рівновагу. Так, нажалівшись досхочу, потішала одна одну й остерігала одна одну перед ворогами… Сказано, Домніка була найлуччою товаришкою Марійки, і була їй у радості чи в смутних хвилях необхідною людиною.
Коли Івоніка повернув із смутними звістками про Михайла та з його «знаком» на примівку, Марійка побігла ще того самого дня до своєї приятельки з просьбою, аби прийшла відмовити недугу синові.
– Поможіть, Домнічко, поможіть, душко, – просила вона, – я вам красно подякую і не зроблю вам кривди! – І Домнічка примкнула свою буду, почислила кури (перед добрими сусідами), витягнула з-під стріхи малий там захований ножик, і обі жінки махнули живенько до Маріїної хати.
Прийшовши тут, Домніка припочила трохи, а відтак вступила в сіни й під комин. Тут, саме посередині, поставила знак від хлопця (волосся) і, виконуючи руками різні рухи перед ними (вони представляли лице хорого), говорила без перерви й одностайним голосом ось що:
Болячка пухка, Болячка з рожі, Болячка з марини, Болячка з лихим часом, Болячка з гістцем, Болячка з роботи, Болячка з охоти, Болячка з уроків, Болячка з лихої волі, Болячка наслана, Болячка прислана, Болячка вітрова, Болячка польова! Тут їй в голову не лупати, В ухах не стріляти, Зуби не лупати, Кровйов не плювати, Місця не шукати, Але іти собі На широкі броди, На глибокі води, Там їй піски пересипати, Води міряти, Каміння лупати, Броди розширяти, — Які заглибокі, Які заширокі. А чистого, Божого, Молитвенного Михайла — Лишити. Як його мати на світ породила — Аби його так злічила Божими молитвами, Своїми примівками, Від Бога на вік, А від мене на лік!