Жлобологія

Андрухович Юрий Игоревич

Місія культури

Жлобство — категорія не фізична, а емоційно-моральна. Тому її розглядати потрібно в контексті морально-етичних координат, які не піддаються логічному аналізу, а відмикаються ключем емпіричного пізнання. Розпочнемо з релігії, яка охороняє на недоказовому рівні деяку піраміду правил, яка підтримує основи існування цивілізованого суспільства, стримуючи людину від негідних вчинків і властивих їй проявів тваринної натури.

На жаль, доводиться констатувати той факт, що сучасна ортодоксальна церква вже не може впоратися зі своїм завданням — бути лідером духовного життя країни. І люди від культури повинні розуміти свою додаткову місію, оскільки багато духовних речей сучасна людина пізнає саме через культуру, а не релігію. Тому і культура повинна нести в собі від початку посил, який би базувався на любові. Але не в

примітивному вигляді. Спираючись на християнську традицію, можна трансформувати ортодоксальні християнські цінності в символи і поняття, близькі сучасній людині. У цьому аспекті тема жлобства дуже актуальна.

Два типи жлобів

Для мене існують два типи жлобів. Жлоб агресивний, безкультурний хам, який ніколи не зрозуміє в собі історично зумовленого етимологічного жлоба-прибульця із сільської місцевості у місто — на заробітки. Його аж розпирають фізіологічні потреби рептилії. І другий тип — жлоб-романтик — провінційна, добра, щира, наївна людина, народжена такою в обставинах тих або інших історичних і культурних подій. Він приїжджає в місто і є відкритим для нових емоцій і відчуттів. Його рецептори загострені для пізнання, і він позитивний за своєю суттю. І якщо у першому жлобо-варіантідомінує тваринне начало, він від початку не бажає приймати жодної іншої реальності, крім тієї, в якій устояласяй усталювалася його психіка, то у жлобові-романтикудомінує любов, яку необхідно виростити і викохати. І передовсім — любов до пізнання самого себе, бо тільки через неї можна осягнути й інші більш високі категорії любові. Адже цей тип жлоба відкритий до навчання та естетичної гармонізації і може інтегруватися у будь-яке суспільство, і навіть стати культурним лідером.

Повторюю, жлобство — це історія про любов. І нам, людям від культури, дуже важливо опрацьовувати деякі чуттєво недоказові теми, щоб утверджувати в суспільстві цінності гуманізму.

Сумнів як розділовий знак

Інтелігентність — дуже непродуктивна, але напрочуд гуманна складова людини, яка потурає сумнівам і яка не дозволяє людині прийняти думку з приводу своєї особистої винятковості. Натомість жлоб ніколи не сумнівається у своїй винятковості. Сумнів — головна відмінна риса, що розділяє ці два типи.

Дуалізм — основа пізнання

Усі ми тою чи іншою мірою — жлоби. Це важливо розуміти і знати. Адже у нас є тіло, яке прагне задовольняти свої плотські потреби, і є його супротивник — дух, який поривається до вищих заповідей. І в кожній людині щомиті відбувається ця боротьба жлоба з людиною. Жлоб — це життя тіла. Людина — це життя духа. Що більше чоловік заклопотаний матеріальним, то більше він жлоб, і що більше в ньому духа, то більше він людина. І за своєю сутністю кожна нормальна людина постійно бореться зі своїм жлобством. Іноді перемагає жлоб, іноді — людина. І це вічна боротьба: як боротьба світла і темряви, добра і зла. Важливо гармонізувати цю боротьбу і не впадати в крайнощі. Бо крайнощі ведуть до психічних травм.

Жлобство — термін просторово-географічний

Ще одним підтвердженням того, що всі так чи інакше є жлобами, може слугувати той факт, що ми, подорожуючи, опиняємося на території чужої нам культури. І в цьому випадку ми можемо зайняти позицію жлоба як відкритого до неї, так і агресивного. Все залежить від генів, традицій, виховання та освітньої складової.

Жлоб — це людина, яка вважає, що вона краща за інших. З цього погляду більшість імперських росіян, які приїжджають в Україну, стовідсоткові жлоби.

Жлободром і дуськін авангард

Жлобство — це дуже рідкісний термін у моєму лексиконі. Іноді, звичайно, виривається, особливо коли я стикаюся з агресивним естетичним провінціалізмом. Хоча стосовно цього явища я частіше використовую термін «жлободром». У пом’якшеному варіанті стосовно мистецтва я можу назвати претензійні явища так: «дуськін авангард» — це коли хочуть зробити щось круууто, але розуміння «крутизни» збочене і в результаті виходить «жлободром». У нашій країні під цей термін потрапляє практично все: і певна вокзальна естетика, і архітектура адміністративних будівель, і дії політиків. Вирази їхніх облич, вчинки, риторика, вигляд кабінетів. Стосовно сучасних політиків і нових буржуа можна застосовувати термін «жлободром» у контексті певної соціальної хвороби росту. Коли рівень їхнього культурного розвитку не встигає за рівнем матеріального, породжуючи «жлободром» на усіх рівнях їхнього існування.

Громадське середовище, в якому перебуває людина, —

або сприяє зростанню її «жлобізації», або, навпаки, нівелює це явище. Я знаю дуже багато культурних, освічених людей, які, потрапивши в середовище великого політикуму — Верховну Раду або Київраду, приймали ті правила гри, які діють там, і ставали жлобами «конкретними».

Культура споживання

У нової буржуазії є дурні гроші. Причому їх дуже багато, але культури споживання немає, як і національної культури чи ідеї, які могли б виправдати доцільність існування нашої буржуазії у світовому контексті. І у них просто розмивається піраміда цінностей, вони навіть не розуміють, що таке щастя, бо ті вульгарні матеріальні цінності, які вони споживають, не можуть по-справжньому наситити людину. Ні тіло, ні душу. Адже, як ми вже говорили, людина ще має думати про дух і душу. І чи не тому вони страждають через психічні розлади, вигадують собі різні потворні розваги і страждають, страждають, страждають...

Нашу бідну національну новонароджену буржуазію можна тільки пошкодувати. Але коли вони прийдуть до усвідомлення того, що тільки культура здатна вирвати їх з цього замкнутого кола суцільних розчарувань? Не знаю.

Про жлобство в художниках

Справжній художник бореться зі жлобством у собі і в своїй творчості, і цю боротьбу видно на полотні. Адже коли художник молодий, він перебуває в активному пошуку своєї теми, творчої домінанти, продукуючи ідеології, концепції, розробляючи техніку, фонтануючи ідеями. У нього немає відповідальності перед соціумом, і він не «прибитий» матерією у подобі коханих жінок, дружин, дітей, які потребують підтримки. У нього нема прагнення комфорту. І в цей момент свого життя він ще може дозволити собі активно експериментувати. Потім, коли він окублиться усіма вищеназваними «обтяжливими обставинами», у нього настає режим відповідальності за себе і за інших, який у результаті приводить художника до необхідності працювати заради заробітку. Він втомлюється, й у нього з’являється потреба благополуччя і статусу і всі ті згадані вище «гирі» — це дуже серйозне випробування для творця. Його мистецтво починає адаптовуватися до зовнішнього середовища і ставати що далі, то більш матеріальним, утилітарним, орієнтованим не на внутрішній світ художника, а на зовнішнього споживача. І саме у цей момент найбільш небезпечною для художника стає здатність продукувати жлобські твори, побудовані на художніх штампах і чистому ремеслі. Звинувачувати в цьому художника не можна.

Мало хто спроможний витримати «чистоту творчості». І тут виникає дуже важливе питання — співвідношення рівня і міри матеріальної і духовної складової у творчості художника, бо ця пропорція може прийняти форми абсолютного жлобства, а може гармонійно поєднати дух і матерію.

Однак є небезпека — і є шанс! Можливо, саме представники культури повинні активніше втручатися в соціально-економічний, політичний і культурологічний простір зі своїми ініціативами і бути досить наполегливими та послідовними у формуванні громадської думки, відповідно до якої обиратимуть цінності духовні і культурні на противагу споживацькій моделі суспільства. Особисто я останнім часом бачу позитивні тенденції в цьому напрямку, і вони не можуть не тішити.

Павло Жарко. «Suda idi», 2009 р.

Владислав Кириченко

Фото: Юрій шушкевич

Владислав Кириченко — громадський діяч, підприємець, меценат. Засновник мистецької агенції «Наш Формат». Народився 1968 р. у м. Горлівці (Донецька обл.). Закінчив біологічний факультет МДУ ім. М. Ломоносова (1992) та MBA Вищої школи економіки у Москві (2005). У 1997 р. заснував біотехнологічне товариство Helicon (лідер на російському ринку комплексного оснащення лабораторій молекулярної біології). З 2005 р. працює в Україні. Фінансово підтримував українську недільну школу в Москві, фестивалі «Уніж», «Шешори», «Арт-Поле», «Мазепа-Фест»; «Наш Формат» з 2006 р. видав понад 200 українських аудіокниг. Співзсновник Українського наукового клубу (2007), що гуртує вітчизняних науковців світового рівня. Співзасновник гуманітарно-інвестиційного проекту «Хмелева» і директор одноіменної агрофірми. У 2008 р. у с. Уніж (Івано-Франківська обл.) заснував союзівку «Кузня», де відбуваються волонтерки, вишкільні табори, семінари, будується бібліотека, кампус.