Жменя вічності

Авраменко Олег Евгеньевич

— Тебе спіткає доля Ахмада, — сказав я. — Для своїх ти будеш таким же зрадником, як і він.

— Ні, — рішуче хитнув він головою. — Я не такий, як Ахмад. Він був з іншими расами і проти вас, а я буду з альвами, але за людей.

Я зітхнув:

— Що ж, хай тобі щастить.

Зрозумівши, що я збираюся йти, альв несміливо простягнув мені свою лапу.

— Прощавай, друже-чоловіче.

Після деяких вагань я обережно потис його лапу… Ні, все-таки руку.

— Прощавай, друже-альве.

Епілоґ

У Парижі був ясний весняний ранок. Дув свіжий прохолодний вітерець, розвіваючи над Елізейським

палацом два прапори: синьо-біло-червоний триколор Франції та блакитне полотнище, всіяне золотими зірками, — символ Земної Конфедерації. А біля парадного входу до палацу на флагштоках майоріли прапори всіх восьми вільних від чужинців людських планет, починаючи з Терри-Ґаллії і закінчуючи лише недавно відвойованою Мельпоменою.

Трохи осторонь, на дев’ятому флагштоку, висів приспущений і пов’язаний чорною траурною стрічкою прапор Країни Хань. На цій смертельно пораненій планеті ще продовжувалися рятувальні роботи, за минулий місяць ґаллійським космічним піхотинцям вдалося відшукати й евакуювати понад два мільйони вцілілих ханьців, проте майже всі вони були вражені променевою хворобою.

Ми з імператором Магаварші Падмою XIV стояли вдвох на площі перед палацом. До початку першого пленарного засідання Асамблеї Людських Світів залишалося понад дві години, отож ми нікуди не квапилися і просто насолоджувались чудовим весняним ранком.

— Вісім планет, — задумливо мовив імператор. — Всього вісім людських планет, двадцять один мільярд людей. А проти нас — три з половиною трильйона чужинців і кілька тисяч населених ними світів. Сили нерівні, але ми вистоїмо. Ми мусимо вистояти, бо ми люди. Є ще двадцять мільярдів наших побратимів, що, як і раніше, скніють у неволі. Незабаром ми звільнимо їх, і вони приєднаються до нашої співдружності. Нас чекає довгий та важкий шлях, але врешті-решт ми знову станемо наймогутнішою в Ґалактиці расою. Неодмінно станемо, я в це вірю.

— Я теж вірю, сер, — сказав я. — Але ви неправильно порахували. Зараз у нас дев’ять планет, а не вісім. Землю ми теж заселимо, обов’язково. Я впевнений, що кожна планета вважатиме за честь зробити свій внесок у відродження Землі. Наприклад, Терра-Ґаллія цілком здатна відрядити сюди чотириста чи навіть п’ятсот мільйонів своїх громадян. А наша Махаварша — хоч цілий мільярд. І нікого не доведеться примушувати… — Тут я трохи завагався. — Сер, я дуже люблю нашу планету, вона моя батьківщина. Але якщо мені запропонують стати громадянином Землі, я погоджуся.

Імператор усміхнувся й запитав:

— Не проти прогулятися зі мною, капітане?

— Із задоволенням, — відповів я. — Давно хоті пройтися Елізейськими полями.

А подумки додав: з Рашеллю. Вона обіцяла мені цю прогулянку, обіцяла показати всі визначні пам’ятки столиці Франції. Однак зараз її не було на Землі. Три тижні тому вона полетіла на Терру-Ґаллію до матері, але дала слово повернутися. Я дуже сумував за нею…

Ми проминули сад перед палацом і рушили по парк-променад до перехрестя з фонтанами, що звалося Круглою площею.

Париж належав до тих декількох десятків найдавніших земних міст, що їх ґаббари залишили майже в повній недоторканності і не перебудували на свій манер. Вчинили вони так зовсім не з поваги до багатьох тисячоліть людської історії і не з любові до наших пам’ятників архітектури, а саме для того, щоб зайвий раз наголосити: саме їм, ґаббарам, належить найстаріша в Ґалактиці планета, прабатьківщина людства — колись наймогутнішої з ґалактичних

рас.

Якийсь час ми з імператором йшли мовчки, захоплено роззиралися довкола і намагалися не зважати на охоронців, що мов тіні супроводжували нас. Від їх постійної присутності було трохи незатишно, однак цього вимагали правила безпеки. Штучно викликана пандемія за шість днів винищила майже все ґаббарське населення Землі, але деяким чужинцям вдалося врятуватися й сховатися в густих лісових масивах — переважно в джунґлях Африки, Індії та Центральної Америки, у сельві Амазонки, а також у тайзі Росії та Канади. За приблизними оцінками їх залишилося кількадесят тисяч, і зараз на них полювали спеціальні загони командос (на жаль, іноді вони відстрілювали ні в чому не винних земних горил, приймаючи їх за ворога). На території Західної Європи поки жодного вцілілого ґаббара не було виявлено, а проте люди були насторожі.

— Сер, — нарешті запитав я, — чому ви все-таки очолили уряд? Адже ви самі казали, що катеґорично проти зміцнення імператорської влади.

— Тепер це не має значення. Імператорської влади однаково вже не буде.

— Ви хочете проголосити Республіку?

— Ні, капітане. Усе набагато простіше й водночас сумніше. Монархії на Магаварші не буде, оскільки не буде самої Магаварші. Я збагнув це відразу, коли довідався, що наша планета не єдина мета ґаллійців. Тому й погодився очолити уряд.

— Перепрошую, сер? — розгублено мовив я. — Як це не буде Магаварші?

— Дуже просто: нам не вдасться її втримати. Це було зрозуміло від самого початку. Тож я не помилявся, кажучи вам про вісім, а не дев’ять людських планет.

— Але… чому?

— Ви ж військовий, капітане, самі здогадайтеся. Пам’ятаєте, ви говорили мені, що чудово знаєте, скільки зірок знаходиться в радіусі світлового року від Магаварші?

— Авжеж, — машинально відповів я, а усвідомивши, що з цього випливає, мало не спіткнувся на рівному місці. — Так он воно що!

— У тім-то й річ, — підтвердив імператор. — Магаварша розташована занадто близько до центру Ґалактики, де щільність зірок дуже велика. Заблокувавши дром-зону в нашій системі, ми аж ніяк не вбережемо себе від загрози вторгнення. Ворог, не докладаючи надмірних зусиль, збере великий флот в околицях однієї з найближчих зірок і атакуватиме нас звідти. Кілька світлових місяців — це не кілька світлових років. От, скажімо, Зоря Ролана, найближча сусідка Дельти Октанта, розташована на відстані півтора парсека від Терри-Ґаллії. Це приблизно п’ять-шість років польоту для швидкісних корветів та легких крейсерів, десять років — для кораблів середнього класу і понад п’ятнадцять — для надважких лінкорів та бойових станцій. Ви не станете заперечувати, що за такої тривалості польоту говорити про масовану атаку просто нереально. У нашому ж реґіоні зовсім інша ситуація.

— Тепер ясно, — кивнув я. — Правда, можна заблокувати дром-зони всіх найближчих зірок… Хоча ні, їх забагато. Це буде марнотратством.

— А до того ж небезпечним марнотратством. Як я розумію, ретельно вивчивши структуру заблокованої дром-зони, можна розгадати механізм дії цього блокування.

Ми вже проминули Круглу площу і тепер прямували до Тріумфальної арки, що бовваніла ген попереду. Над нами кружляв флаєр нещодавно відновленої і ще нечисленної Федеральної Поліції Землі.

— Отже, — промовив я, — Магаваршу від початку вважали своєрідним донором, джерелом людських ресурсів для інших планет?