Золотий Ра
Шрифт:
А потім несподівано й для себе розповів про смерть усієї своєї сім'ї та найстаршенького сина Артабана.
Коли ж над багатотисячним натовпом запала мертва тиша і його вже ніхто ні про що не питав, Прексасп кинув у натовп:
— Бардью вбив я! А в царському палаці сидить мідієць Гаумата!..
Озброєні царські слуги почали відтягати Прексаспа від бійниць, але він вихопив з рукава прихованого кинджала. Ті сахнулися назад, а Прексасп уліз бока в бійницю й знову крикнув, аж луна пішла:
— Ви покарайте самозванця й урятуйте Персію! А за вбивство царевича Бардьї я покараю себе сам!
Прибічники Гаумати хапали
Так загинув колишній Камбісів чашник.
Натовп від несподіванки завмер. Тоді над головами знявся глухий гомін, який наростав і наростав, наче гуркіт далеких блискавок, а потім людський мурашник якось по-діловому неквапливо почав дертися на царський мур.
Першими жертвами повстання стали маги Патідзіф та його брат Гаумата, якого греки називали Смердісом і який обманом захопив був перський престол. Потім повстанці почали переслідувати магів у всій столиці, бо жерці-маги були мідійці за походженням і намагалися визволити свою країну Мідію з-під перського ярма.
Повстання проти магів почалося в 7-й день місяця багаядіша, тобто 29 вересня. Надалі перси щороку відзначали цей день, назвавши його Святом побивання магів. У цей час маги боялися вийти за поріг власного дому, не те що творити службу божу в храмах чи на майданах міст і сіл.
Непокірний Вавілон
Коли маг Гаумата, прибравши ім'я вбитого царевича Бардьї, проголосив себе царем і закликав народ і військо не підкорятись наказам шаленого Камбіса, першим оголосив себе незалежним від Персії Вавілон. Переможеному ще Курушем старому вавілонському цареві Набу-на'їду пощастило втекти разом із сином Нідінту-Белою з мемфіського палацу Камбіса, який доживав уже свої останні дні.
Персам було не до Вавілона, вони мусили рятувати бодай перський престол, захоплений мідійцями. Коли Прексасп викрив підступного самозванця, а сам кинувся з мурів сторчголов униз, народ узяв царський палац приступом і вбив Гаумату. Царем став тридцятирічний син Віштаспи Дар'явауш, якого греки називали Дарієм. Але й Дар'явауш не відразу рушив утихомирювати повсталий Вавілон, бо після Вавілона повстали всі підвладні Персії країни.
Дар'явауш зміг вирушити в похід лише наприкінці місяця туравахари — останнього місяця весни, підкоривши інші повсталі народи.
Цього разу перське військо було більше, ніж будь-коли. Дар'явауш звелів облягти непокірливе місто вздовж усіх мурів, але на приступ ще не велів іти. Нідінту-Бела, який проголосив себе вавілонським царем, добре підготувався до тривалої оборони.
Зопірова тисяча з полку «безсмертних» отримала ділянку на правому березі Євфрату за негустим гаєм фінікових пальм, саме навпроти так званої Халдейської брами Вавілона. Дивне видовище відкрилося його очам. На всій широті плеса Євфрату, який протікав через увесь Вавілон, пливли нерухомі люди, а з мурів по той та по цей бік і досі повноводої річки долинав плач. Зопірові вої, не менш ошелешені від свого ватажка, почали запливати верхи в річку й витягати потоплеників. То були жінки.
Трупи жінок пливли вниз річкою ще багато днів по тому, хвилі прибивали їх до берега ввесь наступний місяць тайграчіш, а з башт і бійниць південного муру так само чулося жалобне голосіння. Цар бунтівного Вавілона Нідінту-Бела звелів умертвити сто тисяч жінок, щоб не їли даремно хліба, необхідного для воїв-чоловіків.
А воїв на мурах Вавілона було багато.
— Не просто буде взяти місто мечем, — замислено проказав начальник полку «безсмертних» Багабухша. — Нідінту-Бела — це тобі не той слинявий Набу-на'їд. Коли майже двадцять років тому я розгромив своїми «безсмертними» Набу-на'їда, списоносці Гаубаруви без бою ввійшли в цей Вавілон...
Зопір хотів був щось заперечити, але роздумав і почав дивитися на каламутний Євфрат. Начальник полку «безсмертних» був йому батьком.
Зопірові швидко набридло сидіти в затінку гребенястих фінікових пальм. Дар'явауш перші три місяці взагалі не робив спроб узяти місто приступом, чекаючи від Нідінту-Бели покірливого дарунку землі та води, але бунтівний цар Вавілона й не думав скорятися. Тоді Дар'явауш спробував подолати довжелезний Зовнішній мур, перед яким не було рову з водою, але приступ нічого не дав, бо на мурі виявилося стільки до зубів озброєних оборонців, що персів під мурами лишилося тисячі три.
Зопірів батько Багабухша був незадоволений.
— Навіщо йому здався той Зовнішній мур? За тим Зовнішнім іще є Внутрішній з ровом та водою! — нишком од стороннього вуха нарікав він на молодого царя, який виявився недосвідченим полководцем. — Тільки три тисячі персів занапастив...
Згодом Дар'явауш іще п'ять разів посилав свої полки на приступ Вавілона, і це знову нічого втішного не принесло, знову марно загинуло декілька тисяч персів.
Уже останнього місяця осені ассіядії він спробував повторити те, що виявилося щасливим для першого перського царя Куруша, — звелів перегатити Євфрат, а воду річки пустити обвідним каналом, якого свого часу вирив іще Куруш. Коли вода в перегаченому Євфраті так обміліла, що його можна було перейти вбрід, перси хлинули в річище й подерлися на низькі узбережні мури. Тоді Курушеві пощастило взяти в цей спосіб Вавілон: вавілоняни саме справляли храмове свято, переважна більшість воїв і населення була по той бік Дороги процесій, і для них ворожі полки серед міста виявилися громом з ясних небес. Винуватиця храмового свята богиня Іштар підвела своїх шанувальників.
Але то було за Куруша-царя. Тепер же, навчені гірким досвідом літ минулих, вавілоняни не послаблювали пильності. То був чорний для персів день. Коли вони заполонили обміліле річище Євфрату й почали дертися на мури, що тяглись обабіч берегів, розділяючи місто навпіл, вавілоняни перекрили персів з обох кінців, а тоді заходилися згори розстрілювати беззахисних. Мало хто врятувався з-поміж тих, що опинилися на дні майже пересохлого вже Євфрату.
Справді чорний день. Більше Дар'явауш не робив спроб здобути Вавілон приступом.
Зопір жодного разу не вступав у бій, та він і не дуже рвався. Батьків полк «безсмертних» так само стояв під південним муром з Халдейською брамою й варив їжу дровами з фінікових пальм, вирубавши їх майже дощенту. Зопір часто відлучався зі свого стану на тиждень і на два, й старий Багабухша не забороняв синові тих прогулянок. Зопірові сповнився двадцять п'ятий рік, він ще не мав жодної дружини, а в сусідньому з Вавілоном невеликому місті Кіші розташувався царський двір. Знав Багабухша й найбільшу синову таємницю: Зопір був закоханий у божественну Парміс...