Зорі падають в серпні
Шрифт:
— Даремно сподівались…
— Ти не сердься, Юро. Я твого батька виказав тому, що… Ну, ти сам скоро все зрозумієш, раз ти пішов по цьому шляху. Накажуть — зробиш. Не зробиш — уб'ють. В нашому світі так: під землею знайдуть і уб'ють, якщо не виконаєш доручення, бо за тобою стежитимуть дублери. Поки не пізно, відмовся. Вони зараз нічого не зможуть тобі зробити. Відмовся, і ти будеш
— А я не хочу жити спокійно. Мені хочеться їздити в інші країни, жити таємно і щомиті ризикувати. І ви мені не псуйте настрою, не порпайтеся в моєму житті, Олексо Петровичу, я вже давно себе до цього готую, і інші мене готують… І ви мене готували, але я вас ненавиджу. Ви мені снились не раз із закривавленими руками, скривавленим ротом, наче ви тільки що рвали труп мого батька й пили його кров. Ви бридкі мені з того дня, як я дізнався, що ви донесли на нього.
— Так чому ж ти стаєш на мій шлях? Для чого? Ти ж станеш таким самісіньким, як я. Я ж був розвідником, я теж виконував завдання цілої країни, як будеш виконувати ти. Але це — тільки слова. Тебе посилають тільки для того, щоб твоїми руками чинити зло так, як колись чинили моїми, і кинуть тебе на старість, як кинули мене, коли я став непотрібний.
Муратов підхопився і враз застиг; внизу на шляху загуділа машина…
— Я ніколи не буду таким, як ви! Ніколи! У мене інша доля, інша робота, інші можливості! Я буду багатим, як Хертвіг, на мене покладає надії Хелл. Я робитиму тільки важливу державну справу, а не продаватиму людей. Зрозуміли ви, нарешті?
Машина знову дала сигнал — переривчастий і нетерплячий. Вона кликала, вона квапила Шакала. Він махнув рукою, крутнувся і вибіг. Чути було, як спускався він стежкою на шлях. Потім прошурхотіли камінці, і все стихло.
— Ти ще згадаєш мене, Юро! Ще згадаєш… — бурмотів Юрський, дивлячись йому вслід.
Гори вже потемніли, наче вкутались у чорну ковдру, — і навіть далеких білястих вершин не стало видно.
ЧАСТИНА ДРУГА
Розділ перший
НА БОСФОРІ
Спека. Над гранітним кряжем, що оддалік спадає до моря, тріпотливо вруниться повітря, наче над велетенським розпеченим утюгом, — здається, хлюпни на нього, водою, і граніт зашкварчить, бабахне парою попід саме небо. І хоча б вітер подихнув чи хмарка набігла! Де тамі Небо чисте, а море розпласталось під сонцем, затверділе, гладеньке, прозоре, здається, воно більше ніколи не народить хвиль: при березі на воді лежить порожня коробка від сірників і не гойднеться, наче її поклали на стіл.
До самого моря
Під крайньою від моря пальмою, в круглій її тіні, наче якийсь хижий птах у гнізді, сидить на килимі в одних трусах аспідночорний огрядний чолов'яга, густо обцяткований краплинами води. Він, мабуть, щойно викупався і тепер збирається обідати: перед ним пляшка вина, помаранчі, сир. Поряд стоїть довгоногий, сухопарий чоловік у білих штанях до колін і в крислатій панамі, запилений і стомлений довгою дорогою.
— Чого так давно не заглядали, Хертвіг? — чорний огрядний чоловік посміхнувся.
— Справа термінова і дуже серйозна, Драконе, — відповів Хертвіг.
— Ви ніколи не їздите в дріб'язкових справах, — проклекотів Дракон, — та ще в таку спеку. Сідайте, Хертвіг, та випийте з дороги. Воно й розмова веселіше піде.
— Та ні, — Хертвіг стомленим рухом стягнув панаму і довго витирав бриту спітнілу голову, що блищала, неначе фарфорова куля. — З вашого дозволу, я скупаюся, мабуть…
— А чого ж, купайтесь, — байдуже здвигнув плечима Дракон і поклав у рот чималий шмат сиру.
Хертвіг швидко роздягнувся, потоптався на місці і оглянувся на господаря.
— Тут каміння немає, Драконе?
— Щось вас, Хертвіг, останнім часом мучать підозри. Це погано, мій друже.
— Так що, можна пірнати? — нетерпляче спитав Хертвіг.
— Звичайно. Бійтесь каменюки під водою там, де її можуть підкласти вам росіяни, а в мене, Хертвіг, ви як у аллаха за пазухою.
Останньої фрази Хертвіг не розчув. Він легко підплигнув на одному місці і, трохи пригнувшися, по-спринтерському розігнався і стрибнув з берега, його біле, незасмагле ще тіло майнуло в повітрі і шубовснуло у воду. Він довго не виринав. Дракон з натугою повернув голову до моря і рахував секунди. Пройшла хвилина — Хертвіг не випірнав. Дракон махнув рукою і налив собі вина. Тільки тепер у цілковитій тиші почувся плюскіт, і блискучу круглу голову Хертвіга він побачив далеко від берега.
— Алло, Хертвіг! Недарма вас прозвали Крабом. Ви чудово пірнаєте! Хто вас навчив?
Рвучким брасом пливучи до берега, розсікаючи воду нижньою частиною обличчя, Хертвіг видихнув:
— Малайці… — він вибрався на берег, ступив на пісок і скрикнув: — Та це ж справжня жаровня, щоб її чорти забрали!
— Еге ж, жаровня. Ви прилетіли із Штатів, Хертвіг?
— Де там! Із Норвегії, Швеції чи Швейцарії. Сам не пригадую, де бував: сьогодні в одній країні, завтра в іншій. А це до вас приїхав надовго. Налийте вина.
Дракон налив і подав кухоль Хертвігу.
— Я чекав, — коротко сказав він і повалився на бік. — Це не Скандінавія, Хертвіг. Тут буває дуже жарко в цей період.
— Звикну. В Малайї було гарячіше.
— Їжте, Хертвіг, їжте, — підсовуючи йому сир і помаранчі, говорив Дракон. — Ви такий худий, як оселедець після нересту. Поправляйтесь. — Дракон в дрімоті заплющив очі. — Я боюся, що перший же бриз здме вас у Босфор.
— Для операції Краба ми підібрали агента, — голос Хертвіга долинав до Дракона наче крізь вату.