Зворотний бік світла
Шрифт:
— Мама мія, — вигукнула Мальва. — Триндєц, а не суспільство, нудьга повна. Хочеш сказати: всі позитивно красиві і тому всі однаково щасливо шкіряться безконечно, як дурники на фотографії?
— Ну і що, ти ж головного не чуєш — зникнуть усі хвороби, бо більшість з них виникає через внутрішні переживання, зникнуть і ті болячки, котрі з’являються через недоїдання, брудну воду чи нездоровий спосіб життя, тобто куріння, пияцтво, наркотики. Я ж кажу — ідеальне суспільство. Розвиватиметься активно наука і техніка, медицина. Люди зможуть продовжити життя у фізичному тілі надовго. Навчаться жити у гармонії з природою. Якщо і братимуть, то й віддаватимуть.
—
— Чому? Це — ідеальний світ. Важко уявити, але такі світи існують. Я колись в один з них тебе проведу, подивишся. Може, сподобається.
— Рай, шо лі?
— Рай? Ну, можна й так сказати. Там все мило і все правильно. Тому що… — Птаха зробила паузу.
— Е-е-е-е, не кажи, не кажи! Сама здогадаюся! Ну тому що, тому? — Мальва смішно підняла вгору брови й на мить замислилася. — Тому що життя — це боротьба, а не стояння на місці, хочеш сказати?! У твоєму ідеальному світі є за що, але нема проти кого боротися, — чи то стверджувала, чи то запитувала Мальва.
Птаха ствердно кивнула.
— Правильно — рух. І, насамперед, боротьба, ота правічна між добром і злом, темним нашим боком та світлим, боротьба зі спокусами, це і зради, і жертовність. І все це — рух, вічний рух. Поки рухаємося — доти живемо. Так, можливо, стабільність — це класика. Є серед нас й такі, що ладні математично все владнати. Ми їх називаємо сірими. Ти мусиш і про них знати. Бо всі начебто її бажають, але чи довго мудра людина може знаходитися в отому непримхливому стані стабільності. Як ти сказала — нудно. Бо то застояна вода, яка з часом зачинає смердіти. Отак і з нашими світами. Світлий бік має і свій зворотний бік. Час від часу серед світлих душ народжуються темні, такий собі експеримент Творця над світом світлих, що ми будемо діяти, як станемо опиратися суцільному злу. Будемо відповідати злом на зло чи підставимо праву щоку, коли вдарять по лівій. Світів дуже багато насправді. Є такі, де панує абсолютне добро, є й такі, де живе лишень абсолютне зло. Ваш світ, як і переважна більшість світів, — то мудрість Творця. Все перемішано, всього начебто порівну, можливо, тому, що боротьба у ньому не припиняється ніколи. Час від часу бере гору одна зі сторін, але не надовго. Такі світи однаково сильно ваблять і світлих, і темних, але чи не найбільше — сірих. Притягують своєю нечистотою і разом з тим чесністю.
— А як правильно, Птахо? Яким він має стати отой правильний світ? — Мальва запитувала щиро.
Птаха лишень стенула плечима.
— Якби ж то я знала? Однозначної відповіді немає, дівчинко. Світлі скажуть — світлим, темні — темним. Сірі переконають — стабільним, без війни, без крові, але й без гармонії, без кохання та любові, бо ті породжують не тільки високі поривання в душі (красиві вірші, прегарні картини, райську музику), а й безглузді вчинки, які піднімають тебе в пориві до зір, а потім скидають у провалля. Кохання, воно таке. Прекрасне почуття, але… На жаль, і воно не бездоганне, бо не завжди взаємне. А звідси ревнощі, зради, образи, підступництво. Сірі вважають, що слід забрати в людей почуття і все відразу владнається. Дурня повна. Багато нашарувань тут, багато запитань та неоднозначного. В світи світлі потрапляє темрява, спокушуючи душі світлі. В темні — світло…
— А в сірі?
— Сірих світів мало. Краще туди не заходити. То пліснява, яка з’їдає.
— Баба Валя, то… темний бік, — стверджувала для себе Мальва.
— Твоя сусідка? Не дивуйся, я знаю всіх, з ким ти спілкувалася, але ж я не була дуже нав’язливою, правда? — запитала Птаха і додала: — А баба Валя… Знаєш, не все так однозначно. З часом усе зрозумієш.
— Мої батьки та бабуся Горпина — світлий бік, — вирішувала для себе Мальва. — А сірі?
— Придивися до світу, і здогадаєшся.
— Чому ж ви їх до нас впускаєте?
— А нас ніхто не запитує. Екзамени в школі здавала, правда ж? Оце і є екзамен для душі світлої — витримає чи зламається під натиском темних спокус та сірих обіцянок.
— То, виходить, у свій час моя душа не зламалася?
— Виходить, не зламалася.
— А хто вирішив за мене, що я маю бути безсмертною у світі світлих, бо я так розумію, то твій світ, Птахо, так?
Птаха дивилася на дівчину і в душі посміхалася. Не могла зараз це зробити фізично, бо її сміх залишився в Яровороті. Яка мудра дівчинка, з мудрою душею.
— А ніхто не вирішував. Вирішуєш завжди тільки ти. Ти просто виросла на світлому боці і змушена була його почати вивчати, батьки у тебе, Назар та Оля, — світлі люди, однак темний бік для тебе також відкритий, бо він живе у тобі. Не лякайся цих слів. Він і у мені є. І ти, Мальвочко, можеш спробувати його на дотик і навіть на смак.
— Ти — мій Учитель, Птахо, я знаю! А серед темних мені теж буде призначено Учителя?
— Думаю, що вже призначили і він незабаром з’явиться.
— Птахо, можна особисте запитання?
Птаха задоволено кивнула. Мальва майже підсвідомо налаштовувалася на позитивний лад світлих, вона питала дозволу, ставлячи питання.
— Скажи, Птахо, ти також робила вибір і теж мала свого Учителя серед темних?
Птаха згадала Стриба, і тінь смутку пробігла її обличчям. Вона також мала учителя серед темних, навіть більше — чоловіка, душенаставника та душеспокусника, щогодинного та щохвилинного, але свій вибір вона зробила давно — тоді, коли на її очах за наказом темного Стрибога було вбито її рай, її Арату, знищено, спалено, сплюндровано і зґвалтовано — і матір, і батька, і всіх тих, кого вона недолюбила. То все робилося за наказом і волею темних. Натомість відповіла:
— Так. У мене був свій Учитель серед темних, Мальво. А вибір — інколи доводиться довго його робити.
— Вибір, — замислено проговорила Мальва. — То легенда про темного і світлого янгола, один з яких спокушає, а другий — допомагає, не зовсім легенда. Чи не так?
— Так. Не зовсім, хіба що трохи спрощена, як ви кажете, версія. Вибір доводиться робити протягом усього життя.
Не збрехала, бо свій вибір вона далі продовжувала робити.
— Птахо, а якщо раптом світлий бік перетвориться на темний, тоді рівновага втратиться, правда ж, а як же тоді темне? Що дає темне?
— Тоді… Як кажуть у вашому Світі Єдиного Бога: життя — річ складна і немає чернеток, щоб його переписати. Але не у світах, на щастя, не у світах. Творець вирве спаскуджену сторінку зі своєї книги вічності і зачне писати заново.
— Але чи не може таке трапитись, що в його книзі не залишиться жодної сторінки, всі повириваються? Я так розумію, що легенди про Атлантиду, Всесвітній потоп, то теж не зовсім легенди?
Розумна мала. Ох і розумна мала!
— А для того і створені Творцем ми з тобою і ще багато таких, як ми: не дозволити це зробити. Ще ні разу Творець не виривав сторінки, вони всі на місці. Бувало таке, що перекреслював абзаци, але ми ж про це не забуваємо, бачиш, і ти знаєш про Атлантиду, і про Вавилон, і про Всесвітній потоп, і про Трипілля.