Зворотний бік світла
Шрифт:
Від почутого у Мальви просто замакітрилося в голові. Цього вона не сподівалася почути аж ніяк. Вона ковтнула слину і подивилася в бік Святослава. Господи, це він про неї? То вона — найрозумніша, та, що не відрізнить Моне від Мане, що плутає сатирів з віслюками? Про свій інтелектуальний кругозір взагалі мовчить, розуму там, в головешці, хоч «добавляй». Ги-ги. То вона — вродлива, з вічно задертим носом, пацанячою стрижкою, малим ростом та синцями від тренувань по руках та ногах? А таланти? Вах, колись у дитинстві вона намалювала слона, то вчителька їй за дикобраза поставила десять… Ні віршів писати, ні пісень складати, хіба що писка начистити — оце запросто, але чи до цього тре’ мати таланти? Он на своїх уроках самооборони для дівчат вона будь-яку пацанку цього
— Славку, ти прибалдів чи поганок об’ївся? Звар’ювати можна, друже! Це ти про мене оті всі словечка наговорив чи ще про якусь Мальву? Ти мене ні з ким не сплутав, шановний?
Точно, прикалується. Мальва піднялася з трави, хмикнула та пішла геть, не озираючись. Але їй так хотілося озирнутися, ледве стримувала себе. Ліпше б вона тоді озирнулася, певне, не однією халепою було б у неї менше.
Але Святослав не прикалувався. Після того вечора він просто не зводив з Мальви очей. Він дарував їй квіти, малював її портрети, вже зовсім по-дитячому запускав через квартирку її кімнати записки-літачки з віршами… Ну, яке серце від такого не розтане? Красень, у якого закохана вся жіноча половина табору, так упадає і за ким? За нестерпним дівчиськом… І Мальва розтанула. Вони багато говорили, жартували, Мальва навіть ловила себе на думці, що то не вона безсмертна, а він. Святик угадував всі її бажання наперед, інколи навіть думки. Таке буває в людей, що прожили одне з одним купу років і давно знають одне одного. Або, як каже мама, таке буває у тих, хто справді кохає. Очевидно — то друге. Мала таке відчуття, ніби знає Славка давно, просто вони ненадовго чомусь розлучилися, і ось тепер — знову разом, цього разу — назавжди.
Додому вони також поверталися разом. Святослав мешкав у Львові, вертав зараз до батьків, а з вересня у нього починався новий навчальний рік у Кракові. Мальві було все одно де. Поки що вона про перше вересня не думала, як і забула майже про Птаху, про всі оті викрутаси з безсмертними. Хіба що іноді їй снився Остап. Сидів на протилежному березі Черемошу і сумно зітхав. Але ранок той сон відносив кудись поза хмари, бо починався з телефонного дзвінка Святослава та слів: «Як тобі спалося, ангеле мій?» Мальва закохалася, і те почуття таки було взаємним.
9. Обмінчатник
Мальва ще ніколи по-справжньому не цілувалася, Батьківські та колежанські поцілунки не рахуються. А з хлопцями якось у неї не складалося, вони полохалися її, як чорт ладану, — бо крім спритних кулаків мала ще й надто гострого язика, тож всі залицяння могли закінчитися для кавалера трагічно або комічно, якщо не поб’ють, то висміють. Зі Святославом складалося по-іншому. Чи не вперше їй лестило те, що саме от такий, як Святик, що називається, втюрився в неї. До знайомства зі Славком вона частенько згадувала Остапа, служку Птахи. Запав він їй у серце і все. Таке не пояснювалося. Однак було якось ніяково розпитувати Птаху про хлопця. Бо та говорила такою високою мовою і про надто неземні речі, підхмарні матерії, що навіть ніяково ставало не то що запитувати, а навіть думати поруч з нею про якісь там звичайнісінькі зацікавлення молодої дівчини. Мальва ж покликана стати кимсь на кшталт бога, чи що. Дико звучало, однак… Саме це слово так і крутилося на язиці у Мальви, бо хто може бути безсмертним — тільки боги. Тепер майже зрозуміла, чому Птаха розділяє Творця і безсмертних, ніколи його, не називаючи Богом… Творець — один, а Боги… Напевне, що безліч, вони змінюють одне одного, залежно від цивілізаційних умов, рівня культури та освіченості. Тому, очевидно, ставити Птасі приземлені питання поки що не сміла.
І от в житті Мальви з’являється Славко. Такий, яким колись собі придумала справжнього майбутнього коханого: розумний, дотепний, ніжний, добрий, турботливий, закоханий,
Тиждень вони зустрічаються вже у Львові, і Святослав Мальві все більше і більше впадає в душу. За три дні повертаються з морів батьки, тож Мальва мусить познайомити їх з Святославом. Татові він точно сподобається, історія — Славкове захоплення, а всі, хто любить історію, не можуть бути поганими людьми, в тому впевнений тато. Мальва Птаху також познайомить зі Святославом. Невідомо, як вона на нього зреагує, але то має бути цікаво. Чомусь найменше журилася зараз її реакцією, може тому, що кохала вперше в житті — по-справжньому.
Вчора познайомила Святослава з Лідкою, спеціально, вона ж бо проти Лідки як горобець супроти орла, сіра, непомітна. Лідка — красуня, розумниця, інтелектуалка. Так Святослав на Лідку за весь вечір тільки два рази і подивився: коли знайомилися і коли прощалися. Звісно, Славко з Лідкою відразу знайшли спільну мову, розмовляли на різноманітні теми, щось про Мане чи Моне. Дідько, досі їх плутає. Лідка ж пізніше передзвонила і сказала:
— Мальво, він — супер! Втюрився в тебе, дорогенька. Хлопець — золото: розумний, дотепний, вихований! Такі на дорозі не валяються, не проґав свого щастя, — жу-жу-жу з дифірамбами про інтелект Славка та про таланти.
Сьогодні сходили зі Святославом та Лідкою в кіно. Провели колежанку додому, а тоді Святослав повів Мальву.
— Зайдеш на чай? — запропонувала Мальва.
Було ще не дуже пізно, шоста година, тож… нічого поганого в її пропозиції не простежувалося. Тим паче що сусід та друг Сергій міг до неї і о дванадцятій на чай завалитися і це сприймалося батьками досить демократично. Але то Сергій, а тут…
На чай зайшов. Мальва готувала сяку-таку вечерю з канапок та трав’яного чаю, привезеного з Карпат. Святослав тим часом коментував все, на що натикалися його очі. Мальва робила саркастичні коменти, зауваги, які тільки веселили хлопця і зовсім, здавалося, не дратували.
А потім вони у кімнаті Мальви дивилися на компі таборові фотки, їх надіслали поштою сьогодні. Після зізнання в коханні над Черемошем Святослав, здається, уникав розмови про саме почуття. Мальву це трохи насторожувало, бо, крім тримань за ручки, їхні зустрічі та балачки нагадували взаємини з другом Сергієм — обом цікаво та весело. Інколи їй здавалася, що ті слова про кохання їй або наснилися, або примарилися.
— О, Мальво, дивися, яка ти на тій фотці серйозна. Мері Поппінс на відпочинку. А чиї ти це окуляри натягнула на себе? Нє, не Поппінс. Шапокляк.
— Ги-ги. Яка там в ср…, пардон, Шапокляк? Га! Прикольна фотка, чого б це я сміялася.
— Звичайно, прикольна! І ти прикольна.
— Тільки прикольна і все? — Мальва і сама не помітила, як почала кокетувати, майже як Лідка.
Святослав серйозно подивився на Мальву, легко накрив її руку своєю. Рука була трохи холодна.
— Ти не тільки прикольна, Мальво. Пам’ятаєш нашу розмову над Черемошем? Нічого не змінилося з того часу в моєму серці. Навпаки. Інколи я боюся тебе. Тобто боюся образити словом, вчинком, рухом. Торопію поруч, як дурень. От зараз так і кортить тебе поцілувати, а не смію, тому що не хочу тебе кривдити, не знаю, як ти це сприймеш.