1Q84. Книга І
Шрифт:
Тенґо махнув головою. Нічого не відповів.
— Квапитися не треба, — спокійним голосом вів далі Комацу. — Це серйозне діло. Днів два-три все обміркуй. Ще раз прочитай «Повітряну личинку». І добре подумай над моєю пропозицією. Згода? Передаю тобі ось це.
З кишені піджака Комацу вийняв брунатний конверт і віддав Тенґо. Конверт містив дві стандартні кольорові фотографії дівчини. На першій вона була зображена до пояса, на другій — на повний зріст. Видно, знімалася в один і той самий час. Стояла перед якимись широкими кам'яними сходами. Класично гарне обличчя, довге пряме волосся. Біла блузка. Невисока, худорлява.
Комацу сказав:
— Це Фукаері. Наче красуня. Любить чистоту й охайність. Сімнадцятирічна. Бездоганна. Звати — Еріко Фукада. Але вона цього імені не афішує. А називає себе «Фукаері». Чи не здається тобі, що виникне невеличка проблема, якщо вона отримає премію Акутаґави? ЗМІ шугатимуть над її головою, немов зграї кажанів увечері. Книжка вмить зникатиме з прилавків книгарень.
«Цікаво, де Комацу роздобув фотографії?» — дивувався Тенґо. Адже до рукописів, поданих на конкурс, фото не додається. Але вирішив про це не розпитувати. Зрештою, не хотів чути жодної відповіді.
— Можеш забрати їх із собою. Можливо, знадобляться, — сказав Комацу.
Тенґо запхав фотографії у конверт і поклав на копію рукопису «Повітряної личинки».
— Комацу-сан, я майже не обізнаний із ситуацією в літературних колах, але, спираючись на здоровий глузд, думаю, що це вельми небезпечний план. Якщо ми обдуримо громадськість один раз, то доведеться це робити постійно. Щоб бути послідовним. Як із психологічного, так і емоційного погляду все це не так просто. Якщо хтось з нас дасть маху, всім настане кінець. Ви так не вважаєте?
Комацу добув нову сигарету й закурив.
— Це правда. Ти абсолютно правильно кажеш. Цей план таки ризикований. У даний момент у ньому надто багато непевних елементів. Важко передбачити, що потім станеться. Якщо зазнаємо невдачі, то, можливо, зле почуватимемося. Я добре це розумію. Однак після глибоких роздумів я відчув, що інстинкт мені підказує: «Іди вперед!» Бо такий шанс може бути останнім. Його не траплялося досі й, можливо, не трапиться потім. Порівнювати з азартною грою, мабуть, недоречно, але зараз у наших руках усі козирі. І безліч переконливих аргументів. Умови складаються якнайкраще. Як проґавимо таку нагоду, пізніше пошкодуємо.
Тенґо мовчки спостерігав зловісну посмішку на обличчі співрозмовника.
— Найголовніше для нас — переробити «Повітряну личинку» так, щоб вона набрала досконалішого вигляду. Річ у тому, що, напевне, її можна вміло переписати. У ній є щось дуже важливе. Щосьтаке, що хтось мусить витягти назовні. Ти, мабуть, у душі так само думаєш. Чи ні? Заради цього ми об'єднуємо наші сили. Разом вносимо кожен свою частку у здійснення проекту. А щодо мотивів, нам не варто ні перед ким соромитися.
— Але ж, Комацу-сан, хоч би які логічні й моральні аргументи ви наводили, цей план — справжнє шахрайство. Може, не варто соромитися його мотивів, але їх не можна розкривати. Доведеться все робити тишком-нишком. Якщо слово «шахрайство» не підходить, то його можна замінити виразом «зловживання довірою». Воно не суперечить законодавству, але породжує моральні проблеми. Якщо редактор фабрикує твір для отримання премії від власного літературного часопису, то за правилами акціонерного товариства це кваліфікується як «оборудка своїх людей».
— Літературу не можна порівнювати з акціонерним товариством. Вони зовсім різні.
— Чим?
— Скажімо, ти лишив поза увагою один важливий факт, — сказав Комацу. Його рот, як ніколи, широко й радісно розкрився. — Ти навмисне відвернувся від нього. Від того, що ти сам уже хочеш здійснювати цей проект. Ти вже налаштувався переробляти «Повітряну личинку». Мені це абсолютно зрозуміло. А ризик і мораль тут ні до чого. Тенґо-кун, ти ось зараз палаєш бажанням своїми власними руками переписати це оповідання. Дуже хочеш витягти на світ оте щосьу ньому замість Фукаері. От у чому література різниться від акціонерного товариства. Тож добре це чи погано, але світом рухає щось більше, ніж гроші. Повернувшись додому, ти перевір свої наміри. Стань перед дзеркалом і поглянь на своє обличчя. На ньому всечітко написано.
Здавалось, ніби навколишнє повітря враз порідшало. Тенґо озирнувся навколо себе. Невже в пам'яті знову спливла та картина? Ні, цього не сталося. Рідке повітря прийшло з іншої сфери. Він добув з кишені хустинку й витер піт з чола. Комацу завжди говорить правду. Чому?
Розділ 3
(про Аомаме)
Кілька змінених фактів
Аомаме спускалася вузькими сходами босоніж, в одних панчохах. Голі сходи, завиваючи, продував сильний вітер. Іноді він надимав, мов вітрила яхти, тісну міні-спідничку, та так, що, здавалося, піднімав Аомаме, і це виводило її з рівноваги. Вона, тримаючись труби, яка заміняла поруччя, спускалася задки повільно, сходинка за сходинкою. Раз у раз спиняючись, відгортала чубчик, що спадав на очі, поправляла прив'язану сумку.
Внизу пробігало державне шосе номер 246. Аомаме оточували різноманітні міські шуми — гуркіт моторів, автомобільні сигнали, сирени поліцейських машин, давні військові пісні з агітаційних пікапів правих, стукіт відбійних молотків, що десь розбивали бетон. Усі вони, підхоплені вітром, налітали на неї з усіх сторін світу, зверху й знизу. Слухаючи їх усупереч бажанню, вона почала відчувати щось подібне до морської хвороби.
Спустившись трохи нижче, вона ступила на робочий поміст, що вів назад до середини автостради знизу. Далі сходила вертикально, без зупинки.
По той бік шосе виднів невеликий п'ятиповерховий, досить новий, багатоквартирний будинок з брунатної цегли. Його веранди виходили на шосе, всі вікна були зачинені, заслонені фіранками або шторами. Цікаво, який це з біса архітектор навмисне розмістив веранди навпроти столичної швидкісної автостради? Там, напевне, ніхто не сушить простирадла, надвечір не попиває тоніка з джином, споглядаючи затор на автостраді. А втім, на кількох верандах, як звичайно, висіли нейлонові шпагати для сушіння білизни. На одній стояв шезлонг і каучукове деревце у горшку, занедбане, блякле, з общипаним листям, подекуди пожовклим і засохлим. Аомаме несамохіть поспівчувала йому. Якби їй довелось переродитися, то в наступному житті їй не хотілося стати таким деревцем.