20 000 років під кригою
Шрифт:
На острові тепло вже доходило до 20° (за Реомюром). Цікаво, що народиться з багновиці цієї ночі?
Досить
Після гарячки й виснажливої втечі я поринув у сон. Пробудився я від лютого холоду і, розплющивши очі, побачив, що Нагама, одягнена в шубу, роздмухує в грубці вогонь.
Термометр показував 12 градусів нижче нуля, вода в моїй склянці замерзла.
Що трапилося?
Зіскочив я з ліжка, одягся за допомогою Нагами і виповз на палубу.
А навколо панувала північна полярна ніч!
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Що з нами трапилося?
А ось що. Морська течія повернула острів так, що нафтовий вулкан опинився на протилежній його частині. Нафта вже не обмиває наш острів, а залишається в морі, за островом. Водночас морська течія, ввірвавшись поміж вугільні шари, загасила нафту, і вулкан тепер уже не горить.
Вогненночервоне шатро сповзло з неба, і з останніх хмар товстим шаром снігу укрилася земля.
На небосхилі іскряться зорі, а у височині над нашою головою палає вогняний вінок — правильної форми коло, всередині якого пливемо ми, і з якого випромінюються в усі боки Всесвіту жовті, рожеві, зелені вогні. Це і є північне сяйво, але люди досі бачили тільки півкола. Над нами ж сяє ціле коло! Значить, ми на самому Північному полюсі. Полярна зірка Великого Воза блимає прямо Над нами. Компас не визначає вже напрями: його стрілка безупинно коливається. Земля, що на моїх очах оновилася, на моїх же очах тепер і вмирає.
При світлі північного сяйва я ще раз з Нагамою, Ламеком і вірною ведмедицею обійшов невпізнанно змінену, долину.
Не було в ній ні рослин, ні тварин. Буйна тропічна рослинність замерзла і лежить тепер під снігом. Очеретяні ліси завмерли — все навколо спить.
Лише на середині озера, на широкій багновиці, видніються й під снігом величезні контури химери: широка голова, хребет, руки і ноги. Життя в ній згасло раніше, ніж мало розвинутися.
Чекала мене ще одна несподіванка. Північне сяйво, в якому рожевим світлом пломеніли вершини гори Ціхі та верхівка вулкана, раптом погасло. Натомість на обрії срібним світлом сяяв місяць.
Тоді я, здивований, побачив, що гори на побережжі нашого плавучого острова палають живим кармазиново-червоним вогнем, а низини вкриті легким рожевим серпанком. Скрипучий сніг під ногами теж порожевів. Чому? Адже північне сяйво згасло. Та це був не відблиск полум'я, а справжній червоний сніг. Пофарбував його дьоготь з вулкана, що, змішавшись з кислотами морської води, утворив чудові рожевокармазинові кольори. І от серед тьмянозеленого океану пливе шматок сухої землі на віки вічні забарвленої червоним кармазином та карміном.
Все птаство цього льодового світу покинуло нашу плавучу сушу. Вітрила корабля оголилися. Лишилася тільки замкнена в каюті дика гуска. От я тепер опишу всі події, що відбулися на «Тегетгофі» та навколо нього, і гускою, як голубиною поштою, пошлю свої записки в широкий світ. Може, вони до когось потраплять. Може, знайдеться той, хто повірить моїм словам і вирушить розшукувати нас!
Писано в вічній ночі під 90
Кінець
ПІСЛЯМОВА
Автор романа «20 000 років під кригою» Мор Йокаї — надзвичайно популярний угорський письменник другої половини минулого століття. За своє довге життя (1825–1904 рр.) Мор Йокаї написав понад 100 романів. Кращі з них ті, в яких письменник розвиває угорські народні сюжети, критикує аристократію і продажну угорську буржуазію.
Неодноразово звертається Мор Йокаї до теми революції 1848 р., учасником якої він був на першому її етапі. В 1850 році, переховуючись від контрреволюційних властей, він пише твори, присвячені боротьбі за національне визволення Угорщини («Записки із сховища», «Революційні баталії»). В 1869 році Йокаї знову повертається до цієї теми в одному з кращих своїх романів — «Сини людини з кам'яним серцем», в якому широко зображує угорський народ — селян, ремісників, міську інтелігенцію — у період революції.
В творах «Чорні діаманти», «Людина з золота» Мор Йокаї відтворює бурхливий розвиток капіталізму в Угорщині за останні роки XIX століття. На батьківщині письменника великою популярністю користуються його історичні романи «Турецьке панування в Угорщині», «Раб Рабі» та інші.
В оповіданнях і нарисах Мора Йокаї широкий відгук знайшли страждання народу під час епідемії холери в 1831 році, поводі в Пешті 1863 року та звичайних для тодішньої Угорщини голодовок.
Проте чимало творів Мор Йокаї написав на теми, з якими він мало обізнаний, наприклад, «Роман з Кримської війни», або роман «Воля під снігом», присвячений декабристам. В них письменник не все описує правдиво, у відповідності з історичною дійсністю.
Недостатня обізнаність з матеріалом особливо позначилася на творах Мора Йокаї, написаних на науково-фантастичні теми.
Перший з написаних у цьому жанрі романів письменника в свій час гостро засудила Академія наук Австро-Угорщини за те, що його автор довільно користувався досягненнями науки і занадто сміливо оперував науковими даними.
У відповідь на закид Австро-угорської Академії наук Мор Йокаї свій новий роман «20 000 років під кригою» нарочито побудував на твердженнях і подіях, що суперечать науковим даним. Автор романа не приховує, що його «наукові» гіпотези, часто мало обгрунтовані, а іноді навіть абсурдні, неодмінно викличуть сумнів і заперечення в читача: «Геологи, хіміки, географи, орографи, фізики, філологи, економісти, моряки, хірурги доводитимуть, що все це неможливо; що приборкання білих ведмедів, збереження їстівного м'яса прадавніх тварин, плавуча суша, формування кристалів — усе це безглуздя, як безглуздя й те, що… можна воскресити людину…» — тобто Йокаї досить недвозначно натякає на те, що саме в його творі є суцільною вигадкою.