97
Шрифт:
— Хіба вже за пупа взяло?
П а н ь к о. Дурниці!.. Це на мене поговори… Це брехня! Ти докажи, а не так…
С м и к. Як?
П а н ь к о. Не такечки, як…
С м и к. Ну як?
П а н ь к о. Як той… як його.
С м и к (важко підійшов до Панька). Ти посвідчення писав?
П а н ь к о. Яке посвідчення?
С м и к. Посвідчення Гирі, що його млин ціле літо не молов?
П а н ь к о. А чорт його зна! Може й писав… Бо в мене вже нерви в голові заплутались од такої
С м и к (важко вгруз руками в стіл). Ти не викручуйсь… от… Посвідчення ти написав за три фунти кримського табаку… Звільнив Гирю з черги в підводи, бо віявся за його дочкою… і продавав наше більшовицьке движення.
П а н ь к о. Хто продавав? Ти докажи!.. Да й плювати хотів я на цей твій виказ! Бо я теж переворот у революції робив і з кадетами воював. А млин — це дурниці, й обще ми ще побачимо, які будуть докази… (Одскочив до порога). Я в повіт напишу. Я ще покажу вам!.. (Ударив дверима. Вийшов.)
С м и к (услід). Ах ти ж… Юда-предатель! Хабарник! Гад! Прийшов наказ з повіту: забороняється хліб одби-рати й трусити, дак про це перший узнав… не я, голова сільради, а Г и р я… Гирі продався, гад, і революцію продавав по шматочку…
Посмутніли всі у хаті.
С т о н о ж к а. Аж тепер я бачу, який ми ще темний народ… Повна ніч у голові. То був урядник, хабарі брав, а тепер свій брат спотикається.
К о п и с т к а. Не журись, браття!.. Тільки держись купи, головне тут — контахту держись… Повагом, повагом — та й вийдем на рівний шлях… Та що там казати!.. Сідаймо та вип’ємо, закусимо, поговоримо про це!
С м и к. Вилий!
К о п и с т к а (не дочувши, налив йому чарку). Чарчину од серця, щоб не пекло…
С м и к. Вилий, кажу!
К о п и с т к а. Та що ти, Серього?..
С м и к. Вилий!..
К о п и с т к а. А не гарячись, братухо, тр-р… бо можна захекатись!..
С м и к. Вилий, бо це той самогон, що Г и р я умисне підкинув, як хліб у його шукали… Знав, як замазати очі комісії. Підкинув п’ятнадцять царських карбованців, оберемок старої вовни, а всередині барильце самогону поклав… Де б шукати далі, а комісія за барильце та ч назад…
П а р а с к а. А не казала я?..
С м и к. Бо П а н ь к о перед вів!.. А я знаю, що в Гирі ще одна яма з хлібом є.
П а р а с к а (до Копистки), Не казала: ой Мусію, не водись з П а н ь к о м, не пий!.. Дак хіба послуха, руда сатана!..
К о п и с т к а. Знаєш що, Параско?
П а р а с к а. Що?
К о п и с т к а. Не піднімай преній, от що!.. (До С м и ка). Так не вип’єш?
Той ні слова.
Ну, як так, то й я не питиму. І ніколи більше не питиму…
Та що там казати! Виливай її к лихій матері, Серього! (Дивиться, що С м и к жде, щоб він вилив). Знаєш, Парасю, що?
П а р а с к а. Ну що?
К о п и с т к а. На, вилий!..
П а р а с к а. А сам ти що — боїшся?
С м и к (тоді). Авжеж боїться.
К о п и с т к а. Народнеє ж добро…
С м и к. Куркульського самогону вилити боїться!.. Аякже! Це ж святе причастя Гирине, а Мусієве добро.
По цих словах аж крекнув К о п и с т к а.
Схопив недопиту пляшку — підійшов до помийниці та й узявся виливати.
Тиша в хаті стала. Всі до Копистки повернулись, аж витягайсь.
Як уже вилив Мусій самогон, підійшов до помийниці Д і д Ю х и м.
Постояв, подививсь і усміхнувся:
— Горе нам… та й ми ж сукині сини! К о п и с т к а. Трах-тара-рах, резолюцію прийнято!
Вася на дверях:
— Дядю Мусію! Монашки у Гирі… Акафіста вже читають… Людей повен двір… Кажуть, од архирея прийшли з благословенням.
Завіса
ДІЯ ДРУГА
У Гириній хаті Ч е р н и ц і акафіста читали. Ж і н к и приспівували:
— Радуйся, невєсто неневєстная.
У порога глухонімий Л а р и в о н на сторожі стояв, темний, високий, з дрючком у руках. Мугикав:
— Го-гег-гу-ги-и…
Шепотіли жінки:
— Чули, що монашки казали?
— Аякже! У монастирі коні стоять, ігуменю замучено…
— А чули, знаки на небі появилися?
— Аякже! Хрест зоряний вночі й титла огняні, щоб ополчалися на комунію…
— А правда, що в одного чоловіка дитина народилася, стали хрестити, а воно на сокиру обернулося?
— На канат, я чула. Це знак тому, що багато ще люду загине на шибеницях…
— А сокира — то на кров, кажуть…
Приспівували:
— Радуйся, невєсто неневєстная!
Гомоніли тихо чоловіки:
— Бачили, половина комнезамів пухлі ходять?
— Аякже! Стоножку Івана питав, чом їх не рятує комуна.
— Ну?
— Мовчить.
— Невже мовчить?
— Ані слова. Мовчить та ще гірше пухне.
— Кумедія, хи-хи-хи…
— Отож, кажу, чи чужого хліба об’ївся, кхи-кхи-кхи…
Приспівували:
— Радуйся, невєсто неневєстная!
— Собак їдять.
— Так їм!
— Котів.
— Отак їм!
— Радуйся, невєсто неневєстная!
Задзвонив годинник. Хтось почислив:
— Раз, два, три… сім, вісім.
Г и р я вийшов із другої хати:
— Кінчайте, сестриці, бо вже ніч.
Всі загомоніли:
— А пора!