Альфонс Цiттербаке (на украинском языке)
Шрифт:
– - Браво, -- похвалив я.
– - Ану ще раз: мене звати...
В цей час до кiмнати зайшла мама, i Чистун заверещав. Я попрохав маму не заважати -- менi як треба працювати з Чистуном. Мама тiльки здивовано подивилася на мене i вийшла. Пiсля того, як я разiв сто повторив "мене звати Чистун Цiттербаке", папуга зручно вмостився, сховав пiд крило голiвку i заснув. Оце так вiдповiв!
Наступного дня заняття вiдновилися. Проте Чистун нiчого не розумiв, i я помалу став сумнiватися, чи смугастi папуги взагалi можуть розмовляти. Але
I раптом згадав. У Робiнзона на островi теж був смугастий папуга, правда, трохи бiльший, та хiба мiй Чистун дурнiший за iнших папуг?
Бiльше тижня щодня навчав я Чистуна. Вiд тих занять я аж очманiв. Двiчi помилково назвав тата Чистуном. А коли пан Фiлькендорф, наш новий вчитель фiзкультури, прийшов у клас, i всi ми називали свої прiзвища, я сказав: "Чистун Цiттербаке".
В класi знявся страшенний регiт. Вчитель щось собi занотував, а менi тiльки лишалося здогадуватись, що вiн подумав про мене. На перервi мене присоромив Петер, голова ради нашого загону. Тодi я пiшов до пана Фiлькендорфа i пояснив:
– - Пане Фiлькендорф... вибачте менi, це не жарт. Насправдi мене звати Альфонсом, а не Чистуном, а Чистуна треба навчити розмовляти. Я весь час повторюю "Чистун, Чистун", -- i це слово застрягло у моїй головi.
З мого пояснення пан Фiлькендорф, мабуть, нiчого не второпав. Я ще щось пробелькотiв i кинувся геть. Нi, так не може бути далi. Я порадився з Ервiном. Вiн теж тримає вдома тварин i доглядає звiрят нашого класу -- тих, що в зеленому куточку.
– - Це зовсiм просто, -- сказав Ервiн, -- треба тiльки дресирувати i до того ж правильно.
Ервiн теж бiльше нiчого не знав. Вiн тiльки додав, що треба пильнувати, бо можна пiдхопити дуже небезпечної папужої хвороби. Я злякався. Може, у мене вже є ця хвороба, якщо я на себе та на iнших людей кажу "Чистун". В наступнi днi я тiльки й робив, що прислухався, чи не загострюється у мене папужа хвороба. Та нiяких змiн не помiчав. Тим часом я все обмiрковував, як менi дресирувати Чистуна. Ервiн дав менi нову пораду: шукати книжки про дресирування. Я витрусив iз скарбнички всi свої заощадження i пiшов до книгарнi.
– - Ну, малий, -- сказала менi продавщиця, -- що тобi: книжечку з малюнками чи цiкаву казку?
Я почервонiв, не знав, що й сказати. Хiба ж я малий? Якусь мить ми мовчки дивилися одне на одного.
– - То чого тобi?
– - допитувалася продавщиця.
Поки я мовчав, спантеличений отим "малий", вона дiстала з полицi книжку:
– - Глянь, ось тут гарнi оповiдання i казки.
– - Нiчого не сказавши, я обернувся i кинувся навтiкача. Невже це таки папужа хвороба у мене?
Перебiг через двi вулицi й надибав iншу книгарню. Зайшов i вiдразу сказав продавщицi:
– - Добридень! Менi потрiбна книжка про дресирування тварин.
Там було безлiч гарних книжок: про мурашок, коней, левiв, жаб, але жодної про смугастих папуг. Продавщиця показала менi ще книжки про спiвочих пташок та орлiв.
– - А про смугастих папуг?
– - поцiкавився я. Такої не було. Про дресирування взагалi була тiльки одна -- "Як я дресирую свого собаку". Але ж Чистун не собака. Одначе просто обернутись i пiти я не мiг. Менi довелося купити цю книжку, хоч i коштувала вона чималенько. Вдома я перечитав її всю.
Що ж, може, ще куплю собi собаку. Собака скрiзь ходитиме зi мною, виконуватиме мої команди, а коли щось загублю, принесе. А ще кусатиме моїх ворогiв. Тодi нехай хтось спробує дражнити мене!
А може, ця книжка добра i для Чистуна? Я став наказувати йому: "Дай лапу" i "На мiсце", -- але вiн нiби й не чув. Нi, з такою книжкою не навчу я Чистуна розмовляти.
Я почав усе спочатку. Два тижнi пiдряд щодня по годинi повторював "Чистун, Чистун, Чистун..." Потiм я захворiв -- почало болiти горло. Лiкар сказав, що це вiд перенапруження. Я повернувся додому дуже сердитий. А все через Чистуна.
– - Ти дурний!
– - крикнув я.
Чистун кивнув, подивився на мене своїми оченятами-вуглинками i проскрипiв:
– - Дурний, дурний, дурний...
Я метнувся на кухню:
– - Мамо, Чистун говорить! Я навчив його.
Проте Чистун бiльше нiчого не сказав. Заговорив вiн аж тодi, коли до нас прийшла тiтка Анна.
– - Ой, що це в тебе за маленька гарна пташка?
– - запитала вона мене.
– - Гм, це Чистун, -- вiдповiв я.
Чистун сидiв собi у мене на пальцi й дивився на тiтку Анну.
– - Ану ж iди до мене, Чистунчику, -- покликала вона.
Спочатку папуга тiльки дивився на тьотю, а потiм заскрипiв:
– - Дурна, дурна!
У всiх зiпсувався настрiй. Мама сказала, я вiдбиваю охоту в усiєї рiднi ходити до нас у гостi.
Я вирiшив бiльше не дресирувати Чистуна. От коли куплю собаку, то спробую його навчати. Учора я зустрiв на вулицi тiтку Анну. На мiй "добридень" вона лише кивнула, не промовила до мене жодного слова.
Вiдколи Чистун так образив тiтку Анну, минуло чимало часу. Бiльше вiн нiчого не навчився. Тiльки те дурне слово затямив i промовляв його саме тодi, коли це було вкрай небажано. Скiльки неприємностей мав я через того Чистуна! I найприкрiше те, що всi думають, я зумисне навчив папугу ображати людей. Та хiба ж доведеш, що ти цього не хотiв?
Помалу Чистун став зовсiм ручний. Вiн лiтав по кiмнатi, сiдав менi на голову чи плече, скуб за вухо. Пiд час обiду Чистун сидiв на столi i дзьобав з моєї тарiлки. Вiн розумiв також, коли його гукали. Свисну двiчi, i Чистун уже тут як уродився -- знає, що одержить ласий шматочок.
Якось до нашого мiста приїхав цирк, i я пiшов подивитися. Все менi дуже сподобалось. Особливо зацiкавили мене номери, що їх виконували тварини. Слони робили стiйку на переднiх ногах. Леви плигали крiзь обруч. Тюленi жонглювали м'ячами. Виступали також конi.