Альфонс Цiттербаке (на украинском языке)
Шрифт:
Я лежав у пiску i дивився на нього знизу вгору.
– - Та я ж тiльки заради Чистуна...
В цю мить у намет кулею влетiв якийсь хлопець, невеликий на зрiст, зграбний такий, з довгим чорним волоссям. Кiлька стрибкiв -- i вiн на манежi. Раз, i вже стоїть на конику. Розвiв руки й закричав:
– - Гоп, гоп!
– - Що за оказiя?
– - вигукнув директор.
– - Хто ти i звiдки ти?
Той хлопець саме робив стiйку на головi на спинi коника. Не мiняючи пози, вiн сказав:
– - Та ви ж мене запрошували. Я Бамбiно. Мої батьки
Тут вiн пiдвiвся i почав пританцьовувати на однiй нозi.
– - Ну, а ти хто?
– - запитав мене спантеличений директор.
– - Альфонс Цiттербаке, -- вiдповiв я, все ще лежачи в пiску.
– - Цiттербаке? Отже, з родини клоунiв?
– - Та нi, -- сказав я, -- мiй тато ходить на нормальну роботу.
Але директор уже не слухав мене. Вiн плескав у долонi й приказував:
– - Браво, Бамбiно, просто чудово. Тепер ще вiдпрацюємо кiнець номера, кiнець повинен вражати найдужче.
Я обережно вiдповз трохи вбiк.
– - А тодi випустимо левiв, -- додав директор.
"Оце так, -- подумав я.
– - Коли тут слони на волi, то й левiв, мабуть, випустять на манеж без клiток. Леви ж не знають Альфонса Цiттербаке i ще приймуть мене за шмат корму!" Я схопився на ноги i кинувся з намету, та так прудко, як той, справжнiй Бамбiно вбiг сюди. I раптом я згадав про Чистуна. Його ж треба рятувати! Обережно визирнув iз-за фургона. Слон Емiр стояв на тому самому мiсцi. Перед ним лежала моя коробка. Емiр саме розв'язував рушника -- мабуть, хотiв подивитися, що там усерединi. Повiльно i дуже обережно я пiдiйшов ближче.
– - Можна забрати коробку. Емiре?
– - звернувся я до слона.
Я аж нiяк не хотiв розгнiвити його. Емiр пiдняв хобот i тихенько форкнув. Але що це означало? "Так" чи "Нi"? Я намацав у кишенi липку цукерку.
– - Давай помiняємось, -- запропонував я.
– - Ти вiддаєш менi Чистуна, а я тобi даю смачну цукерку.
Слон простяг хобот i обережно взяв у мене з руки цукерку. В ту ж мить я схопив свою коробку. Звiдти почулося Чистунове "дурний".
Я низько вклонився слоновi (чого взагалi не роблю) i поволi пiшов од нього. Слон помахав хоботом, не зводячи з мене своїх маленьких очей. Менi навiть здалося, що вiн усмiхнувся. Я перелiз через паркан i опинився на вулицi. Витяг хустинку, витер рясний пiт iз чола i закрокував додому.
На жаль, я досi не знаю, як треба дресирувати Чистуна. Мабуть, нiчого не вийде з мого дресирування.
Про свої пригоди в цирку я розповiв у класi. Хоч я нiчого й не вигадав, мене назвали хвастуном. А то ж усе чистiсiнька правда! I на циркових афiшах тепер великими лiтерами написано: "Бамбiно, малий вершник". Я неодмiнно подивлюся цей номер. Та нiхто не вiрить, що директор прийняв мене за Бамбiно i що я навiть робив красивi вправи на понi.
Як я жартував першого квiтня
Це було рано-вранцi. Я вже одягся, коли до мене в кiмнату ввiйшов тато. Вiн завжди каже менi "до побачення", перш нiж iти на роботу.
– - Альфонсе, -- насупився тато, -- яка дiрка он у тебе в шкарпетцi!
Я взагалi не терплю дiрок у шкарпетках. Тому зразу ж оглянув свої шкарпетки, але не знайшов нiякої дiрки.
– - Вище, -- казав тато уже з порога, -- i трохи лiворуч. Не бачиш такої великої дiрки?
Я мало в'язи собi не скрутив, але дiрки так i не знайшов.
– - Перше квiтня!
– - сказав тато, зареготав i пiшов собi, тiльки дверi хряпнули.
З самого ранку отак попався! I я розсердився -- вперше, але не востаннє за цей день. От би тепер пожартувати над кимось iншим, та й собi посмiятися.
Коли я йшов до школи, кiлька малюкiв гукнули менi навздогiн:
– - Он у тебе випала хустинка!
Я навiть не озирнувся, а тiльки покрутив вказiвним пальцем коло скронi та й подумав собi: "Думаєте, знайшли дурнiшого за себе? Вдруге я не дам себе обдурити!"
Згодом, уже в школi, полiз я в кишеню по хустинку, хотiв витерти носа. Хустинки не було. Отже, вона справдi випала, коли я йшов до школи. Це знову зiпсувало менi настрiй.
Тiльки-но зайшов я до класу, як Ервiн похвалився менi, що сьогоднi буде контрольна робота з географiї, i вiн, Ервiн, страшенно боїться.
– - Сьогоднi?
– - здивовано перепитав я. Ервiн заклопотано кивнув. Сьогоднi контрольна з географiї, а я й не знав про це! Швидко дiстав я пiдручник i до дзвоника встиг дiзнатися про багато що на свiтi. Звiсно ж, нiякої контрольної не було. Я запитливо подивився на Ервiна. Той вишкiрився i самими губами сказав:
– - Перше квiтня...
Нiхто цього не почув, але я зрозумiв добре. Тодi я теж спробував пожартувати. Пiтовi сказав, що у нього у шкарпетцi дiрка, але той навiть не поглянув на мене, тiльки буркнув:
– - Я вже це вшосте чую! Облиш!
Ервiну я сказав, що вiн загубив хустинку, а той негайно витяг її з кишенi, пiднiс менi до очей i сказав:
– - Ти помилився. Альфонсе. Придумати таке, як контрольна з географiї, ти нiзащо не зможеш. Заяложенi у тебе жарти.
Я зрозумiв, який це препоганий день, перше квiтня. Бiльше я вже не намагався жартувати. А менi чого тiльки не казали: двiчi про порванi шкарпетки, чотири рази про загублену хустинку i раз про дiрку в костюмi! Пустунiв я перепиняв одразу ж.
– - На менi не поїдете, -- казав я.
– - Облиште цi заяложенi жарти.
Потроху першоквiтневi жарти в класi вичерпалися. До кiнця урокiв усе йшло добре. Я був пильний, i бiльше нiхто мене не пiддурив.
Вдома послала мене мама в льох по петрушку та iншу зелень на суп.
– - А чому це зелень у льоху?
– - здивувався я.
– - Там вона краще зберiгається. Бо проростає, коли довго лежить на свiтлi, Альфi.
Я взяв великий ключ i пiшов до льоху. Завжди я проливаю сто потiв, поки вiдiмкну цей замок. Нiякої зеленi у льоху я не знайшов, тiльки розсунув купу вугiлля по всiй долiвцi, та й повернувся геть чорний вiд вугiльної пилюки.