Альфонс Цiттербаке (на украинском языке)
Шрифт:
– - Ви ж бачили, хто боягуз? Коли почалося найстрашнiше, Ервiн утiк.
Вдома тато запитав:
– - Ну, як воно було, Альфi?
– - Ох!
– - зiтхнув я.
– - Страшенна нудьга. Ти б тiльки розсердився, коли б пiшов.
– - Принеси з льоху вугiлля, -- обiзвалася мама. Менi не хотiлось. Вiдверто кажучи, я боюсь ходити увечерi до льоху. Тож я вiдмовлявся, аж поки тато пiшов зi мною. Там, у льоху, стiльки павутиння, певно, є й пацюки. I хто його знає, що там ще ховається.
Як
Це було на день народження Бруно. Нас, своїх друзiв, вiн запросив прийти пiсля урокiв на каву. Ми були самi в помешканнi. Батьки Бруно працювали. Його мама приготувала для нас пiсочний торт i повний кавник кави. Все було смачне.
Попоївши, ми стали гратися. Спочатку в iндiанцiв. Бруно обрали вождем, бо це ж його день народження. Завжди вiн був простим iндiанцем i звався Косий Вуж, а сьогоднi ми його назвали Соколиним Оком. Я став чаклуном i одержав iм'я Мудрий Вугор. Люлька миру, що її менi як чаклуновi доводилося весь час палити, не подобалась менi. Люльку Бруно взяв у свого батька, i була вона, звiсно, без тютюну. Але й без тютюну менi стало погано вiд неї (виросту i то нiколи не торкнуся до люльки).
Потiм ми гралися в пiратiв. Це теж надзвичайно цiкаво. Канапа стала пiратським кораблем, а килим -- кораблем, на який напали пiрати. Бруно, знову ж таки через свiй день народження, був капiтаном. На жаль, пiд час битви вiдламалася нiжка у канапi, i нам довелося припинити гру. Та Бруно знайшов вихiд. Вiн узяв кiлька книжок iз батькової шафи i пiдклав їх замiсть вiдламаної нiжки. Канапа знову стояла мiцно.
Ми не знали, в що грати далi.
– - Придумав, -- обiзвався я.
– - Вгадайте, у що ще можна зiграти?
– - В пожежникiв, -- випалив Бруно.
Я тiльки посмiхнувся.
– - В лiкаря i хворих.
– - В пiжмурки.
– - В залiзницю.
– - В прикордонникiв.
Нi, нiхто не вгадав.
– - Пограємося в ресторан. Ми святкуємо день народження Бруно. Потiм будемо наче п'янi.
Всi вiдразу погодилися. Ми переодяглись. Я був дiдусем Бруно i тому одержав капелюх i рукавицi.
Ервiн став офiцiантом, а ми всi -- гостями за столом у ресторанi.
– - Офiцiанте!
– - покликав я.
Але Ервiн, що саме щось шукав на кухнi, не обiзвався.
Я гукнув знову:
– - Офiцiанте, книгу скарг!
Ервiн негайно ж з'явився.
Через руку у нього був перекинутий рушник.
– - Сьогоднi у мого онука день народження, -- повiльно, басом почав я.
– - Будь ласка, принесiть нам п'ять чарок чогось мiцненького.
Ервiн щось записав на папiрцi i зник на кухнi. Назад вiн повернувся iз чарками на тацi. В чарках була якась червона рiдина. Ми цокнулися, побажали Бруно здоров'я i випили. Це було ситро.
Потiм усi страшенно смiялись,
– - Хай Ервiн наллє й собi чарку. Коли в ресторанi святкується день народження, офiцiант може теж випити.
Коли ми випили по п'ять склянок ситра-вина, я сказав:
– - Тепер ми п'янi i можемо потанцювати.
Ми танцювали, щось вигукували. Похитуючись, я пройшовся по кiмнатi, пiд сорочку спереду запхнув подушку i попрохав:
– - Ще... чарочку ви...на, офiцiанте.
Надзвичайно цiкава була гра.
Але мама Бруно думала iнакше. Ми не чули, як вона зайшла до кiмнати. I треба ж було менi заточитися i впасти просто їй пiд ноги!
– - Що тут коїться?
– - голосно запитала вона.
Бруно пiдморгнув менi. Вiн хотiв i далi продовжувати гру.
– - Добрий день, матусю!
– - якось дивно сказав вiн.
– - Ви...но... таке смачне!
Тут я гукнув:
– - Офiцiанте! Ще ч...ар...очку!
Мама Бруно швидко пiдiйшла до столу i побачила чарки.
– - Ой лишенько! Що ви наробили? Ви ж усi п'янi!
Ми засмiялися -- гра вийшла на славу.
– - Де ви взяли вино? Хто вас пiдбурив?
Мама Бруно поодинцi перетягла нас усiх на канапу.
– - Мамо, -- смiючись, почав Бруно, -- хiба ти не бачиш, що все це жарти?
– - Жарти? Ось я покажу вам жарти!
Вона була така серйозна i сердита, що ми перестали смiятись. Бруно намагався все пояснити.
– - Мамо, я повинен тобi сказати...
– - але доказати не змiг.
– - Бруно! Хто вас пiдбурив пити вино? Скажи менi правду!
Бруно знову спробував пояснити, що ми пили ситро i що все це просто гра, але його мама тiльки ще дужче розсердилася i закричала:
– - Хто вас пiдбурив, скажи правду? Хто?!
Тодi Бруно показав на мене:
– - Цiттербаке пiдбурив нас.
Вона кивнула, немов iнакше i бути не могло.
– - Ти ж на таке не здатний, Бруно.
Я почервонiв, на лобi у мене виступив пiт.
– - Ти аж розчервонiвся вiд вина, -- зауважила мама Бруно.
– - Та ми ж нiчого поганого не зробили, -- пробелькотiв я.
– - Що? Нiчого поганого? Ось я вiдведу тебе додому i про все розповiм твоїм батькам!
Що ми могли iще сказати? Треба було розходитись. Мама Бруно повела мене до батькiв. Я тiльки показав Бруно кулака i шепнув йому на вухо:
– - Зрадник!
Коли я з мамою Бруно став на порозi, моя мама зблiдла.
– - Щось сталося?
– - схвильовано запитала вона. Я похитав головою.
– - Можна, я вам розповiм, панi Цiттербаке?
– - спитала мама Бруно.