Альфонс Цiттербаке (на украинском языке)
Шрифт:
Петер, голова ради загону, поцiкавився пiсля уроку:
– - Цiттербаке, чому ти не обiзвався? Чому ти викидаєш такi коники?
Я сказав:
– - Просто не насмiлився.
Наступного дня пан Гiрцiг запитав:
– - А сьогоднi Альфонс Цiттербаке є?
Я знiяковiло вiдповiв:
– - Тут!
Наш новий учитель не помiтив, що вчора я теж був. Вiн ще не знав усiх в обличчя.
– - А де ти був учора?
– - приязно запитав вiн.
Заїкаючись, я почав:
– - Я...
Знову
Вчитель насупився:
– - Ну, Цiттербаке, що сталося?
Я, нарештi, признався, бо перед цим добре все обдумав:
– - Я був тут, пане Гiрцiг.
Вчителеве обличчя спохмурнiло.
– - Слухай, таких витiвок у нашiй школi не повинно бути. Вчитель -твiй друг, але його не обведеш навколо пальця. Де записка вiд батькiв?
– - Нема, -- вiдповiв я.
– - Та й навiщо вона?
– - Отже, прогуляв урок, -- зробив висновок учитель.
– - Хочу сказати, що я в тобi розчарований.
Пiсля занять вiн дав менi записку для мами. Я можу тiльки здогадуватися, що в нiй було написано. Вдома я мовчки поклав записку на стiл. Мама прочитала i, мов пiдкошена, опустилася на стiлець. Вона тiльки сказала:
– - Чим я заслужила таке? Ти ж порядний хлопець, Альфонсе!
– - Я не...
– - почав я знову, але чомусь не закiнчив.
А мама сказала:
– - Хлопче, будь правдивий.
– - I поклала менi на плечi руки.
– - Ти дуже м'який. Альфонсе, -- продовжувала вона.
– - Спробуй стати справжнiм мужчиною. Iнколи ти буваєш занадто боязкий, i це тобi шкодить. Я впевнена, ти не сам надумав прогуляти урок. Хто на тебе погано впливає?
Ми обоє дуже засмутились. Трохи перегодом мама сказала:
– - Альфонсе, пiди краще купи щось. Набридло менi дивитися на твоє сумне обличчя.
Треба було принести чаю, масла, хлiба i гiрчицi. Я взяв кошик i пiшов.
В магазинi було людей -- нiде яблуку впасти. Я нiяк не мiг знайти кiнця черги i крутився помiж людей. Довгенько штовхали мене. Коли я нарештi знайшов кiнець черги i перелiчив свої грошi, то побачив, що не вистачає однiєї марки. Я злякано обернувся i помiтив хлопця, мабуть, на голову вищого за мене, що саме пiдiймав iз пiдлоги марку. Я глянув йому просто в вiчi, а вiн кивнув i сказав:
– - Тiльки що впустив.
Я вийшов iз черги, став у кутку i почав спостерiгати за тим хлопцем. Вiн купив цукерок.
Продавщиця помiтила мене, бо я все крутився у неї на очах, i раптом голосно сказала:
– - Хлопче, щось ти довго крутишся бiля вiтрини з цукерками. Нiчого не купуєш, а тiльки шастаєш по магазину!
Всi подивились на мене й загомонiли, а дехто сказав:
– - Так, так!
Я почервонiв. Як вони могли подумати, що я збираюся красти цукерки. Я вискочив iз магазину i сховався за колонкою для афiш.
Той хлопець теж вийшов надвiр. Вiн спокiйнiсiнько ласував цукерками. Я пiшов за ним назирцi. Ось вiн зайшов у високий будинок i грюкнув великими дерев'яними дверима. Я почекав ще якусь мить i пiшов до того будинку. Вiдчинив дверi й налетiв на якогось чолов'ягу.
Мабуть, то був швейцар.
– - Ну, хлопчиську, -- сказав вiн сердито, -- нарештi я тебе здибав!
– - У чому справа?
– - спитав я запинаючись.
– - Це ти так грюкаєш дверима, що весь будинок дрижить?
На лобi у мене виступив пiт, i я вiдчув, що червонiю. Я мовчав i тiльки кусав собi губи.
Чолов'яга струсонув мене:
– - Востаннє кажу тобi: зачиняй дверi як слiд! У цьому будинку живуть люди, якi працюють вночi, а вдень хочуть спати. Розумiєш?
Я кивнув.
– - Тепер ще раз зачини дверi, але тихенько, -- сказав чолов'яга.
Я мусив ще i ще раз тихенько зачинити дверi.
– - От тепер ти зрозумiв!
– - сказав, вiн i вiдпустив мене.
Ледве я переступив порiг, мама запитала:
– - Альфонсе, що з тобою? Чого у тебе такий вигляд? Скажи менi.
Я тiльки здвигнув плечима й показав порожнього гаманця, у якому не вистачало марки. Що я мiг сказати?
– - Надалi я буду ходити сама до магазину, -- сказала мама.
Я промовчав, а потiм вибiг надвiр. Лиха година! Я згадав: у нас же сьогоднi пiонерськi збори! Щодуху помчав до школи. Справдi, збори вже почалися. Я став пiд дверима i почув голоси. Ввiйти чи нi? Одному стати перед усiма i пояснити, чому запiзнився. Але ж я напевне заплутаюсь i знову всi подумають погано про мене.
Я взявся за ручку дверей i не знав, що робити далi. Раптом дверi розчинилися -- передi мною стояв Петер, голова ради загону. Петер i весь загiн дивилися на мене.
– - Вiн пiдслуховував, -- сказав Петер.
– - Я ж казав, що хтось є пiд дверима. Такого я не чекав од тебе, Альфонсе.
Я вiдчув, що червонiю.
– - Та я...
– - Так, -- сказав Петер, -- ти надто боязкий, щоб увiйти i вислухати все, що ми саме про тебе говорили. Що це з тобою коїться?
Отак i виходить у мене, що я не винний, а завжди попадаю в якусь халепу. Хiба це справедливо?
Як я впiймав коропа Юмбо та наловив усякої iншої риби
По суботах тато часто ходить на рибалку. Мене з собою вiн нiколи не бере. Коли я його прошу, вiн каже:
– - Нi, Альфi, не можна. В човнi ти не всидиш спокiйно, розженеш менi всю рибу i сам нiчого не впiймаєш.
Днями я написав на "вiдмiнно" контрольну з арифметики, i тато пообiцяв менi:
– - Наступної недiлi вiзьму тебе з собою на рибалку.
Ми вирушили з дому в суботу надвечiр i переночували в готелi.
– - Нам треба встати о пiв на четверту. Отже, негайно лягай спати, -- наказав тато.