Альфонс Цiттербаке (на украинском языке)
Шрифт:
– - Дайте дорогу, скотиняки, горить!
– - крикнув я, але вони спокiйнiсiнько обмахувались собi й зовсiм не зважали на мої слова. Я прошмигнув пiд парканом i зробив ще одну дiрку в штанях. Та що там штани, коли треба рятувати село!
Коли я влетiв до хати, тiтка саме куховарила. Побачивши мене, вона побiлiла, мов стiна.
– - Альфонсе, що скоїлося? Тебе набили хлопцi?
Тiтка стулила у мене на спинi розiрвану сорочку. Я навiть не пам'ятав, коли розпанахав її.
– - Все це пусте!
– -
– - Село... Я повинен врятувати село...
Тiтка не розумiла, в чому справа. Вона тiльки хитала головою.
Я напружив усi свої сили i закричав:
– - Тiтко Марто, горить!
– - Ой лишенько! Де?
– - Пожежа, пожежа! Лiс горить!
Тiтка Марта вибiгла надвiр у своїх дерев'яних черевиках. Я за нею.
А тiтка Марта теж непогано бiгає! Вона зупинилась аж бiля пожежного сарая, що над сiльським ставком, i щосили закалатала в рейку, яка там висiла, ще й закричала так, що у вухах лящало:
– - Пожежа, пожежа! Лiс горить!
– - Я сам бачив!
– - закричав i я.
Вмить село стало мов розворушений мурашник. Спочатку з будинкiв повибiгали дiти. Потiм жiнки. Останнi з'явилися чоловiки. На бiгу вони одягали пожежну форму. Сам бургомiстр очолив пожежну команду. Вiн уже одяг каску, але був тiльки в сорочцi й штанях з пiдтяжками.
Я швидко розповiв, де горить. Чоловiки вiдчинили пожежний сарай i гуртом витягли помпу. Привели коней.
– - Недотепи!
– - закричав бургомiстр.
– - Назад помпу! В лiсi ж нема води. Помпа нам не потрiбна!
Принесли лопати. Приїхала пiдвода. Шестеро чоловiкiв iз добровiльної пожежної команди i я вискочили на неї. Я мав показувати шлях.
Конi помчали учвал. Я мiцно тримався, щоб не впасти. Тим часом пожежники повдягали, хто що прихопив. Усi лаялися, бо кожен щось забув. Один був у формi, але на ногах мав дерев'янi черевики. Iнший встиг узяти портупею. Бургомiстр забув пожежну куртку i, помiтивши це, крикнув:
– - Стiй!
Кучер смикнув за вiжки. Бричка зупинилась, i ми всi попадали одне на одного.
– - Я забув свою куртку!
– - випалив бургомiстр, поправляючи каску, що спала йому на нiс.
– - Та хай уже буде так, -- сказав вiн, трохи подумавши, i махнув рукою.
– - Поїхали, Йоганне. Лiс же горить!
Тодi я гукнув:
– - Стiй!
Коней вмить зупинили, i ми знову попадали одне на одного, а бургомiстрова каска знову спала йому на нiс.
– - В чiм рiч?
– - стурбувалися пожежники.
Я пояснив:
– - Ми можемо скоротити шлях, якщо поїдемо навпростець.
Пожежники здивовано подивилися на мене. Бургомiстр потер забитого носа i пробурчав:
– - Сонько! Хiба пiдводою переїдеш через паркан?
Поїхали далi.
Тепер ми мчали лiсом. Раптом я помiтив на дорозi щось строкате. Спочатку я не розгледiв, що воно таке, а коли розгледiв, було вже пiзно. Емальованого бiдончика i корзинку дядька Тео розчавили колеса.
– - Зупинiть!
– - гукнув я.
Кучер рвонув за вiжки. Всi попадали, а бургомiстр голосно зойкнув, бо каска ударила його по носi.
– - Хай тобi всячина! Що таке?
– - Там обiд для дядька Тео!
– - пояснив я, зiскочив iз брички i побiг назад. Бiдончик став плоский, мов поштова марка. Чудовий гороховий суп весь витiк у пiсок. Я ледь не завив зi злостi. I нащо я залишив обiд серед дороги?
– - Поїхали!
– - закричали пожежники.
– - Дiло не жде. У нас нема часу!
Ми помчали далi. Проїхали березовий гайок i опинилися там, де працював дядько Тео iз своєю бригадою. Побачивши пожежну команду на пiдводi, вся бригада збiглася до нас.
Я хотiв щось сказати, але бургомiстр заволав:
– - Всi чоловiки за мною! Пожежа!
Я смикнув його за пiдтяжку.
– - Та вiдчепись ти!
– - гримнув бургомiстр.
– - Ти й так уже двiчi нас затримав.
А менi ж треба було сказати їм щось таке важливе!
Чоловiки повсiдалися на пiдводi, кучер смикнув вiжки, i ми помчали далi. Тiльки тепер дядько Тео помiтив мене. Вiн кинув погляд на сплющеного бiдончика у моїх руках i на мою розiрвану сорочку.
– - Що ти тут робиш?
– - запитав вiн.
Всi обернулися до мене.
– - Вiн же виявив пожежу, -- сказав бургомiстр, потираючи свiй червоний нiс.
– - Стiй!
– - крикнув я.
– - Негайно зупинiться!
Кучер рвонув за вiжки. Всi попадали одне на одного, а каска знову вдарила бургомiстра по носi.
– - Прокляття!
– - заволав той.
– - З мене досить!
– - Але ж пожежа!
– - вигукнув я.
– - Де, де?
– - закричали всi.
Я показав назад на поле. Там же горiло! По всьому полю були розкиданi маленькi вогнища, просто в небо здiймалися голубi димки.
– - Та он i он -- скрiзь!
Вся добровiльна пожежна команда спантеличено витрiщилася на мене. Бургомiстр скинув з голови каску. Засмiявся один, тодi другий, засмiялися також дядько Тео та бургомiстр. Вони всi аж почервонiли вiд смiху, втирали сльози, а бургомiстр тiльки ляскав долонею по своїй касцi. Вiн прохрипiв:
– - Хлопче, то ж не пожежа, то картоплиння палять! Пiсля цього сiльськi хлопцi бiльше не гукали менi вслiд: "Чи бачили дивака -злякався коров'ячого язика", а дражнили мене "Вогняним Альфонсом". Я попрохав дядька Тео нiчого не писати додому про пригоду з пожежею. За свої кишеньковi грошi я куплю їм нового емальованого бiдончика, може, тодi вони й не напишуть. Картоплi ж тепер i в рот не беру через ту пожежу. I якщо про цю справу взагалi надрукують, то тiльки на тiй сторiнцi, де вмiщують жарти.