Амок
Шрифт:
Тимчасом ішла підготовка до від'їзду. «Саардам» підійшов до Кракатау. Навантажили човни. Ось уже почали опускати їх.
В цю мить ще одна людина сказала Салулу:
— І я з вами!
Крик здивування в одних і обурення в других вихопився з усіх ста двадцяти грудей.
Людина ця була… біла, голландець!
— Гейс?! Господи! Який сором! — загомоніли голландці.
— Що це таке? Може, помилка, жарт або обман? — казали яванці.
Салул підійшов до голландця, обняв його, поцілував і, звернувшись до своїх, сказав:
— Товариші! Я знаю цю людину: хоч він і білий,
— Ленін! Совєт! Росія! — почали хвалитися своїми знаннями малайці.
— Ну, ось бачите! — засміявся Салул, а Гейс ламаною малайською мовою додав — Є й голландці, багато є!
— Хай живуть такі голландці! — залунали голоси.
Гейс був у Голландії робітником і деякий час мав зв'язок з комуністами.
Потім він потрапив на Яву і несподівано для самого себе сам став «паном», бо серед голландців на Яві нема жодної простої людини: тільки самі пани. На кожному кроці він відчував зверхність над місцевими жителями; ніхто з своїх, голландців, його не кривдив. І Гейс поволі почав заспокоюватися й забувати про свою революційність.
До населення він ставився дуже добре, нікого не кривдив, намагався допомагати чим міг і цим заспокоював своє сумління, йому почало здаватися, що в цій країні, де не треба ні палива, ні одягу, де природа така багата, усім жителям легко живеться, краще, ніж робітникам у Голландії. Тут він не бачив того буржуазного класу, з яким там треба було боротися, бо сам він ніби належав до нього. І потроху він почав забувати про боротьбу, про ті цілі й гасла, які були йому такими близькими раніше.
Знайомство з Салулом, з яким Гейс був у дуже добрих стосунках, відкрило йому очі на справжнє становище і збудило колишній революційний дух. А це сміливе повстання голих темних людей викликало в ньому справжню революцію. Відчув себе винним перед тими, кому раніше хотів служити, і в останній момент вирішив на ділі спокутувати свою вину.
Зате ж скільки радості, гордості й упевненості додало це місцевим повстанцям! Тільки подумати: сам голландець, білий, перейшов на їхній бік! Ніколи вони й подумати не могли про таке.
Тимчасом човни навантажились і поїхали до Кракатау. Насилу знайшли більш-менш зручне місце, де можна було висадити полонених. І команда «Саардама» лишилася на голій, мертвій скелі…
Звідти матроси дивилися, як над судном піднявся чорний дим, як надулися паруси і корабель поплив уперед.
А коли показалися перші промені сонця, «Саардам» зник у просторах Індійського океану…
Через деякий час відбувся таємний суд над командою «Саардама».
Капітан і два лейтенанти були звільнені з посади за нездатність і недбалість.
Нижчі чини з голландців були розіслані на різні судна на важкі роботи.
А дев'ять вірних яванських
Заодно розстріляно ще кілька десятків рибалок, що жили по сусідству з тим місцем, де відбулися події.
Лише мічман ван-Хорк одержав підвищення, як видатний герой…
Оскільки вся ця справа була дуже неприємна для Голландії, в газетах з'явилося чергове офіціальне повідомлення:
«В ніч на 16 лютого в Зондській протоці наскочило на скелю військове судно «Саардам», яке прямувало в Батавію. Судно затонуло, більша частина команди врятувалася».
II. ПОВАЖНИЙ ПРЕДСТАВНИК СОЛІДНОЇ ФІРМИ ВАН-БРОМ І К° В АМСТЕРДАМІ
Мінгер ван-Декер і мінгер Піп. — Старанний бриль — Батавія. — Мітинг на базарі. — Проклятий череп і свята дуля. — Палиця має два кінці.
На світанку корабель «Глорія» з Сінгапура підходив до гавані Прийорк. Пасажири заметушилися, почали готуватись до висадки. І яких тільки людей не було тут! Сухорлявий пихатий англієць, не менш поважний араб у чалмі, жвавий француз, зморщений китаєць, задуманий індус, ставний малаєць та багато інших людей. Було і кілька голландських родин, які поверталися з відпустки.
Дорога в Голландію займає приблизно місяць і стільки ж назад. Тому службовцям надають відпустку в метрополію на цілий рік, але зате один раз на десять років. Проте багато голландців навіть зовсім не користуються цією відпусткою і сидять тут по двадцять-тридцять років.
Корабель знаходився уже недалеко від берега, але там нічого не було видно, навіть сам берег ледь-ледь висовувався з води. Лише далеко на обрії височіли два вулкани — Салака і Геде.
— Невже це Ява? — здивувався один з пасажирів, який, видно, вперше під'їжджав до Яви.
— А то що ж? — відповіли бувалі.
— Тут же нічого не видно. Я сподівався побачити гори, пальми, гарне місто, а тут лише болото.
— Це тільки гавань Прийорк, а сама Батавія лежить за десять кілометрів звідси.
Пасажир узяв бінокль і почав придивлятися до берега. Це, видно, не задовольнило його, бо він так скривився, що пан, який стояв поруч, посміхнувся і втішив його:
— Не сумуйте, все буде: і пальми, і лихоманка, і спека, і все, що мусить бути по закону.
— А тигри й носороги є? — жваво спитав перший пасажир.
— Ну, їх вам боятися нічого!
— Пробачте, я не боюсь, а, навпаки, хочу зустрітися з ними, — поважно відповів перший пасажир.
Пан здивовано подивився на нього, ніби думаючи: «Ось ти який!» І справді, то був трохи незвичайний чоловік. Прізвище його було Піп; йому було років тридцять, і він мав якийсь побляклий вигляд: довгий, худий, блідий, з голубими очима й зовсім білявим волоссям. Здавалося, що він усе своє життя просидів десь у склепі, а тепер вперше виліз на сонце. Взагалі він мав вигляд дуже спокійної людини, але одягнутий був так, ніби йому ось тут загрожували тигри й носороги: і кинджал, і револьвер, а серед його речей лежала рушниця в чохлі.