Аномальна зона
Шрифт:
Коли намагаєшся врятувати власне життя, автомобiль не має значення.
Нарештi, Тома вибрала момент, вибралася з лiсу на шосе, зiграла перед водiєм фури непритомну, далi розiграла ледь не вихiдця з iнших свiтiв.
До її честi, визнали Кiра i Вiктор, дiвчина практично не перегравала.
Далi Шамрай пiшов по її слiдах. Опинився не там i не тодi. Почалася зовсiм iнша iсторiя.
— Якби не ця брехня, до вас би, Вiкторе, не повернулися найгiршi спогади з минулого. Вас не били б по головi, не кололи б шприцом, не накачували б рiзною гидотою. Ви ж дивом лишилися жити…
Кiра сама не знала, якi почуття намагалася викликати у Шамрая. Ненависть до Томи?… Чи навпаки, Тамара повинна просити пробачення у нього, у неї, у Сергiя?… Розумiючи правду цiєї дiвчини, доросла жiнка всiм своїм єством вiдмовлялась її, цю правду, приймати.
— Вона рятувала себе, — повторив журналiст. — Iнший би, може, не зрозумiв. Я її розумiю.
— Згодна, якби не її генiальна брехня, не викрили б iнший, повiрте менi, ще страшнiший злочин. За який всiх буде покарано, — Кiра промовляла так i розумiла: зараз вона говорить у лунку порожнечу.
— Як ви плануєте дiяти? Викриєте брехуху? — поцiкавився Шамрай. — Ви готовi заарештувати того, як його… Акулу Ковалевського? Чи може, охоронця його?
— Брехнi в цiй iсторiї досить, — сказала Березовська. — Брехати не буду. Затримати їх вдасться лише на пiдставi Тамариних свiдчень.
— Ви зможете мене захистити? — вкотре запитала дiвчина.
— Нi. Кажу ж — досить брехнi. Вашi свiдчення, звичайно, допоможуть, та бiльше доказiв немає. З можливостями Ковалевського його ще до Нового року, максимум — до Рiздва випустять на пiдписку. Охороняти вас, як важливого свiдка, нiхто не буде. Гарантiї безпеки немає. Говоритиму правду: ви, Тамаро, ризикуєте життям, давши свiдчення, бiльше, нiж не даючи жодних i продовжуючи грати у втрату пам’ятi. Але якщо ви дасте свiдчення, ми всi разом принаймнi спробуємо дiстати Акулу Дена… покарати його…
— Тодi можете заарештувати мене за те, що iмiтую амнезiю i вигадала казку про аномальну зону! — Тома не дала їй договорити. — Я знаю, хто вбив Григорiя. Ви це знаєте. Тiльки знання не врятує вiд смертi мене, Кiро Антонiвно. Я мовчатиму. Слова не скажу. Нiкого не бачила, нiчого не чула.
Березовська сiла поруч з дiвчиною, незграбно обняла її за плечi, вiдчула, як вони здригаються, вiдчула страх, зрозумiла його ще глибше.
— Гаразд. Нехай так. Як хочеш, — до горла раптом пiдступив глевкий ком. — Але… Але я хочу… можу щось для тебе зробити…
— Що саме? — Тамара пiдняла на жiнку блискучi вiд слiз очi.
— Поки поживи тут. Зi мною. Ну… поки… Тут, у мене, тебе не чiпатимуть… Я так думаю…
I Кiра Березовська, некрасива сорокарiчна самотня жiнка, припинила нарештi стримуватися: рвучко обняла Тамару, притисла її голову до своїх грудей, зовсiм не соромлячись Вiктора обняла мiцнiше, притулила до макiвки поцiлунок тонкими сухими губами.
Якби Кiрi пощастило вийти замiж у вiсiмнадцять рокiв i народити дiвчинку, тепер Тамара цiлком могла б бути її донькою.
Частина 4
ЗАХИСТ БРАЖНИКА
Пiд Новий рiк вперше за кiлька рокiв випав снiг.
Справжнiй, як колись: товстий бiлий м’який шар на землi, хрускiт приморожених снiжинок пiд пiдошвами, призабуте морозяне пощипування щiк та носа. Вiн протримався до Рiздва, яке Сергiй теж зустрiчав удома, в тихому родинному колi, i Люда не стрималась, нагадала йому: в «убивчому» вiддiлi новорiчнi, рiздвянi, взагалi — будь-якi свята були найгарячiшою порою, коли реєструвалося по кiлька насильницьких злочинiв за нiч, бiльшiсть iз яких — наслiдок п’яних непорозумiнь.
Уперше за майже двадцять рокiв Бражник зустрiчав свята вдома i точно знав, що його не висмикнуть на черговий труп.
Куля пройшла навилiт, зачепила лише м’якi тканини, крiм втрати кровi — жодних серйозних пошкоджень, тому рана швидко затягувалася. Рiзкi рухи Сергiй мiг робити вже пiсля Рiздва, i пiд Водохреще пiзно ввечерi вийшов з дому.
Дружинi сказав — повернеться за годину чи пiвтори, щойно впорається. Люда не запитала, куди, бо знала — вже не на службу, а значить, усе буде в порядку. До лютого чоловiк обiцяв сидiти вдома, потiм можливi варiанти. Вже дзвонили кiлька разiв: тихий вiдхiд опера на вiдпочинок був таки бiльш стратегiчною, нiж чиєюсь особистою потребою. Тому начальник розшуку зробив кiлька дзвiнкiв, i вiдставному сищику вже готовi були запропонувати бiльш спокiйну роботу в структурi, якої не торкнулася фiнансова криза. Навпаки, дала можливiсть залучати до роботи професiйнi кадри.
Так що з цим усе повинно витанцюватися, зростися, скластися.
Бражник справдi не збирався залагоджувати справу, яку треба залагодити, довше нiж годину. Коли до чогось морально готовий i маєш матерiальне забезпечення, вирiшити проблему досить просто. Тим бiльше, що вирiшувати її треба.
Завжди повинна знайтись людина, здатна захистити тих, кого нiхто захистити не може.
Машина на ходу. Її ще тодi вiдбуксували з Пiдлiсного до найближчої станцiї техобслуговування, де помiняли пробитi автоматними кулями два лiвих колеса — переднє й заднє. В багажник машини опера-героя нiхто, як i розраховував Сергiй, не заглядав. Потреби не було.
Бражник виїхав з гаража i взяв курс на виїзд з Житомира.
У машинi вiн увiмкнув радiо, знайшов станцiю, де передавали легку iнструментальну музику. Пiд її супровiд їхав вечiрнiми вулицями рiдного мiста.
Ще перед святами, коли його щойно виписали i Сергiй долежував удома, Кiра прийшла провiдати та нiби мiж iншим обмовилася: маховик справи про вiсiмнадцять трупiв розкручується на повну котушку, i за однiєю зi схем, задiяних у цiй масштабнiй кримiнальнiй iсторiї, до неї якимось боком причетний Денис Ковалевський, вiн же — Акула Ден. Пiсля того у Бражника остаточно склалося враження: за всiм поганим у цьому свiтi так чи iнакше може стояти Акула Ден.
Покласти цьому край неможливо: вiн i ранiше вислизав, а тепер, ставши зовсiм розумним, навiть не потрапляє в сiтi. До всiх iсторiй вiн має опосередковане вiдношення, завжди якимось боком, якимось чином, непрямо, i таке iнше. Але вiн, Сергiй Бражник, покладе цьому край.
Мiсто закiнчилося, плавно перейшло в примiську зону. Якщо тут повернути праворуч, можна дiстатися до невеличкого затишного двоповерхового будинку. Перший поверх — маленький домашнiй ресторанчик iз сауною, яку багато хто називає елiтною. Другий поверх — лише три кiмнати. Маленький елiтний приватний бордельчик. Дiвчат викликає власниця, клiєнтам байдуже кого. Вони звикли: дiвчатка приїдуть першокласнi.