Аргонавти Всесвiту (на украинском языке)
Шрифт:
Металiчна сигарка з льоту ринула до туманної пелени, що обгортала гiгантську планету. Ринула - i сховалась в тiй пеленi. Далекi зiрки на чорному небозводi, здавалось, здригнулися, затремтiли...
На великий екран перископа в центральнiй каютi астроплана насунулись сiрi хмари. Мерехтливими прозорими струменями вони з блискавичною швидкiстю промайнули перед очима мандрiвникiв... I через якусь долю секунди вони вже зникли. I - дивно!
– диск Венери наче повiльно повертався перед схвильованими спостерiгачами в каютi, вiдкриваючи їх очам новi й новi шари сiрих i бiлих хмар.
Нi, величезна куля планети не розчавила, не знищила астроплан! Блискуча сигарка проскочила над тiєю кулею, ледве торкнувшись
У центральнiй каютi астроплана гучно й радiсно пролунав голос Миколи Петровича Риндiна, посилений репродуктором:
– Друзi, гiпербола нашого польоту перетворилася на елiпс! Ми летимо навколо Венери! Ми вступили в перший елiпс. Десять годин i п'ятдесят чотири хвилини триватиме наш полiт навколо Венери цим елiпсом, - доки ми не опинимося на тому ж самому мiсцi, де вперше влетiли в атмосферу планети. Розрахунки вiрнi! Можна вийти з гамакiв!
Дружнi вiтальнi вигуки були йому вiдповiддю. Сокiл збуджено потиснув руку Ван Луновi: перемога, атмосфера Венери гальмує астроплан, все в порядку!
Кiлька_годин мiжпланетний корабель мчав навколо Венери по елiпсу, нiби намагаючись вiдiрватися вiд планети, знову вихопитися до безкраїх просторiв Всесвiту. Але саме тодi, коли астроплан досяг, здавалося, найбiльшої вiдстанi, коли Венера лишалась уже далеко позаду, - її тяжiння почало з невблаганною силою дедалi бiльше вигинати цей елiпс. Астроплан плавно закругляв свiй шлях, описуючи широку криву, яка мусила знову привести його до Венери, до пелени її хмар. Перший елiпс закiнчувався. Мiжпланетний корабель повертався до тiєї самої точки над хмарами Венери, де вiн пролiтав першого разу.
Академiк Риндiн знову сидiв перед пультом керування, чекаючи потрiбної митi, щоб знову включити ракетнi двигуни, якщо це виявиться необхiдним. Так, уже перший елiпс показав, що розрахунки маршруту були вiрними, - iнакше астроплан не перейшов би з гiперболи на елiпс. Усе це так. Але треба бути напоготовi до несподiванок: хiба не довелось мандрiвникам уже кiлька разiв стикатися з ними по дорозi на Венеру?.. Людина, яка тримає в своїх руках кермо астроплана пiд час спуску на чужу планету, зобов'язана бути готовою до всього.
I в центральнiй каютi астроплана знову настала тиша. Одна думка володiла всiма: наближається другий вирiшальний момент! Мiжпланетний корабель ще раз рине в атмосферу Венери, виникне нове гальмування вiд тертя в атмосферi, елiпс зменшиться... Так передбачено, так було розраховано, i все ж таки... ах, скорiше б, скорiше!
Астроплан пролинув над густими шарами хмар з такою ж самою блискавичною швидкiстю, як i ранiше, - принаймнi так здалося всiм. I потiм хмари знову почали вiддалятися. Риндiн стурбовано поглянув на циферблат електричного термометра, який вiдмiчав, як змiнюється температура корпусу ракети зовнi. Так, як i слiд було чекати, супертитанова оболонка трохи розiгрiлась. Але поки що немає нiчого загрозливого. Це - нормальне пiдвищення температури для тiла, яке з величезною швидкiстю пронеслося крiзь шари атмосфери зi швидкiстю близько десяти кiлометрiв на секунду. А тепер ця швидкiсть ще зменшилась внаслiдок другого гальмування, тертя в атмосферi.
Все вiдбувається правильно.
Риндiн сповiстив супутникiв:
– Вступили в другий елiпс. Швидкiсть - дев'ять з половиною кiлометрiв на секунду. Тривалiсть польоту по другому елiпсу - чотири з половиною години.
– Це виходить, що другий елiпс удвоє менший вiд першого?
– запитала Галя Рижко, яка бажала знати абсолютно все.
– Нi, Галиночко, навiть менше нiж вдвоє, - вiдповiв Сокiл, - бо ми летимо тепер значно повiльнiше. Незабаром доведеться шукати мiсце для посадки!
– Зовсiм незабаром. Тiльки три елiпси, дуже трошечки, - стримано пожартував Ван Лун.
– Тодi шукатимемо рiвний аеродром.
Шукати? Аеродром? Та ще й рiвний?.. Справдi, це звучало як насмiшка.
Та й взагалi, як це "шукати мiсце для посадки" на обгорнутiй хмарами Венерi?
Скiльки сягало око, поверхня планети була вкрита все такими ж самими непроникливими хмарами. Вони клубились одна над одною, сходились i розходились, наче велетенськi хвилi перекочувалися в сiрому хмарному океанi. I хоч би це був тiльки один густий прошарок хмар! Нi, хмари йшли в кiлька рядiв. I коли у верхньому шарi створювався розрив, в який з напруженою увагою вдивлялися чотири пари очей, - там виднiлися знову хмари, ще густiшi, ще непроникливiшi...
– А панорамний радiолокатор? Хiба вiн не допоможе?
– вголос подумала Галя Рижко.
– Адже вiн мусить вiдкрити нам те, що дiється за хмарами, на самiй поверхнi Венери!
Сокiл безнадiйно махнув рукою: погано i з локатором! Галя зразу ж сама побачила це.
Так, навiть з цiєї, вже зовсiм невеличкої за астрономiчними масштабами вiдстанi, панорамний радiолокатор допомагав мало. Все було таким самим, як i перед початком гальмування. Ось на екранi великий океан, вiн немовби збiльшився в розмiрах. Можна яснiше роздивитись нерiвнi береги, мов порiзанi глибокими язиками заток. Ось посеред океану свiтла пляма,- мабуть, острiв. А злiва, на суходолi, - розпливчаста звивиста лiнiя: чи не рiчка?.. Але добре роздивитись нiчого не можна. Правда, як i ранiше, на екранi локатора оку не заважають густi хмари, вони наче розтанули. Але замiсть них сiрими струменями пливе нерiвний туман. Iнодi вiн стає прозорiшим, тодi можна бачити i острiв, i рiчку. А потiм знову набiгає щiльна хвиля туману - i все зникає за його тремтячою димкою. Панорамний радiолокатор допомагає дуже погано. Чому вiн кепсько дiє?
На це запитання не мiг вiдповiсти нiхто.
– Ще одна загадка?
– сумно спитала Галя Сокола. Той похмуро кивнув головою.
Отже, розраховувати на допомогу панорамного радiолокатора для вибору мiсця посадки не доводилось. Це було серйозним ускладненням, небезпечною загрозою. Незабаром астроплан почне описувати рiвнi кола над Венерою. Тодi треба сiдати. Куди?..
Ось тут i мусив показати себе радiолокатор, випробуваний i перевiрений на Землi. В земних умовах з його допомогою погляд легко проникав крiзь найгустiшi хмари - i поверхня Землi виглядала для спостерiгача ясною й чiткою, можна було роздивитись найменшi деталi. I Риндiн, i конструктори корабля вважали, що панорамний радiолокатор буде так само дiяти i на Венерi, дасть можливiсть роздивитися її поверхню незалежно вiд хмарної пелени i вибрати мiсце посадки. Локатор чомусь вiдмовив. Що робити тепер? Адже не можна знижуватись наослiп, прямо в густi хмари. Хто знає, що ховається за ними - гори, скелi, урвища... Щаслива посадка за таких умов була б рiдкiсним випадком.
Зосереджене, нахмурене обличчя академiка Риндiна свiдчило про тривогу, яку вiн вiдчував. Це розумiли всi - i бачили в той же час, що Микола Петрович старається не виявляти цiєї тривоги, ховаючи її за звичайними дiловими зауваженнями. Але навiть самий голос зраджував його, коли вiн, лишаючись зовнi цiлком спокiйним, говорив:
– Ван Лун, Галю, уважно спостерiгайте за екраном перископа. Можливо, що в просвiтi мiж хмарами вам пощастить помiтити щось. Вадиме, перевiрте ще раз напруження на панорамному радiолокаторi. Може, щось там з контактами... або замало обертiв у генераторi?