Атака на мозок
Шрифт:
— Маєш рацію, його слова не дають мені спокою. Я тепер думаю тільки про це.
Френклін глянув на темні контури випромінювача, що височів над торговельним центром, його червоні вогні загрозливо спалахували у нічному небі. Хоч як він боровся з собою, але раптом відчув себе спустошеним, нікчемною комахою, і його охопив страх перед невідомістю.
— Тепер я далеко не впевнений, — тихо промовив він. — Багато в чому Хетуей має рацію. Ця примусова система купівлі є тим останнім, чого треба було чекати від капіталістичної економіки.
Юдіт мовчала, він подивився на неї. Вона стояла посеред килима з безвільно
— Іди сюди, — сказав у розпачі. — Подивимося телевізор. О, боже, ми й справді не обійдемося без четвертого.
Через тиждень Френклін заходився робити перелік свого майна. Він більше не бачив Хетуея. Але коли за містом пролунали вибухи і він прочитав про спроби диверсій на велетенських рекламних випромінювачах, то відразу згадав його, а згодом почув у останніх новинах, що вибухівку вмонтували робітники, які закладали фундамент.
Дедалі більше випромінювачів виростало над дахами на огороджених острівцях. На десятимильному відрізку од клініки таких екранів було вже понад тридцять, вони стояли впритул один до одного, здіймаючись над потоком машин, наче велетенське доміно. Френклін мимоволі позирав на них і думав, що вибухи могли бути контрнаступом Хетуея.
Він склав список свого майна і побачив, що за минулі два тижні вони з Юдіт за рахунок нових здали такі речі:
автомобіль (користувались 2 місяці)
2 телевізори (користувались 4 місяці)
електроплиту (користувались 5 місяців)
фен (користувались 4 місяці)
холодильник (користувались 3 місяці)
2 радіоприймачі (користувались 7 місяців)
програвач (користувались 5 місяців)
коктейльбар (користувались 8 місяців).
Половину з них він придбав сам, але ніяк не міг пригадати, де і коли це сталось. Заїхавши, приміром, у гараж біля клініки, щоб залити мастила, Френклін погоджувався з доказами службовця, що здати автомобіль у рахунок придбання нового набагато дешевше, ніж його змащувати. Через десять хвилин він мчав по автостраді і раптом усвідомив, що придбав нову машину. Так само були замінені телевізори на ті ж ненависні моделі з деяким удосконаленням (дивно, але телевізори рекламували самі себе, та продавець запевнив, що реклама припиниться через два дні). Фактично не було такого випадку, щоб він сам вирішив, а потім пішов до крамниці і купив!
Тепер Френклін не розлучався із списком придбаних речей і вносив у нього нові покупки спокійно, без протестів, не аналізуючи цю нову техніку розпродажу, розуміючи, що єдиний вихід для нього — цілковита капітуляція. Доки він і такі, як він, виказували хоча б слабенький натяк на опір, крива росту інфляції стримувалась до десяти відсотків на рік. Та коли навіть і цей незначний опір було придушено, вона почала непомірно зростати, виходячи з-під контролю…
Через два місяці, якось повертаючись додому, він уперше побачив зблизька рекламний випромінювач. їхав він із швидкістю 40 миль на годину. Після другої з,.трьох листоподібних шляхових розв’язок рух почав сповільнюватися. Біля одного випромінювача сотні машин з’їжджали на трав’яний газон, збирався натовп. Вгору по металевому фасаду дерлися дві маленькі чорні постаті, на решітчастій поверхні у вечірньому небі періодично спалахували безліч світлових пульсаторів. Інші валялися долі, і перше враження було таке, наче робиться профілактичний огляд.
Френклін зрозумів, що підозри Хетуея справдилися. Спинивши машину обіч дороги, він пішов до натовпу, що був освітлений спалахами випромінювача. Далі, за металевою огорожею, яка оточувала острівець між шляхопроводами, стояв гурт поліцейських та інженерів, що спостерігали за людьми, які лізли за сотню футів над землею.
Френклін спинився, відчуваючи полегкість від несподіваного просвітління. Полісмени, озброєні кулеметами, стежили за двома своїми колегами. Вони підбиралися до третьої маленької постаті, що притислася до блоку вмикання. То був бородатий чоловік у брудній сорочці і подертих на колінах джинсах.
Хетуей!
Френклін кинувся до острівця, випромінювач шипів, тріщав, свистів, запобіжники вилітали десятками.
Потім миготіння припинилося, все завмерло, але сяяння тривало, і одночасно сотні очей глянули на екран, де з’явились літери і фрази, які Френклін читав кожного дня, проїжджаючи по автомагістралі.
Завили сирени, і дві патрульні машини пробилися крізь натовп на край газону, зупинившись на вогкій траві. З них висипала поліція з кийками напоготові і почала швидко відтісняти людей. Френклін стояв з широко розкритими очима і, коли вони наблизилися, сказав:
— Полісмене, я знаю того чоловіка…
Але полісмен штовхнув його в груди долонею. Френклін заточився, і, коли поліція почала бити лобові вікна, сховався за автомобіль. Потерпілі водії гнівно протестували, ті ж, хто стояв подалі, зразу кинулися до своїх машин.
Пролунала коротка автоматна черга, довкола все стихло, було чутно, як важко дихають люди. Хетуей закричав, в його голосі разом з біллю чулося щось переможне, — і, розкинувши руки, стрибнув униз.
— Роберте, що ж там сталося? — спитала Юдіт наступного ранку, коли Френклін сів у крісло. — Я знаю, що це трагедія для його жінки та дочки, але Хетуей був у полоні нав’язливої ідеї. Якщо він так уже ненавидів рекламні екрани, то чому не руйнував старі, а кинувся на нові?
Френклін не зводив погляду від телеекрана, сподіваючись, що програма хоч трохи його розважить.
— Хетуей мав рацію, — промовив він.
— Та невже? Реклама якою була такою і є. Справжньої свободи вибору ми так і не матимемо. Проте все одно нам не витратити більше, ніж ми заробляємо, хоча фінансові компанії нас спонукають до цього.
— І ти згодна з таким становищем?
Френклін підійшов до вікна. Посередині їхнього масиву було зведено ще один випромінювач. Якраз на схід від їхнього дому. І зранку тінь від його чотирикутної суперструктури вкрила сад, сходи до балкона, сягала навіть його ніг. Наче щоб виправдати таке сусідство і, можливо, послабити підозри, він був зведений з претензією на дрібний снобізм — нижні секції віддалено нагадували стиль епохи Тюдорів.