Шрифт:
Передмова
Історії «шотландського чарівника»
Вальтер Скотт (1771–1832) уважається основоположником жанру історичного роману. Його творчістю захоплювались Олександр Пушкін, який називав письменника «шотландським чарівником», Микола Гоголь, Лев Толстой та Леся Українка. Таємниця популярності його книжок – не в екзотичних середньовічних звичаях і не в складній інтризі, а в тому, що зближує людей усіх епох та національностей: у живих людських почуттях, які, за словами самого Вальтера Скотта, «однаково хвилюють людське серце, чи б’ється воно під сталевими обладунками п’ятнадцятого століття, чи під парчевим
Вальтер Скотт був шотландцем за походженням, і Шотландія посідала в його серці особливе місце. Майбутній письменник народився в Единбурзі в родині юриста, а все його раннє дитинство минуло в містечку Сандиноу на дідусевій фермі, куди хлопчика відправили відновлювати сили після перенесеної «лихоманки», яка насправді була однією з найнебезпечніших дитячих хвороб – поліомієлітом. Незважаючи на всі зусилля близьких, Вальтер на все життя залишився кульгавим і йому доводилося ходити спираючись на палицю. Уже о цій порі виявилися дивовижні здібності хлопчика – насамперед жвавий розум і феноменальна пам’ять. З роками він дістав колосальний об’єм знань, і в подальшому під час написання величезних історичних романів Вальтерові Скотту не доводилося ритися в архівах і упродовж місяців просиджувати в бібліотеках – матеріал завжди був у нього «під рукою».
Життя на Шотландському пограниччі – історичній межі між Англією та Шотландією – дозволило хлопчикові познайомитися зі шотландським фольклором і старовинними баладами про лицарські часи. Тут він уперше почув про шотландських розбійників, що хазяйнували в цих краях. У коледжі, до якого він вступив, трохи зміцнівши, за Вальтером Скоттом закріпилася слава чудового оповідача. Він захопився поезією, організував у коледжі «Поетичне товариство», вивчав німецьку мову та знайомився з творчістю німецьких поетів-романтиків. Проте Скотт– старший бачив його майбутнє іншим – 1786 року Вальтерові довелося стати учнем у юридичній конторі батька, а потім вступити до Единбурзького університету.
Але, навіть ставши професійним адвокатом, Вальтер Скотт цікавився літературою та історією. Під час численних поїздок країною він збирав і записував народні легенди й балади про героїв шотландського минулого. А 1791 року він познайомився зі своїм першим коханням – Вільяміною Белшес, дочкою единбурзького юриста. Вона віддала перевагу синові заможного банкіра, з яким і одружилася. Це стало для молодика страшним ударом, а образ Вільяміни потім не раз утілювався в героїнях романів письменника, зокрема в образі леді Ровени з роману «Айвенго».
Вальтер Скотт узяв шлюб із француженкою Маргаритою Шарлоттою Шарпантьє й обійняв посаду шерифа в Селкиркширі, а ще за кілька років став одним із секретарів Верховного суду Шотландії. Ці обов’язки Вальтер Скотт виконував до кінця життя, хоча головним джерелом його доходів стала з часом літературна праця.
1802 року автор-початківець опублікував збірку народних балад під назвою «Пісні шотландського кордону», а потім велику поему «Пісня останнього менестреля», що збудила цікавість читачів до його творчості. Роман «Уеверлі» (1814) вразив читацьку публіку новизною стилю та жвавістю описів старовинних шотландських звичаїв. У перших своїх книжках письменник звертався до недавнього минулого, події якого були ще живі в людській пам’яті, але 1819 року в романі «Айвенго» звернувся до середньовічної Англії. Ця книжка принесла письменникові визнання в найвищих сферах суспільства, йому було надано титул баронета.
Після «Айвенго» було написано цикл книжок про Шотландію XV–XVI століть, однією з головних героїнь яких стала королева Марія Стюарт, а місцем дії – замок, у якому її утримували ув’язненою. Роман «Пригоди Найджела» (1822) зустрів захоплений прийом у Лондоні, а «Квентин Дорвард» (1823) – у Франції. Цікаво, що до 1827 року всі книжки Вальтера Скотта виходили без зазначення імені автора, хоча читачі ще з часів появи «Айвенго» чудово його знали.
1825 року на лондонській біржі сталася фінансова паніка, і її жертвами, разом із багатьма іншими ділками, стали видавець Скотта і власник друкарні, у якій друкували його книжки. Обидва готові були оголосити про банкрутство, однак Вальтер Скотт здійснив лицарський вчинок, гідний найшляхетніших із його героїв, – узяв на себе відповідальність за всі рахунки, які становили величезну на ті часи суму в 120 000 фунтів стерлінгів, і прирік себе на виснажливу багаторічну літературну працю, щоб виплатити борг.
Дев’ятитомна праця «Життя Наполеона» і двотомна «Історія Шотландії» дали змогу письменникові сплатити борги, але це коштувало йому величезного напруження сил. Здоров’я Вальтера Скотта похитнулося. Лікарі вмовили його вирушити на лікування в Італію, а британський уряд надав для цього корабель. Під час подорожі самопочуття Скотта раптом погіршилося, і письменник наказав повертатися.
За кілька місяців автор двадцяти шести романів, більшість із яких увійшли до скарбниці світової культури, помер у своєму шотландському маєтку Ебботсфорд.
Пам’ять «шотландського чарівника» увічнена у величному пам’ятнику, спорудженому в центрі Единбурга на кошти шанувальників його творчості. Це готична стела заввишки понад шістдесят метрів, у ніші біля підніжжя котрої сидить вирізьблений із білого мармуру автор «Айвенго», «Роб Роя», «Квентина Дорварда» та інших чудових книжок, які стали «вічними супутниками» багатьох поколінь читачів.
Розділ 1
За старих часів у тому мальовничому куточку Англії, що зветься графством Йоркшир, де на пагорбах і в долинах шумлять ліси та бистрі річки несуть свої води до холодного моря, трапилося немало дивовижних і героїчних подій. За переказами, тут колись жив казковий вонтлейський дракон; тут у часи усобиць Білої та Червоної троянди гриміли запеклі битви, і в цих таки краях блукали лихі розбійники, подвиги яких упродовж століть уславлюють народні пісні й балади.
Таке місце дії нашої повісті.
Описувані в ній події відбулися в дванадцятому столітті, наприкінці володарювання Ричарда I, прозваного Ричардом Левове Серце. То була епоха великих змін, сповнена жорстоких і кривавих подій. Завойовники-нормани, що на століття раніше вдерлися до країни, намагались остаточно підкорити англосаксів, які володіли цією землею протягом кількох століть. Фактично в Англії жили – і зовсім не мирно – два народи, що розмовляли різними мовами, і жоден із них не бажав визнавати панування іншого. Але особливо гострою була ворожнеча між шляхетними феодалами й верховною владою. Упродовж усього дванадцятого століття королі Англії вперто боролися зі своїми васалами – герцогами, графами й баронами, які відстоювали право панувати на землях, що їм належали. Згідно з законами того часу, вони підкорювалися тільки голові держави – королю, але насправді були майже незалежними від нього. Їхній союз скріплювала лише клятва вірності, яку норовисті й корисливі феодали постійно ламали, а іноді навіть розв’язували війни проти свого законного володаря. Нескінченні розбрати посилювалися також через постійні чвари між норманськими баронами і старою знаттю – саксонськими землевласниками– танами.
У цій жорстокій боротьбі, що охопила всю країну, королі знаходили підтримку в простих людей – адже для вільного землероба-йомена та ремісника головним ворогом був норманський феодал, який прагнув перетворити вільних громадян у кріпосних. І чимало простолюдинів дійсно ставали рабами, найчастіше через борги, якими обплутували їх землевласники. Долею таких рабів та їхнього потомства ставала найтяжча праця в каменярнях, на корчуванні лісів, на загородах і в полі.
Ричард Левове Серце, король, якого називали «мандрівним лицарем на престолі», надовго залишив свою неспокійну батьківщину, дотримуючись клятви, яку дав Святому Престолу, – вирушити до Палестини й завдати нищівної поразки султанові Саладину, остаточно відвоювавши у мусульман право володіти великою святинею – Гробом Господнім. Для цього необхідно було зміцнити межі Єрусалимського королівства – держави, створеної на Святій землі лицарями-хрестоносцями ще в часи перших хрестових походів.