Біблія /Библия
Шрифт:
9 Ви ж не по тїлу, а в дусї, коли тільки Дух Божий домує в вас. Коли ж хто Духа Христового не має, то сей не Його.
10 Коли ж Христос в вас, тодї тїло мертве для гріха, дух же живий ради праведности.
11 Коли ж Дух Того, хто воскресив Ісуса з мертвих домує в вас, то Воскресивший Христа із мертвих оживить і смертні тїла ваші Духом своїм, що домує в вас.
12 Тим же то, браттє, ми довжники не тїлу, щоб по тїлу жити.
13 Коли бо живете по тїлу, то помрете; коли ж духом дїла
14 Котрі бо Духом Божим водять ся, ті сини Божі.
15 Бо не прийняли ви духа неволї, знов на боязнь, а прийняли духа всиновлення, нимже покликуємо: Авва, Отче!
16 Сей самий Дух сьвідкує нашому духові, що ми дїти Божі,
17 коли ж дїти, то й наслїдники, наслїдники Божі, а спільні наслїдники Христові, коли тільки з Ним страждемо, щоб з Ним і прославитись.
18 Думаю бо, що муки теперішнього часу недостойні слави, що має явитись в нас.
19 Бо дожиданнє творива дожидає одкриття синів Божих.
20 Суєтї бо твориво підневолилось не по волї, а через підневолившого, в надїї,
21 що й саме твориво визволить ся з неволї зотлїння на волю слави дїтей Божих.
22 Знаємо бо, що все твориво вкупі стогне і мучить ся аж досї.
23 Не тільки ж (воно), та й ми самі, первоплід духа маючи, й ми самі в собі стогнемо, ждучи всиновлення, избавлення тїла нашого.
24 Надїєю бо спаan">лись ми; надїя ж видима не єсть надїя; що бо хто бачить, чого й надїятись?
25 Коли ж надїємось, чого не бачимо, терпіннєм ждемо.
26 Так же само й Дух помагає нам в немощах наших; про що бо молитись нам так, як треба, не знаємо, та сам Дух заступаєть ся за нас стогнаннєм невимовним.
27 Той же, хто вивідує серця, знає, яка думка в Духа; бо по Богу промовляє за сьвятих.
28 Знаємо ж, що люблячим Бога, усе допомагає до доброго, котрі по постанові (Його) покликані;
29 бо котрих наперед узнав, тих наперед і призначив бути подобним образу Сина Його, щоб Він був первородним між многими братами.
30 А кого наперед призначив, тих і покликав; а кого прикликав, тих і оправдив, а кого оправдив, тих і прославив.
31 Що ж скажемо на се? Коли Бог за нас, хто на нас?
32 Він, що свого Сина не пощадив, а за всїх нас видав Його, хиба ж з Ним і всього нам не подарує?
33 Хто буде винуватити вибраних Божих? Бог же, той, що оправдує!
34 Хто ж се, що осуджує? (Та ж) Христос умер, ба й воскрес; Він і по правицї в Отця, Він і заступаєть ся за нас!
35 Хто нас розлучить од любови Христової? чи горе, чи тїснота, чи гоненнє, чи голод, чи нагота, чи біда, чи меч?
36 Яко ж писано: задля тебе вбивають нас увесь день, полїчено нас як овечок на заріз.
37 Та у всьому тому ми побіждаємо через Возлюбившого нас.
38 Упевнив ся бо я, що нї смерть, нї життє, нї ангели, нї князївства, нї сили, нї теперішнє, нї будуче,
39 нї висота, нї глибина, нї инше яке твориво не возможе нас розлучити від любови Божої, що в Христї Ісусї, Господї нашім.
До римлян 9
1 Правду кажу в Христї, не обманюю, як сьвідкує менї (й) совість моя Духом сьвятим,
2 що великий менї смуток, і безустання болесть серцю моєму.
3 Бо я сам бажав би бути відлученим від Христа за братів моїх, рідних менї по тїлу;
4 вони ж Ізраїльтяне, їх усиновленнє, і слава, й завіти, й даваннє закону, й судженнє, і обітування;
5 їх і отцї, з них і Христос по тїлу, що над усїм Бог, благословенний по віки. Амінь.
6 Не те ж воно, наче б слово Боже не сповнилось; бо не всї ті, що від Ізраїля, сї Ізраїльтяне,
7 анї всї дїти, тим що вони насїннє Авраамове; нї, в Ісаакові (рече) назветь ся тобі насїннє.
8 Се єсть: не дїти тїлесні, се дїти Божі, а дїти обітування полїчені в насїннє.
9 Слово бо обітування таке: Пори сієї прийду, і буде Сарі син.
10 Не тільки ж (се); а й Ревека, що почала за одним разом од Ісаака, отця нашого;
11 ще бо не родились, анї зробили нїчого доброго або лихого (щоб постанова Божа у вибранню пробувала, не по дїлам, а від Того, хто кличе),
12 сказано їй, що більший служити ме меншому,
13 яко ж писано: Якова злюбив я, а Ісава зненавидїв.
14 Що ж скажемо? чи вже ж несправедливість у Бога? Нехай не буде.
15 Глаголе бо Мойсейові: Помилую, кого помилую, і змилосерджусь, над ким змилосерджусь.
16 Тим же воно нї від того, хто хоче, нї від того, хто біжить, а від милуючого Бога.
17 Глаголе бо писаннє й Фараонові: Що на се іменно підняв я тебе, щоб показати на тобі силу мою, і щоб звістилось імя моє по всїй землї.
18 Тим же то, кого хоче, милує, а кого хоче, ожорсточує (окаменює).
19 Скажеш же менї: Чого ж іще й винуватить? хто встояв проти волї Його?
20 Хто ж се ти, чоловіче, що змагаєш ся з Богом? Хиба скаже зроблене тому, хто зробив його: Нащо зробив єси мене так?
21 Або не має власти ганчар над глиною, щоб з того самого місива зробити одну посудину на честь, а другу на нечесть?
22 Коли ж, хотячи Бог показати гнїв свій, і явити силу свою, щадив у великому довготерпінню посуди гнїва, наготовлені на погибель,
23 і щоб явити богацтво слави своєї на посудах милости, котрих наперед наготовив на славу,
24 як і над нами, котрих покликав не тільки з Жидів, та й з поган?
25 Як і в Осії глаголе: Назву немоїх людей людьми моїми, і неполюблену полюбленою.