Біла фортеця
Шрифт:
Зараз, коли я можу зібрати докупи всі свої спогади, вимальовується картина щастя, яка схожа на казки з мого дитинства та незабутні ілюстрації до них. Бракувало лише червонодахих будинків, схожих на тортики, та скляних кульок, які імітували кружляння сніжинок, коли їх перевертати. Потім хлопець почав запитувати, а Ходжа ледве встигав відповідати.
Як ці зірки можуть просто так триматися в повітрі? Може, вони підвішені у прозорій сфері! З чого зроблено сферу? З прозорого матеріалу! Невже вони ніколи не зіштовхуються одна з одною? Ні, вони, як і на макеті, розміщені на різних рівнях! А якщо є стільки зірок, то чому сфер менше? Тому що зірки дуже далеко! Наскільки? Дуже, дуже далеко! А коли ті зірки обертаються, дзвоник дзвенить? Ні, дзвоник ми почали використовувати, щоб краще розуміти: він дзвенить, коли зірка зробить повний оберт! А грім із цим якось
Коли Ходжа говорив про лева, він знову подивився на небо; так, як він це робив, кажучи про зірки. Коли ми повернулися, він з іронією згадував про розмову з падишахом. Зараз не головне, щоб падишах розрізняв, де наука, а де порожні балачки, головне — зацікавити його. Він повторював це, причому так, ніби я зрозумів, чим саме можна зацікавити малолітнього падишаха. Я ж думав, чи стати мені мусульманином, чи ні. У торбинці, яку нам вручили, коли ми вже виходили з палацу, було п'ять золотих. Ходжа казав, що падишах збагнув логіку розташування зірок. Ох, падишаху! Насправді я його пізнав лише через багато років! З будинку нашого вікна я побачив той самий місяць, мене це збентежило — як мені хочеться знову стати дитиною! Ходжа не міг зупинитися, він вкотре повертався до давньої теми: справа не у леві, головне те, що дитина любить тварин.
Наступного дня він зачинився в кімнаті і почав працювати. Через декілька днів Ходжа поклав на візок годинник, сферу і, супроводжуваний зацікавленими поглядами крізь віконні ґрати, попрямував до початкової школи. Повернувся пізно, зморений і приголомшений. Але не настільки, щоб мовчати. «Я думав, що дітлахи будуть сприймати, як султан, та глибоко помилився», — сказав він. Вони лише злякалися; після того як Ходжа закінчив розповідати про пристрої, один хлопчак підвівся і вигукнув, що там, високо за небом, починається пекло, і заплакав.
Упродовж наступного тижня Ходжа намагався переконати себе, що падишах усе зрозумів правильно і повірив нам. Він сто разів, не даючи мені спокою, згадував кожну хвилину, проведену в палаці, і раз у раз повторював: «Так, так, хлопець розумний, і вже зараз уміє мислити, має власну думку, з якою зможе протистояти натиску його оточення, так, він — сильна особистість!» Ось так ми говорили про падишаха ще задовго до того, як він і в снах почне думати про нас. Ходжа працював над годинником і, як мені здається, думав про виробництво зброї; так він сказав, коли його знову покликав паша. Мені щось підказувало, що Ходжа вже не покладався на підтримку паші. Якось він навіть сказав, що той змінився і нічим не відрізняється від свого оточення: «Він уже не хоче знати те, що йому ще не відоме!» Через тиждень Ходжу знову покликали до палацу.
Падишах зустрів його радісно. «Мій лев одужав, — вигукнув він, — твоє пророцтво збулося!» Потім Ходжа із падишахом та його почтом вийшли у дворик. Падишах показав своїх рибок у басейні і запитав, чи подобаються вони Ходжі. Коли він мені це розповідав, то сказав: «Окрім того, що «вони — червоні», нічого іншого мені не спадало на думку». Та в цей момент він помітив певний порядок у їхньому русі, здавалося, рибки перешіптуються про те, як цей порядок зберегти. І Ходжа сказав, що рибки видаються йому розумними створіннями. Проте карлик, який стояв біля євнуха гарему (він постійно мав нагадувати падишаху про настанови його матері), розсміявся; падишах присоромив його. А коли вони сідали в карету, то падишах на покару не дозволив рудоволосому карлику сісти з ними в екіпаж.
Карети попрямували до Ат-мейдани, [16] де стояли клітки з левами. Падишах по черзі показав Ходжі левів, тигрів, гепардів, що були прив'язані до колон — руїн храму. Вони зупинилися біля лева, якому Ходжа пророкував одужання. Падишах поговорив з левом та представив йому Ходжу. Потім вони підійшли до левиці, яка лежала в кутку. Вона кітна: носила в череві левеня. Падишах запитав, скільки левенят вона народить, скільки буде самців, а скільки самок.
Потім Ходжа мені скаржився, що припустився помилки, кажучи, що він знається на астрономії, та не є астрологом. Хлопець промовив: «Але ж ти знаєш усе краще, ніж головний астролог Хусейн-ефенді!» Ходжа не відповів, боявся, що хтось з оточення обов'язково потім донесе про цю розмову головному астрологові. Падишах розгнівано запитав:
16
Площа в центрі старого Стамбула, де чимало історичних пам'ятників. Колись тут розміщався славетний на весь світ Іподром Візантії.
Відтак Ходжі довелося зараз сказати те, що він планував розповісти набагато пізніше. Він сказав, що вже давно вивчає зірки і отримав непогані результати. Поки падишах зачудовано слухав, широко розплющивши очі, Ходжа скористався його зацікавленістю й сказав, що для спостереження за зірками потрібно створити обсерваторію, так, як це було споруджено дев'яносто років тому для покійного Такіюддіна-ефенді за наказом Мурада III, діда Ахмеда І, онуком якого є наш падишах, та з часом їй не знайшлося застосування, і, занедбана, вона просто зруйнувалася; та зараз треба будувати щось досконаліше — храм наук, де б можна було вивчати не лише зірки, а весь земний світ — річки й моря, хмари та гори, квіти та дерева, природу, тварин. Потрібно, щоб учені зійшлися разом і мали можливість обмінюватися думками, дискутувати з приводу своїх розвідок, лише так наша наука буде розвиватися.
Падишах сприймав проект Ходжі, про який я теж чув уперше, як приємну казку. А коли вони повертались до палацу, він знову запитав: «Як ти гадаєш, кого ж народить левиця?» Оскільки Ходжа вже думав над цим питанням, він, не вагаючись, відповів: «Самців і самок народиться порівну». Коли він мені про це розповідав, то зауважив, що його відповідь була обдуманою, та ні до чого не зобов'язувала, і додав: «Цього малого дурника я швидко приберу до своїх рук! Я кращий за головного астролога Хусейна!» — прорік Ходжа. Не можу пояснити чому, та коли він так говорив про падишаха, мене це здивувало й уразило, я навіть образився. На душі було кепсько, і я почав поратися коло хатніх справ.
Згодом це слово — «дурень» — він почав використовувати як чарівний ключ, що відмикає будь-які двері. Як-от: через свою глупоту вони дивляться на зірки, що у нас над головами, не задумуються ні про що, або, ще не вивчивши чогось, думають, яка їм з цього буде користь, через глупоту висновки їх цікавлять більше, ніж деталі, через глупоту вони так схожі один на одного… Декілька років тому, коли я ще жив у себе на батьківщині, подібні висловлювання мене страшенно дратували, та зараз я мовчав і не реагував на слова Ходжі. Цікаво, що мене і мою «глупоту» він не чіпав, вона ж, моя глупота, була для нього іншого роду. Ми вели довгі розмови, і я розповів Ходжі сон, який побачив саме тими днями: ніби він посідає моє місце й повертається на мою батьківщину, зустрічається з моєю нареченою, одружується, і під час весілля ніхто не помічає, що я — то не я, а мій двійник. Я теж прийшов на весілля, переодягнений в турецьке вбрання, самотньо стою в кутку кімнати й спостерігаю, як мати обіймає щасливу наречену. Я гірко плачу, та вони не зважають на мене, не пізнають, а лише, повернувшися спинами, поволі віддаляються. Я прокинувся від гірких ридань.
За цей час Ходжа двічі був у палаці паші. Здається, останньому не до вподоби зближення Ходжі із падишахом, якщо це не стосується розмов про його дослідження. Паша навіть влаштував Ходжі справжній допит. Набагато пізніше, коли пашу було вдруге вигнано із Стамбула, мені стало відомо, що він запитував про мене, мало того, провів маленьке розслідування. Якби мені випало дізнатися про таку ситуацію раніше, я б не позбувся страху, що мене можуть отруїти. Вкотре інтуїція мені підказувала, що паша цікавиться мною більше за Ходжу. Було приємно, що, незважаючи на нашу схожість, паша віддавав перевагу саме мені. Саме у схожості й полягав секрет, який надавав мені тієї таємничої сили, про яку Ходжа навіть не здогадувався. Інколи мені здається, що саме завдяки неймовірній схожості, поки житиме Ходжа, я теж буду в небезпеці. Може, через це я сердився на Ходжу, коли той зараховував пашу до дурнів, а він, звісно, на мене скалився. Усвідомлення того, що він ніяковіє переді мною і водночас хоче мене позбутися, додавало мені снаги. Час від часу я починав запитувати про пашу, допитувався, що саме він говорив або хотів дізнатися про мене. Ходжа скаженів, мало розуміючи при цьому причину свого гніву. Тоді він з упертістю повторював: проти паші плетуть інтриги, та незабаром яничари почнуть діяти, а в палаці готується заколот. Тому, якщо він розроблятиме зброю, як велить йому паша, то не для якогось тимчасового візира, а для самого падишаха.