Білий король детективу
Шрифт:
— Це не зона, а моя квартира, — трохи оговтавшись, вигукнув він. — І, зрештою, я маю право вийти хоча б на веранду.
— Останнє застереження! — Голос почав наливатися металом. — Номер 3542475, поверніться в зону ув’язнення! Увага! Увага! Система нуль уже ввімкнена!
І раптом почувся такий різкий і пронизливий сигнал, що Джо, рятуючись від нього (у вуха наче хто довгі й тонкі голки застромив!) прожогом кинувся в квартиру, тобто в зону ув’язнення. Та й не хотілося тим сигналом полохати сусідів і привертати їхню увагу.
І тільки він заскочив у коридор, як сирена стихла
XII
Ну ось, тепер уже зрозуміло, що таке зона ув’язнення.
Щоправда, про оригінальну систему позбавлення волі в так званих зонах ув’язнення за місцем проживання Джо знав і раніше, але одна річ — знати і зовсім інша — самому опинитися в такій зоні.
Походив по кімнаті.
Набридло.
Зрештою ліг на дивані, закинув нога на ногу і заклав руки за голову.
— Та-а-ак…
Більше слів у нього в ту мить не знайшлося.
Спати не хотілося — рано.
Полежав трохи на дивані, потім схопився, ще раз уважно оглянув браслет, посмикав його, покрутив на руці й облишив те безнадійне заняття: звідколи стали застосовувати такі браслети, із зон ув’язнення ще нікому не вдавалося втекти.
Минуло лише кілька годин, як він опинився під арештом, а браслет на руці вже почав дратувати його. Десять літ у незачиненій, але — в’язниці.
З нудьги підійшов до пульта телестіни й зупинився, міркуючи, який канал увімкнути. Зрештою, увімкнув вісімнадцятий канал і набрав код “Погода планети”.
Над планетою лютували сили природи. На телеекрані миготіли кадри стихійних лих, і голос диктора повідомляв, що величезні густонаселені території Великобританії, ФРН, Франції перетворилися в райони лиха внаслідок сильного урагану.
Париж. Зливи і шквальні вітри, пориви яких досягли 150 кілометрів на годину, викликали серйозні руйнації в різних районах країни…
Токіо. Великі снігопади на північно-східному узбережжі Японії, паралізовано рух транспорту…
Канберра. Землетруси, на Соломонових островах. У західній частині Тихого океану. Про людські жертви даних поки що немає, але багато споруд зруйновано…
Куала-Лумпур. В результаті багатоденних мусонних дощів порушено нормальне життя…
Джо вже почав глухнути від реву стихій і тому вимкнув телестіну. Хотів набрати спецкод “Політика”, але передумав. З нього досить стихійних лих!
Запалив сигарету і, затягнувшись кілька разів, відчув, що хоче їсти.
Підійшов до відеотелефону і набрав номер фірми “Мінк і К°”. Як тільки на екрані з’явився черговий з відділу замовлень, Джо, чемно привітавшись, ще чемніше попрохав чергового надіслати йому, Джорджу Лі, “що-небудь з харчів”.
— В кредит, — додав надзвичайно ввічливо і повідомив черговому свій код.
— Одну хвилинку, містере Лі, — черговий теж був надзвичайно ввічливий, і це не сподобалось Джо. Раніше він, усміхаючись, казав: “Ваше замовлення, містере Лі, буде негайно виконано, просимо не помирати з голоду, зараз наш працівник прибуде до вас із делікатесами”. Але цього разу він сказав: “Одну хвилинку, містере Лі”, — і попрямував до пульта комп’ютера.
Джо вже зрозумів, що все це означає. Через хвилину черговий підійшов до екрана і з крижаною ввічливістю сказав:
— Містере Лі, доки не буде виплачено попередній кредит в сумі 356 доларів, фірма відпускати продукти в кредит, на жаль, вам уже не зможе. На все добре, містере Лі!
Відеоекран згас.
— На все добре, містере Лі, — повторив про себе Джо, тільки тепер усвідомивши, що всі його заощадження, відкладені колись на чорний день, пішли на оплату лікування і що він залишився з ліченими купюрами. Так ось чого йому було так легко і весело!
— На все добре, містере Лі!
XIII
Вранці він прокинувся, як завжди, о шостій. Розплющивши очі, бадьоро схопився, та нараз глянув на свою руку, зустрівся поглядом з голубим вічком на браслеті, що не блимаючи дивилось на нього, і запал його де й подівся.
Зітхнув, ліг — куди спішити, як із зони ув’язнення виходу немає? Перевернувся на другий бік-від того веселіше не стало. Зрештою, затих на спині. Заклав руки за голову. Вперше йому нікуди спішити вранці! Дожився!
Заблукав поглядом по кімнаті.
Затишно потріскував стилізований під старовину камін з бронзовою решіткою, танцювали невгамовні язички полум’я, лижучи соснові поліна.
В акваріумі яскраві тропічні рибки переливалися всіма барвами коралового раю… Грали сонячні зайчики, мирно хиталися пишні хвости рибок. Та заспокоєння це сьогодні чомусь не приносило — ні камін з веселими язичками полум’я за фігурною бронзовою решіткою, ні акваріум з яскравими тропічними рибками. Сьогодні Джо дратувало, що все те — імітація, що камін з усіма його старожитностями і бронзовою решіткою горів на телевізійному екрані, що в телеакваріумі плавали різнобарвні тропічні рибки. Втім, це навіть краще. У спражній камін треба підкладати справжні соснові поліна, справжніх рибок треба годувати, а ці відеорибки не потребують ніякого догляду. У кімнаті працювали два магнітофони, які програвали касети настрою: один озвучував камін, другий — акваріум з тропічними рибками.
Та сьогодні касети настрою чомусь дратували. Схопившись, Джо клацнув тумблером, відеомагнітофони вимкнулись, зник камін, а з ним і акваріум. Але голі стіни там, де щойно палав камін і стояв акваріум, дратували ще більше, і Джо знову увімкнув відеомагнітофони.
Засвистів, потім затьохкав соловейком.
Ліг, але відразу ж і схопився, бо тьохкати теж перехотілося.
Сів у ліжку. Настрій катастрофічно падав. Ну й дідько з ним! Хай падає!
І тут номер 3542475 згадав пораду психолога: ніколи не починайте день з думок про неприємні речі. Добрий, спокійний ранок — основа доброго, спокійного дня, а отже-й міцного здоров’я. “Вранці треба думати тільки про щось хороше, заспокійливе, — радив психолог. — Щось веселе насвистуючи, зробіть легку розминку. Прийміть душ, огляньте себе в дзеркалі. Скажіть своєму відображенню: старий, у тебе вигляд сьогодні на сто тисяч доларів! Ти ніби аж молодієш! Пустотливо підморгніть своєму відображенню в дзеркалі, покажіть йому язика. Все це допоможе вам створити бадьорий, гарний настрій”.