Білий король детективу
Шрифт:
В цей час у передпокої мелодійно проспівав дзвінок.
І хто б це міг бути? Невже гості? Джо вимкнув телестіну і пішов у передпокій. Припав до вічка-перископа в дверях і в першу мить не повірим очам: по той бік дверей стояв… Санта-Клаус… Джо про всяк випадок уважно оглянув його з ніг до голови, але нічого підозрілого не виявив. Санта-Клаус, як Санта-Клаус: червона шапка, яскраво-червоний жакет і пояс, червоні штани, заправлені в чоботи. Біла борода… Але що то в нього на грудях? А-а, скринька з написом “Для
Зрозуміло, Санта-Клаус з благодійного товариства жебрає, щоб ощасливити бідних. Джо терпіти не міг наївної філантропії, вважаючи жебрання та старцювання для бідних (яких, до речі, в Місті кілька мільйонів!) зайвою витратою часу. Та все ж двері відчинив — незручно було перед цим благодійником, що в таку ніч оббиває пороги, сподіваючись когось там порятувати мізерною милостинею.
— З Новим роком! — басом прогудів Санта-Клаус, переступаючи поріг, і Джо чомусь не сподобався якийсь неприродний голос, нічного гостя. — З новим щастям!
— І з новим підвищенням цін.
— Політикою наше товариство не цікавиться, — прогудів (і все-таки, чому в нього такий… дивний бас?) Санта-Клаус. — Наше товариство благодійне, воно допомагає тим, у кого немає за що купити шматок хліба. Прошу, містере, пожертвувати.
— Сумніваюсь, щоб жебранням можна було ощасливити бідняків, — зітхнув Джо. — Адже наше Місто якщо й багатіє, то тільки на бідних, їх із кожним роком все більше. Та гаразд, хоч я і сам не багатий, але дещицею поділюся.
Підійшов до столу (Санта-Клаус теж рушив за ним), витягнув шухляду, взяв дві кредитки і, складаючи їх учетверо, щоб було зручніше опустити в щілину скриньки, оглянувся.
І завмер.
Санта-Клаус тримав у руці пістолет.
“Який же я наївний дурень, на такий дешевий гачок попався”, — лайнув себе подумки Джо, а вголос майже весело вигукнув:
— О, новорічний сюрприз! Хоч якась та забавка. Інтересно. Але, як мені відомо, старий, милостиню просять без зброї.
— Я не прошу в тебе милостині!
— Ах, даруйте, це ви так оригінально вітаєте мене з Новим роком, — тягнув Джо, аби виграти зайву хвилину. — Я вельми тобі вдячний, старий, що ти хоч якось урізноманітив мій Новий рік,
— Я не збираюся нікого розважати! Щвидше викладай на стіл долари, золото, коштовності. Ну! Рахую до п’яти, і в твоїй черепній коробці з’явиться пречудова дірка. Раз!..
Джо стало нудно.
— Послухай, Санта-Клаус, чи як там тебе… Ти можеш рахувати хоч до тисячі. Навіть за такий час я не знайду в цих апартаментах ані золота, ані коштовностей.
— Два! — рука з пістолетом, націлена детективу в груди, почала тремтіти. — Три! Ти чуєш — три! — майже вигукнув Санта-Клаус. — Кажу, три. Ворушись!
— Ти досить точно вмієш рахувати до трьох.
— Чотири!.. Востаннє застерігаю.
— Візьми у шухляді столу, — сказав Джо. — Але там — дріб’язок. Двісті з чимось доларів.
— Відійди.
Джо з нудьгуючим виглядом відійшов, а Санта-Клаус, кинувшись до столу, забігав по ньому поглядом.
— У лівій шухляді, — підказав господар. — Можеш забрати ті дві з чимось сотні, все одно їх не вистачить, щоб заплатити за квартиру бодай за один місяць.
Санта-Клаус потягнувся було рукою до лівої шухляди, погляд його наткнувся на листівку на столі, він взяв її, потім другу, третю…
— Я теж отримав подібні листівки, — зітхнув він, і в нього зненацька вихопилось: — І як же нам далі жити?
— Грабувати ближніх, — порадив Джо. — Тобто тих, хто теж не знає, як жити при дорожнечі і чим завтра платити за житло.
— Я теж не знаю… чим платити.
— А ось чим… — Джо зненацька різко викинув ліву руку. Санта-Клаус, нічого не розуміючи, сполошено метнувся за нею поглядом. Цього для детектива було досить. Доки погляд грабіжника був звернений на його підняту руку, він кинувся вперед, ударив новорічного гостя по руці, і пістолет, відлетівши в куток, глухо гупнувся об підлогу.
А в наступну мить він уже був у руках Джо. Санта-Клаус стояв отетерілий, все ще не вірячи в те, що сталося.
— Так на чому ми зупинилися? — граючись пістолетом, з милою посмішкою запитав Джо, і його агатові очі сховалися у вузькі щілини повік. — Здається, на тому, що ти, старий, теж одержав кілька подібних листівок?
До Санта-Клауса нарешті повернулася здатність говорити.
Він шумно видихнув повітря.
— Мене завтра викинуть на вулицю, і я… — Санта-Клаус хитнувся й повільно опустився на стілець. Плечі його здригалися.
— Вперше в житті бачу Санта-Клауса, який плаче! — вигукнув Джо. — І плаче в новорічну ніч. Ах, як оригінально! Де ще таке побачиш? Теж мені..: грабіжник! Із такими нервами у джентльмени удачі не йдуть.
Санта-Клаус аж зайшовся басовитим риданням. “Псих? Наркоман? — майнула думка в детектива. — Цього ще мені не вистачало в ніч під Новий рік…”
— Послухайте, ви… Санта-Клаус, чи як вас там, — втративши терпець, вигукнув Джо. — Випийте води і заспокойтесь. Я не терплю сліз. Якщо ви прийшли сюди грабувати, то грабуйте, хай вам чорт! Тільки без дешевої істерики!
Сходив на кухню і приніс води.
Санта-Клаус тремтячими руками схопив склянку, цокочучи об неї зубами, випив воду і, все ще схлипуючи, рукавицею витер сльози. Той жест насторожив Джо.
— Візьміть себе в руки, — порадив він грабіжнику. — Ви навіть пограбувати ближнього нездатні. Навіщо було братися за пістолет? Це ж не іграшка.
— Я… я просто ні на що не придатна, — басом заридав Санта-Клаус.
“Гм… Непридатна… Звідколи це Санта-Клаус став говорити про себе в жіночому роді?..”