Бійцівський клуб
Шрифт:
Ти ба.
Великий Боб каже: «А друге правило — ти не говориш про неї».
От лайно. Я відкриваю очі.
Блядь.
— Група зветься бійцівським клубом, — каже Великий Боб, — і вони збираються щоп’ятниці ввечері в закритому гаражі на іншому кінці міста. Щочетверга ввечері є інший бійцівський клуб, у гаражі ближче.
Я не знаю про ці місця.
— Перше правило бійцівського клубу, — каже Великий Боб, — ти не говориш про бійцівський клуб.
У середу, четвер і п’ятницю ввечері Тайлер працює кіномеханіком. Минулого тижня я бачив його платіжне доручення.
— Друге правило бійцівського клубу, — каже Великий Боб, — ти не говориш про бійцівський
У суботу ввечері Тайлер ходить зі мною на бійцівський клуб.
— Б’ються тільки двоє.
У неділю зранку ми повертаємося додому побиті й спимо весь ранок. «Одна бійка за раз», — каже Великий Боб. Увечері в неділю й понеділок Тайлер працює офіціантом. «Під час бійки ніяких сорочок чи взуття». По вівторках увечері Тайлер варить мило, загортає його у вишуканий папір, відправляє його замовникам. Миловарня Пейпер-стрит. «Бійки, — каже Великий Боб, — тривають стільки, скільки мають тривати. Це правила, що вигадав хлоп, який вигадав бійцівський клуб». Великий Боб питає: «Ти знаєш його? Сам я його ніколи не бачив, — продовжує Великий Боб, — але цього хлопа звуть Тайлер Дерден». Миловарня Пейпер-стрит. Чи знаю я його? Хтозна, кажу. Можливо.
Глава 13
Коли я дістаюся готелю «Regent», Марла у вестибюлі вдягає халат. Марла подзвонила мені на роботу й спитала, чи не пропущу я спортзалу, чи бібліотеку, чи що я там собі планував після роботи і, натомість, не прийду побачити її.
Марла мене ненавидить, тому і подзвонила.
Вона не згадує про колагеновий фонд.
Марла питає, чи не зроблю я їй послугу. Цей день вона провела в ліжку. Харчується тим, що служба доставки їжі для немічних привозить її мертвим сусідам — вона бере їжу й каже, що вони сплять. Лежала, коротше, Марла сьогодні в ліжку, чекала на службу доставки їжі, яка мала приїхати між дванадцятою і другою. У неї нема медичного страхування, кілька років тому вона перестала ходити на огляди, але цього ранку вона подивилася й знайшла щось схоже на затвердіння, а вузлики під пахвою коло затвердіння були водночас твердими і ніжними, а вона не могла сказати нікому з тих, кого любить, вона не хоче їх лякати, їй нема за що відвідати лікаря, їй могло лише видатись, але їй потрібно було з кимось поговорити і щоби хтось інший подивився.
У Марли брунатні очі запеченої тварини, яку кинули в холодну воду. Те, що звуть вулканізацією, чи гальванізацією, чи закалюванням.
Марла каже, що забуде про колаген, якщо я допоможу їй з оглядом.
Зауважую собі, що вона не подзвонила Тайлерові, бо не хотіла його лякати. Я нейтральний у її нотатнику, я їй винен.
Ми підіймаємось у її кімнату, і Марла розповідає мені, що в дикій природі ти не бачиш старих тварин, бо коли вони починають старішати, вони вмирають. Якщо вони захворюють чи сповільнюються, хтось сильніший їх убиває. Тварини не створені для того, щоби старішати.
Марла лягає на ліжко, розперізує халат і каже, що наша культура зробила смерть чимось неправильним. Старі тварини мають бути протиприродним винятком.
Покручами.
Марла лежить, холодна й спітніла, у той час як я розповідаю їй про те, як у коледжі в мене була бородавка. На пенісі, тільки я називаю його членом. Я пішов на медичний факультет, щоби мені її видалили. Бородавку. Опісля я розповів батькові. Відтоді вже пройшли роки, як батько розсміявся і сказав, що я був дурнем, бо бородавки такого штибу діють, мов шипчаки на презервативах. Жінкам вони до вподоби, і Господь зробив мені послугу.
Я стою на колінах біля Марлиного ліжка, — руки все ще холодні, відчуваю її шкіру, стискаючи потрохи тіло Марли між пальців — дюйм за дюймом; Марла каже, що ці бородавки, шипчаки, даровані Господом, викликають у жінок рак матки.
І ось я сидів на одноразовій пелюшці в оглядовій кімнаті медичного факультету, студент-медик пшикав мені на член зрідженим азотом із балончика і ще восьмеро студентів за тим спостерігали. Ось де ти опиняєшся, якщо не маєш медичного страхування. Тільки вони не називали його членом, вони казали «пеніс», і як би там його не називали, пшикни на нього зрідженим азотом — і відчуєш майже те саме, що й при опіку лугом, не менше.
Марла сміється, доки не помічає, що мої пальці зупинилися. Мовби я щось знайшов.
Марла тамує подих, її живіт напинається, мов барабан, серце б’ється, наче кулак у цей барабан натягнутої зсередини шкіри. Проте ні, я спинився, бо я розповідав і тому, що на якусь мить ми щезли з Марлиної спальні. Ми були в оглядовій, багато років тому, сиділи на липкому папері пелюшки, мій член, обпалений зрідженим азотом, горів, доки один зі студентів-медиків не побачив мою оголену ногу і в два кроки полишив кімнату. Студент повернувся з двома справжніми лікарями, і вони відвели хлопця з балончиком убік.
Справжній лікар згріб мою праву ногу і пхнув її під ніс іншим справжнім лікарям. Утрьох вони крутили її, розвертали й робили полароїдні знімки, ніби решти людини, напіводягненої, з напіввідмороженим даром Божим, і не існувало. Сама лише стопа, а студенти-медики напирали, щоби все роздивитися.
— Як довго, — спитав лікар, — у вас ця пляма?
Лікар мав на увазі мою родимку. На моїй правій стопі є родимка, про яку батько жартує, що то скидається на темно-червону Австралію з маленькою Новою Зеландією поруч. Це я їм і розповів, на тому всі й розійшлися. Член поволі розмерзався. Усі, окрім студента з балончиком, пішли, і складалося враження, що він би теж не проти звалити: він був настільки розчарований, що не дивився мені в очі, коли відтягував голівку члена. Балончик трохи пшикнув на те, що лишилося від бородавки. Можна закрити очі й уявити, що член у тебе сотню миль завдовжки, — і все одно буде боляче.
Марла дивиться на мою руку і на шрам від цілунку Тайлера.
Кажу студентові-медику, що, певно, не багато ви тут родимок бачите.
Не в тому справа. Студент сказав, що усі подумали, що це не родимка, а рак. Був якийсь новий вид раку, на який хворіли молоді чоловіки. Прокидалися з червоною плямкою на стопі чи гомілці.
Ці плямки не щезали — вони поширювалися, доки не вкривали тебе всього, а тоді ти вмирав.
Студент сказав: усі так зацікавилися через те, що гадали, що ви хворі на цей новий рак. Досі він був знайдений лише в кількох людей, але він розповсюджувався.
Це було роки й роки тому.
Ось так і з раком, кажу Марлі. Помилки ще будуть, і, схоже, найбільш правильним буде не забувати про всього себе, якщо щось не так із твоєю частинкою.
Марла каже: «Можливо».
Студент з азотом закінчив і повідомив, що бородавка відпаде за кілька днів. Поруч липкого паперу з відбитком моєї голої дупи лежав нікому не потрібний полароїдний знімок моєї ноги. Я спитав, чи можу я забрати світлину.
Це фото досі в моїй кімнаті, пришпилене до кутика рами дзеркала. Щоранку, йдучи на роботу, я зачісуюся перед цим дзеркалом і думаю, що одного разу в мене був рак на десять хвилин, навіть гірше, ніж рак.