Бійцівський клуб
Шрифт:
Отож, кажу, повертайся до навчання. Якщо ти завтра зранку прокинешся, то знайдеш спосіб повернутися.
Я притиснув вологий кінчик зброї до кожної щоки, потім до підборіддя, лоба і лишив ствол там. Ти можеш померти прямо зараз, кажу.
У мене твої права.
Я знаю, хто ти. Я знаю, де ти живеш. Твої права будуть у мене, і я тебе перевірятиму, містере Раймонде К. Гессель. За три місяці, потім за півроку, потім за рік, і, якщо ти не повернешся на навчання, щоби стати ветеринаром, ти помреш.
Ти
Паняй звідси, повертайся до свого життя, проте пам’ятай, що я за тобою стежу, Раймонде К. Гессель, і я радше вб’ю тебе, ніж побачу, як ти горбатишся на лайновій роботі заради грошей, котрих ледь стачить на сир і телевізію.
Зараз я піду, тому не обертайся.
Ось що Тайлер наказав мені зробити.
Слова Тайлера спадають з моїх вуст.
Я — вуста Тайлера.
Я — руки Тайлера.
Кожен у проекті «Каліцтво» — частина Тайлера Дердена, і навспак.
Раймонде К. К. Гессель, твоя вечеря буде смачнішою за все, що ти будь-коли в житті їв, а завтра настане найщасливіший день усього твого життя.
Глава 21
Прокидаєшся в міжнародному аеропорту Скай Гарбор[33].
Переведи годинник на дві години назад.
Рейс привів мене до центральної частини Фенікса, і в кожному барі є хлопці зі швами по краю очниць, там, де потужним ударом розсікли шкіру об край кістки. Є хлопи зі зламаними носами — ці хлопці з барів дивляться на мене, зі зморшкуватою дірою в щоці, так ніби ми одна сім’я.
Якийсь час Тайлера не було вдома. Я виконую свою маленьку роботу. Пересуваюся від аеропорту до аеропорту в пошуках машин, у яких загинули люди. Чарівність подорожей. Дрібненьке життя. Дрібненькі мильця. Дрібненькі сидіння літаків.
Де б я не був, питаю про Тайлера.
Якщо я його знайду, водійські посвідчення дванадцяти людських жертв — у моїй кишені.
У кожному барі, у кожному довбаному барі я бачу побитих людей. У кожному барі вони обіймають мене і хочуть придбати мені пива. Так, ніби я наперед знаю, в яких з цих барів є бійцівські клуби.
Я питаю, чи не бачили вони хлопа на ймення Тайлер Дерден.
Марно питати, чи знають вони про бійцівський клуб.
Перше правило — ти не говориш про бійцівський клуб.
Але чи бачили вони Тайлера Дердена?
Вони кажуть: ніколи не чули про такого, сер.
Проте ви можете знайти його в Чикаго, сер.
Певно, через діру в щоці всі звуть мене «сер». І підморгують.
Ти прокидаєшся в О’Гара і їдеш у Чикаго.
Переводиш годинник на годину вперед.
Якщо ти прокидаєшся в іншому місці.
Якщо ти прокидаєшся в інший час.
Чому ти не можеш прокинутися іншою людиною?
У кожному барі, до якого ти заходиш, помордовані хлопці багнуть пригостити тебе пивом.
І ні, сер, вони ніколи не зустрічали цього Тайлера Дердена.
І вони підморгують.
Вони ніколи раніше не чули цього імені. Сер.
Я питаю про бійцівський клуб. Сьогодні буде бійцівський клуб?
Ні, сер.
Друге правило бійцівського клубу — ти не говориш про бійцівський клуб.
Побиті хлопці хитають головами.
Ніколи про це не чули. Сер. Проте можете знайти цей ваш бійцівський клуб в Сіетлі, сер.
Прокидаєшся в Меґз Філд і дзвониш Марлі спитатися, що відбувається на Пейпер-стрит. Марла каже, що всі космічні мавпочки голять собі голови. Електробритви перегріваються, і весь дім просяк смаленим волоссям. Ще космічні мавпочки спалюють собі лугом відбитки пальців.
Ти прокидаєшся в Сі Таку.
Переведи годинник на дві години назад.
їдеш у центр Сіетла, і в першому барі, до якого заходиш, бармен носить бандаж на шиї, котрий змушує його закидати голову назад настільки, що він скошує очі, щоби розгледіти тебе з-поза розквашеного носа.
Бар порожній, і бармен каже: «З поверненням, сер».
Я ніколи не був у цьому барі, ніколи, ніколи раніше.
Я питаю, чи йому знайоме ім’я Тайлер Дерден.
Бармен вишкірюється з високо піднятим через білий шийний бандаж підборіддям і питає:
— Це перевірка?
Так, кажу, перевірка. Він зустрічав коли-небудь Тайлера Дердена?
— Ви приїздили минулого тижня, містере Дерден, — каже він. — Не пригадуєте?
Тайлер був тут.
— Ви були тут, сер.
До сьогодні я ніколи тут не був.
— Як скажете, сер, — каже бармен, — проте минулого четверга ввечері ви приходили запитати, як швидко нас планує прикрити поліція.
Увечері минулого четверга я не спав усю ніч через безсоння, не розбираючи, чи я сплю, чи ні.
Я прокинувся пізно вранці в п’ятницю, страшенно втомлений і з відчуттям, що й очей не стуляв.
— Так, сер, — каже бармен. — Минулого четверга ви стояли прямо там, де стоїте зараз, і розпитували мене про поліцейську облогу, і питали, скільки осіб ми не пустили до бійцівського клубу в середу ввечері.
Бармен обертається всім корпусом, щоби глянути на порожній бар, і каже:
— Ніхто не почує, містере Дерден, сер. Ми завернули двадцять сім осіб минулого вечора. Тут завжди порожньо після бійцівського клубу.
В усіх барах, куди я заходив цього тижня, мене називали «сер».
В усіх барах, у які я заходив, побиті хлопці поводили себе однаково. Як незнайомі могли знати, хто я є?
— У вас є родима пляма, містере Дерден, — каже бармен. — На нозі. У вигляді темно-червоної Австралії з Новою Зеландією поруч.