Бійцівський клуб
Шрифт:
Ми використовуємо одне й те саме тіло, але в різний час.
«Ми оголосили про особливе домашнє-завдан-ня, — продовжує Тайлер. — Сказали: “Принесіть паруючі яйця його Високоповажної Честі Комісара Поліції Сіетла Як-Його-Там”».
Я не сплю.
«Так, — каже Тайлер, — ти спиш».
Ми зібрали команду з чотирнадцяти космічних мавпочок, — п’ятеро з них були поліцейськими, — і тої ночі, коли Його Честь вигулював пса в парку, всіма людьми там були ми.
«Не переймайся, — каже Тайлер, — із псиною все гаразд».
Весь напад
П’ять космічних мавпочок уклали його на землю й тримали.
Тайлер розповідає мені це, проте якимось чином я це вже знаю.
Три мавпочки були на шухері.
В однієї мавпочки був ефір.
Ще одна стягнула спортивні штаники з Його Честі.
Пес, спанієль, тільки гавкав і гавкав.
Гавкав і гавкав.
Гавкав і гавкав.
Ще одна космічна мавпочка тричі щільно обмотала джгутом високоповажну мошонку.
«Одна мавпочка межи його ніг із ножем, — шепоче розбите обличчя Тайлера в моє вухо. — А я шепочу в найбільш високоповажне вухо комісара поліції, що краще припинити облаву на бійцівські клуби, інакше ми оповімо світу, що його Високоповажна Честь позбувся яєчок».
«Як далеко ти збирався дістатися, Ваша Честь?»
Гумовий джгут змушує втрачати чутливість усе, що знаходиться нижче нього.
«Чого ти збираєшся досягти в політиці, якщо твої виборці знатимуть, що в тебе нема яєць?»
На той час Його Честь втратив усі відчуття.
Чуваче, яйця в нього крижані.
Якщо бодай один бійцівський клуб закриють, ми відішлемо твої яйця на Схід і Захід. Одне — в «New York Times», інше — в «Los Angeles Times». По одному туди й туди. Як і належить робити з прес-релізами.
Космічна мавпочка прибирає кляп з його рота, і комісар каже: «Ні».
А Тайлер відповідає: «Нам нема чого втрачати, окрім бійцівського клубу».
А в комісара, у нього було все.
Усе, що в нас лишилося, — лайно і сміття цього світу.
Тайлер хитнув космічній мавпочці з ножем межи комісарових ніг.
Сказав: «Уяви собі — решту життя теліпатися з порожньою мошонкою».
Комісар сказав: ні.
І не треба.
Зупиніться.
Будь ласка.
Ох.
Боже.
Допоможи.
Мені.
Допоможи.
Ні.
Зупини.
Їх.
Космічна мавпочка поводить ножем і перерізає гумовий джгут.
Шість хвилин, і все зроблено.
«Запам’ятай це, — каже Тайлер. — Ти залежиш від людей, яким ти намагаєшся перейти дорогу. Ми ті, хто пере твою білизну, готує твою їжу й подає тобі вечерю. Ми заправляємо твою постіль. Ми охороняємо тебе, доки ти спиш. Ми керуємо машинами швидкої допомоги. Ми з’єднуємо твої дзвінки. Ми кухарі й таксисти, і ми знаємо про тебе все. Ми обробляємо твої страхові запити і виплати по кредитній картці. Ми контролюємо все твоє життя».
«Ми — середні сини історії, виплекані телебаченням
Космічна мавпочка знову притисла ганчірку з ефіром до схлипуючого комісара, доки він не відключився.
Інший загін одягнув його і повернув із псом додому. Після того він мав зберегти секрет. І ми більше не чекали на облави бійцівських клубів.
Його Високоповажна Честь повернувся додому нажаханим, проте недоторканим.
«Кожного разу, коли ми виконуємо ці домашні завдання, — каже Тайлер, — люди з бійцівського клубу, яким нема чого втрачати, усе більше залучаються до проекту “Каліцтво”».
Тайлер на колінах біля мого ліжка каже: «Закрий очі і дай мені свою руку».
Я закриваю очі, і Тайлер бере мою руку. Відчуваю губи Тайлера на місці його цілунку.
«Я сказав, що, коли ти почнеш говорити про мене позаочі, ти більше мене не побачиш, — сказав він. — Ми не дві окремі людини. Коротше кажучи, коли ти прокидаєшся, ти береш контроль над тілом і робиш усе, що тобі заманеться, проте тої миті, коли ти засинаєш, я беру гору, і ти стаєш Тайлером Дерденом».
Але ж ми билися, кажу. Тої ночі, коли винайшли бійцівський клуб.
«Насправді, ти бився не зі мною, — каже Тайлер. — Ти себе в цьому переконав. Ти бився з усім, що ненавидів у своєму житті».
Проте я ж тебе бачу.
«Ти спиш».
Та ти ж орендував будинок. У тебе була робота. Дві роботи.
Тайлер каже: «Замов із банку свої проплачені чеки. Я орендував будинок на твоє ім’я. Гадаю, почерк на чеках за оренду збігатиметься з тими нотатками, що ти для мене набирав».
Тайлер витрачав мої гроші. Не дивно, що я постійно перевищую кредит.
«Стосовно робіт, гаразд, чому, гадаєш, ти так втомлюєшся? Ку-ку, це не безсоння. Як тільки ти засинав, я прокидався і йшов на роботу, чи до бійцівського клубу, чи куди там ще. Тобі пощастило, що я не влаштувався змієловом».
Кажу, а що тоді з Марлою?
«Марла любить тебе».
Марла любить тебе.
«Марла не бачить між нами різниці. Того вечора, коли ви зустрілися, ти назвався вигаданим ім’ям. Ти ж ніколи не називався справжнім іменем на групах підтримки, ти, двоєдушний мудаче. З того часу, як я врятував їй життя, вона гадає, що тебе звуть Тайлер Дерден».
Отже, оскільки я знаю про Тайлера все, він просто щезне?
«Ні, — каже Тайлер, продовжуючи тримати мою руку. — Якщо ти не хочеш, я не висовуватимусь. Продовжуватиму жити тим самим життям, що й раніше, проте, якщо спробуєш мене наїбати, прикуєшся до ліжка ланцюгом чи жертимеш слонячі дози снодійного, будемо ворогувати. І я тебе дістану».
Бля, що за маячня. Це сон. Тайлер — проекція. Він — дисасоціативне особисте порушення психіки.
Психогенна вигадана особистість. Тайлер — моя галюцинація.