Бійцівський клуб
Шрифт:
Я увесь.
Наляканий, проте неушкоджений.
Підійди до краю покриття — ти на п’ятнадцятому поверсі над парковкою, подивися на вогні міста, на зорі — і тебе нема.
Усе це настільки не піддається розумінню.
Тут, посеред миль ночі між зорями й землею, почуваю себе однією з тих космічних тваринок.
Песики.
Мавпочки.
Люди.
Виконуєш нескладні завдання. Перемикаєш важіль. Натискаєш кнопку. Ти в цьому нічого не тямиш.
Світ їде з глузду. Мій бос мертвий. Без житла. Без роботи.
Нічого не лишилося.
У мене перевищений кредит у банку.
Переступи за край.
Поліцейська стрічка тріпоче поміж мною і забуттям.
Переступи за край.
Що там ще?
Переступи за край.
Там Марла.
Стрибни за край.
Там Марла, вона в самісінькому центрі всього і не знає про це.
І вона тебе любить.
Вона любить Тайлера.
Вона не вбачає різниці.
Хтось має їй сказати. Іди геть. Іди геть. Іди геть.
Рятуй себе. Спускаєшся на ліфті до холу, і швейцар, котрий досі тебе не любив, усміхається тобі трьома вибитими зубами і каже:
— Доброго вечора, містере Дерден. Викликати вам таксі? З вами все гаразд? Може, ви хочете подзвонити?
Дзвониш Марлі до готелю «Regent».
Клерк у «Regent» каже: «Секундочку, містере Дерден».
Потім Марла бере слухавку.
Швейцар прислухається за твоїм плечем. Клерк у «Regent», мабуть, теж слухає. Кажеш: Марло, нам слід поговорити.
Марла каже:
— Хуй тобі.
Кажеш, вона в небезпеці. Вона має знати, що відбувається. Має з тобою зустрітися. Вам слід поговорити.
— Де?
Вона має прийти туди, де ви вперше зустрілися. Згадай. Згадала?
Куля цілющого білого світла. Палац із сімома дверима.
— Утямила, — каже вона. — Буду там за двадцять хвилин.
Будь там.
Кладеш слухавку, і швейцар, говорить:
— Можу викликати вам таксі, містере Дерден. Безкоштовно, куди б ви не захотіли.
Хлопці з бійцівського клубу відстежують тебе. Ні, кажеш, така чудова ніч. Мабуть, прогуляюся.
Суботній вечір, рак кишківника в підвалі Першої методистської церкви і Марла вже там, коли ти туди дістаєшся.
Марла Зінґер, що курить свою цигарку. Марла Зінґер, що закочує очі. Марла Зінґер із підбитим оком.
Сідаєш навпроти неї на жорсткий килимок у колі медитації і намагаєшся викликати тварину, що уособлює твою силу, в той час як Марла витріщається на тебе підбитим оком. Закриваєш очі й медитуєш над палацом із сімома дверима, продовжуючи відчувати Марлин позирк. Заколисуєш свою внутрішню дитину.
Марла зиркає.
Настає час обіймів.
Відкрий очі.
Хай кожен обере собі партнера.
Марла проходить кімнату трьома швидкими кроками й дає мені потужного ляпаса.
Поділіться собою без залишку.
— Ти, їбло смердюче, рагуль триклятий, — каже Марла.
Навколо нас усі стоять і витріщаються.
Потім Марла періщить
— Ти когось убив, — кричить вона. — Я викликала поліцію, і вони будуть тут будь-якої миті.
Хапаю її за зап’ястя й кажу, що поліція, можливо, приїде, проте — навряд чи.
Марла викручується і каже, що поліція жене сюди, аби посадити на електричного стільця і випалити мені очі чи щонайменше зробити мені смертельного укола.
Ніби бджола вжалить.
Передоз фенобарбіталу натрію, і — великий сон. Як у «Долині псів».
Марла каже, що бачила, як я когось сьогодні вбивав.
Якщо вона має на увазі мого боса, кажу, то так, так, так, так, я знаю, поліція знає, усі шукають мене, щоби зробити смертельну ін’єкцію, проте це Тайлер убив мого боса.
Просто в нас із Тайлером однакові відбитки пальців, але ніхто цього не розуміє.
— Іди на хуй, — каже Марла і повертається до мене підбитим оком. — Те, що тобі й твоїм маленьким апостолам подобається, коли вас гамселять… ще раз мене торкнешся — і ти труп.
— Я бачила, як цієї ночі ти пристрелив людину, — каже Марла.
Ні, то була бомба, кажу, і це сталося цього ранку. Тайлер просвердлив комп'ютерний монітор і наповнив його бензином чи чорним порохом.
Люди з раком кишківника стоять витріщаючись навколо нас.
— Ні, — каже Марла. — Я стежила за тобою до готелю «Pressman», і ти був офіціантом на одній з цих вечірок із розігруванням убивства.
Вечірки з розігруванням убивства: багатії збираються в готелі на велику вечерю і розігрують детективчик у стилі Агати Крісті. Десь між boudin of gravlax[37] та сідлом з оленини світло на хвилину вимикають, і хтось прикидається вбитим. Вважається, що це має бути дотепною уявною смертю.
Решту вечері гості напиваються, споживають своє madeira consomme[38] й намагаються знайти докази того, хто саме серед них є вбивцею-психо-патом.
Марла кричить:
— Ти застрелив особливого представника мера з питань перероблення вторсировини!
Тайлер застрелив особливого представника мера з якихось-там питань.
Марла каже:
— І ніякого раку в тебе нема!
Усе відбувається так швидко.
Клацни пальцями.
Усі дивляться.
Я кричу: в тебе теж нема ніякого раку!
— Він ходив сюди два роки, — кричить Марла, — і в нього нічого нема!
Я намагаюся врятувати тобі життя!
— Що? Чому моє життя треба рятувати?
Тому що ти стежиш за мною. Тому що ти стежила за мною цієї ночі, тому що ти бачила, як Тайлер Дерден когось убиває, а Тайлер уб’є будь-кого, хто загрожуватиме проекту «Каліцтво».
Усі в кімнаті виглядають висмикнутими зі своїх маленьких трагедій. Їх ракових нещастячок. Навіть ті з них, хто сидить на знеболювальному, виглядають захопленими і схвильованими.