Бійцівський клуб
Шрифт:
Кажу всім: перепрошую. Я нікому не хотів заподіяти шкоди. Ми маємо йти. Нам треба поговорити про це надворі.
Усі здіймають галас: «Ні! Стривайте! Що там ще?»
Кажу, я нікого не вбивав. Я не Тайлер Дерден. Він — інший бік моєї роздвоєної особистості. Питаю, хто-небудь з вас бачив фільм «Сивілла»?
Марла каже:
— То хто там збирається мене вбити?
Тайлер.
— Ти?
Тайлер, кажу, проте я можу з ним розібратися. Ти просто маєш стерегтися учасників проекту «Каліцтво». Тайлер міг наказати їм стежити за
— Чому я маю в це вірити?
Усе стається настільки швидко.
Кажу: тому що мені видається, що ти мені подобаєшся.
Марла питає:
— Подобаюся? Не більше?
Це трохи невдалий момент, кажу. Не підганяй.
Усі навколо усміхаються.
Я маю йти. Маю вибратися звідси. Кажу: стережися голомозих чи побитих чоловіків. Підбитих очей. Відсутніх зубів. Чогось такого.
А Марла питає:
— То куди ти намилився?
Хочу розібратись із Тайлером Дерденом.
Глава 28
Його звали Патрик Медден, і він був представником мера з питань перероблення вторсировини. Його звали Патрик Медден, і він був ворогом проекту «Каліцтво».
Виходжу в ніч навкруг Першої методистської церкви, і все починає повертатися.
Усі речі, які знає Тайлер, повертаються до мене.
Патрик Медден складав список барів, у яких збиралися бійцівські клуби.
Раптом я згадую, як запустити кінопроектор. Згадую, як вибивати замки і як Тайлер орендував будинок на Пейпер-стрит якраз перед тим, як показатися мені на пляжі.
Я знаю, чому Тайлер трапився. Тайлер любив Марлу. З першої ночі, як я її зустрів, Тайлер чи якась частина мене шукала приводу бути з нею.
Ніщо з цього вже не важить. Не тепер. Проте всі подробиці повертаються до мене, коли я йду вночі до найближчого бійцівського клубу.
Є бійцівський клуб у ніч на суботу в барі«Агтогу». Можливо, його можна знайти в списку барів, який складав Патрик Медден, добрий мертвий Патрик Медден.
Цієї ночі я йду до бару «Агтогу», і коли я заходжу, натовп розсувається, мов застібка-блискав-ка. Для всіх тут я Тайлер Дерден — Великий і Могутній. Бог і Отець.
Звідусіль навколо мене чую: «Доброго вечора, сер».
«Ласкаво просимо до бійцівського клубу, сер».
«Ми вдячні, що ви до нас приєдналися, сер».
Я із жахним обличчям, котре тільки-но почало загоюватись. Діра в моєму обличчі усміхається крізь щоку. Мій справжній рот міцно стиснений.
Оскільки я Тайлер Дерден, можете поцілувати мене в дупу, цієї ночі я викликаю на бій кожного в цьому клубі. П’ятдесят бійок. Одна бійка за раз. Ніякого взуття. Ніяких сорочок.
Бійки тривають стільки, скільки мають тривати.
Якщо Тайлер любить Марлу — я люблю Марлу.
Те, що відбувається, словами не описати. Я хотів загидити всі французькі пляжі, яких ніколи не побачу. Уяви, як вистежуєш лося у вологих низинних лісах навколо «Rockefeller Center».
У
Тепер я пригадую Патрика Меддена мертвим на підлозі, тендітну фігурку його дружини, таку собі маленьку дівчинку з шиньйоном. Вона гиготіла й намагалася влити шампанське між мертвих губ свого чоловіка.
Дружина сказала, що штучна кров була надто, надто червоною. Місіс Патрік Медден вмочила два пальці в кров, що витікала з її чоловіка, і засунула пальці собі до рота.
Зуби вп’ялися мені в язика, смакую кров.
Місіс Патрік Медден смакувала кров.
Пам’ятаю, як був там, надворі вечірки із розігруванням убивства, із космічними мавпочками, що охоронцями стояли навколо мене. Марла у своїй сукні з мальованими чорними трояндами спостерігала з іншого боку зали.
Друга бійка, хлопець чавить мене коліном між лопаток. Заламує руки мені за спиною і вганяє грудну клітку в бетонну підлогу. Ключиця — я чув, як вона хруснула з одного боку.
Розтрощити толоком еллінський мармур і підтертися «Моною Лізою».
Місіс Патрік Медден тримала скривавлені пальці піднятими, кров лилася щілинами між її зубів і стікала додолу з пальців, по зап’ястю через діамантовий браслет до ліктя, де і скрапувала.
Бійка номер три. Я прокидаюся — і час третьої бійки. У бійцівському клубі більше немає імен.
Ти — не твоє ім’я.
Ти — не твоя сім’я.
Номер три, схоже, знає, що мені потрібно, і затискає мою голову в задушливій темряві. Це сонний захват, який лишає стільки повітря, скільки достатньо, щоби бути при тямі. Номер три тримає мою голову на згині, мов немовля чи футбольний м’яч, і кулачить моє обличчя молотом свого кулака.
Доки зуби не проривають крізь губи.
Доки діра в моїй щоці не доходить до кутика рота і вони не об’єднуються в пошматованому вишкірі від носа до вуха.
Номер три періщить, доки не збиває кулаки в кров.
Доки я не починаю плакати.
Усі, кого ти любиш, полишать тебе чи помруть.
Усе, що ти створиш, буде знищене.
Усе, чим ти пишався, завершить своє існування на звалищі.
Я Озімандіас, цар царів[39].
Ще удар — і мої зуби перекушують мого язика. Його половинка падає на підлогу й відлітає вбік.
Маленька фігурка місіс Патрік Медден, що присіла на коліна біля тіла свого чоловіка, багатії, люди, яких вони звуть друзями, стовбичать п’яні навколо неї й іржуть.
Дружина сказала: «Патріку?»
Калюжа крові розпливається й розширюється, доки не доповзає до її спідниці.
Вона каже: «Патріку, досить, перестань бути мертвим».
Кров підіймається її спідницею, — капілярний ефект, — нитка за ниткою видирається її спідницею.
Навколо мене кричать люди з проекту «Каліцтво».