Батурин
Шрифт:
ВишневецькийЯнуш — краківський каштелян
відданиця— дівчина шлюбного віку; дівчина на порі
віддатися— вийти заміж
відлога— каптур, частина верхнього одягу для захисту голови в негоду
відтрутити— відштовхнути
відтручувати— відштовхувати
візвання— заклик, звернення
вікторія— перемога
вірли— орли
вісьта— вигук, яким повертають коней наліво
віха— зрізана вершина ялини, берези, декілька гілок тощо, які прибивають до крокв, аби позначити завершення основних робіт на спорудженні хат та господарських будівель
возглаголити— промовити
ВойнаровськийАндрій Янович (1681/1682–1740-і) — небіж І. Мазепи, син Олександри Мазепи і київського земського судді Яна Войнаровського. Навчався у Києві й у Дрезденському університеті. У жовтні 1708 І. Мазепа відправив А. Войнаровського до Меншикова з повідомленням, що не може зустрітися з ним через хворобу. А. Войнаровський, отримавши нові повідомлення від гетьмана, втік з Горська. Взяв активну участь в антимосковському повстанні — їздив до Туреччини, Криму зі зверненнями про допомогу, відзначився у боях за Веприк і Гадяч. У Бендерах домігся передання йому в спадок великого скарбу гетьманського уряду. Провадив переговори у Криму, Стамбулі, з європейськими урядами в українській справі, намагався створити антиросійську коаліцію, щоб відновити українську державність. 1716 був підступно захоплений і вивезений з Німеччини до Петропавлівської фортеці, де пробув до 1723, потім його заслали в Якутськ, де він помер десь у 1740-их роках.
воловодити— довго вирішувати якусь справу; зволікати
вонь— сморід
впоминатися— нагадувати, домагаючись чогось
всадник(рос.) — вершник
встави— суглоби
ґваранція— гарантія
Ґіллєнкрок— генерал-квартирмайстер шведської імператорської армії
ґорсетка— корсетка; безрукавка, пошита на талію
ґуґля— курка
гаківниця— довга важка рушниця з гаком на прикладі, яка була на озброєнні запорізьких козаків
ГалаганГнат — охочекомонний полковник
галерія— галерея, довгий балкон уздовж внутрішніх стін фортеці
галябарда— алебарда, бойова сокира у вигляді півмісяця на довгому держаку зі списом на кінці
ГамаліяМихайло Андрійович (? — до1725) — син генерального осавула Андрія Гамалії (? — до1696). Був лохвицьким сотником, генеральним бунчужним (1701–1703), наказним Полтавським полковником (1705), генеральним хорунжим (1707). У квітні — травні 1708 р., коли старшинська верхівка у Білій Церкві присягнула гетьманові спільно з ним боротися за права і вольності України, М. Гамалія став генеральним осавулом. Узяв участь в антимосковському повстанні. На переправі через Псел потрапив у полон. Завдяки підтримці Д. Апостола та І. Скоропадського був реабілітований. Але вже 1712 р. на засланні в Москві, де, знесилений, помер до 1725 р.
Ганнібал(247–183 до н. е.) — син Гамількара Барки, карфагенський воєначальник і політик; один з найбільших полководців стародавнього світу, тактика якого стала зразком для багатьох полководців і теоретиків; у II Пунічній війні (218–202 до н. е.), попри перемоги, зазнав поразки (202 до н. е.) під Замою; 195 був змушений покинути країну; вчинив самогубство
гарфярка— арфістка
гедоне(гр.) — насолода, задоволення
гер(ніж.) — пан
ГерцикГригорій Павлович (? — після 1735) — син Полтавського полковника. Закінчив Києво-Могилянську колегію. Виконував обов'язки наказного полковника. Ймовірно, 1708 р. перебував у Батуринській фортеці і якимсь чином врятувався. В уряді п. Орлика обійняв посаду генерального осавула. їздив з дипломатичними завданнями до кубанського султана, донських козаків, казанських татар, запорожців, до Туреччини. Проживаючи у Швеції, виконував різні доручення П. Орлика. 1720 р. його підступно викрали у Варшаві царські агенти. 1728 р. перебував у Петропавлівській фортеці, а пізніше жив як політичний засланець у Москві. Ще раніше, 1712 р. була заслана його дружина. Коли вона померла 1732 р., Г. Герцик навіть не мав грошей на її поховання. 1735 р. був звільнений з-під караулу і почав отримувати на сім'ю, в якій було четверо дітей, 25 копійок на день.
герць— сутички, поєдинки козаків з ворогом перед боєм; поєдинок
гетера— у стародавній Греції освічена незаміжня жінка, що вела вільний спосіб життя; жінка легкої поведінки; легковажна жінка
гіндус— індус
Гіярн Уран— учень Парацельса
глорія(лат.) — слава; краса
гнітити— тиснути
гов— вигук, яким зупиняють коней; вживається також для привернення чиєїсь уваги
голендерський— голландський
ГоліцинДмитро Михайлович — київський губернатор, князь, московський воєвода у Києві.
ГоловкінГаврило Іванович (1660–1734) — російський державний діяч, граф, один з найбільш наближених до Петра I з його дитинства людей. Родич матері Петра I — цариці Наталії Кирилівни. Постійно супроводжував Петра I у роз'їздах. З 1706 начальник посольської канцелярії, а потім і Посольського наказу. З 1709 державний канцлер. З 1718 президент Колегії іноземних справ. Одночасно з керівництвом зовнішньою політикою Г. як сенатор брав участь у розробленні внутрішніх заходів. У 1726–30 член Верховної таємної ради. Після смерті Петра II (1730) підтримав Анну Іванівну і був членом кабінету міністрів.
голодова яма— приміщення для утримання в'язнів
ГорленкоДмитро Лазаревич (1660–1731) — син Прилуцького полковника Лазара Горленка, вбитого і спаленого козаками в час скинення гетьмана І. Самойловича. Служив канцеляристом у Батурині. 1693 р. І. Мазепа передав йому урядування Прилуцьким полком. Д. Горлен-ко потрапив до кола найвпливовіших довірників гетьмана. Воював проти кримських орд і шведів, заснував кілька селітряних заводів. Давав гроші на будівництво церков, Густинського монастиря. Активно підбурював гетьмана І. Мазепу до рішучих дій щодо виходу Гетьманщини з-під влади Москви. Влітку 1708 р. разом з Д. Апостолом, Д. Зеленським, І. Ломиковським клявся Мазепі бути йому вірним. Залишився вірним гетьманові і після Полтавської битви. Отримавши запевнення в безпеці, 1714 р. повернувся в Україну і наступних 15 років пробув на засланні в Москві, звідки не мав права виїжджати.
городничий— службова особа в повітовому місті, яка виконувала адміністративно-поліційні функції
гороїжитися— триматися зарозуміло, чванливо; козиритися
градобур— ворожбит, який відвертає бурю, град тощо
грець— тут: гра
Грозний— Іван IV Васильович (25.8.1530, с. Коломенське, — 18.3.1584, Москва) — великий князь з 1533, перший російський цар (з 1547). І. IV прагнув до зміцнення самодержавної влади і посилення централізації держави. Внаслідок військових походів І. IV у 1547–52 було приєднано Казанське ханство, у 1556 — Астраханське ханство; у залежність від І. IV потрапили сибірський хан Едигер (1555) і Велика Ногайска орда (1557). У зовнішній політиці І. IV бере курс на доведення до кінця боротьби зі спадкоємцями Золотої Орди, розширення території держави на схід і оволодіння берегами Балтійського моря на півночі, у внутрішній політиці — курс на посилення самодержавної влади. Методами боротьби з політичними супротивниками за І. IV стали опала, страта і висилка; 1565 запроваджена опричнина. І. IV одержав у народі прізвисько «Грозний», що відбило уявлення про нього як про могутнього правителя, але тирана, деспота.