Безсмертні
Шрифт:
– Мені потрібно прийняти душ! – заявила Авері. – Потрібно ще щось перекусити, випити чогось. Спрага мучить!
– Ми б могли зупинитися на пару годин у якомусь готелі, – відповів на її ультиматум. Ніякої загрози з боку Еквіджа поки що не спостерігалося, тому ми дозволили собі зробити, так би мовити, привал.
Гучномовець електрички повідомив, що наступна зупинка кінцева. Чорнявка аж зраділа, що невдовзі зможе хоч на трішки звільнитися від відчуття постійного трясіння потяга.
Місто, до якого прибули, більше нагадувало велике село, але дякувати, що навіть у такому покинутому куточку Землі віднайшовся непоганенький мотельчик, в якому ми винайняли кімнату. Авері відразу ж побігла до ванної, а мене попросила сходити до найближчого магазину, купити їй поїсти, попити.
Довго
Повернувшись, я не застав у номері чорнявку, навіть на мить подумав, що вона втекла. Але Авері просто виходила подихати свіжим повітрям. Коли увійшла до кімнати, виглядала інакшою, ніж зранку. Від неї віяло свіжістю, переодягнена у новий літній сарафан дівчина не мала той вчорашній стурбований вигляд, здавалася спокійною панянкою. Від пончиків з кавою вона не була в захваті. Авері розповіла, що говорила з дівчиною на рецепшині. Та повідала їй, що сьогодні в них свято міста, йому виповнюється 412 років, у центрі проходитиме бурхливе дійство, буде багато смачної їжі та напоїв. Чорнявка дуже хотіла туди піти, благала дозволити їй прогулятися. Я не зміг їй відмовити, за останні два дні вона багато пережила і потребувала певних розваг, тому ми пішли разом подивитися на свято. Це не здавалося небезпечним. Престон, напевно, дуже пильно слідкував за моїм пересуванням і знав, що я не вбив дівчини, проте якщо він цим поки що не переймався, не метушився щось вдіяти, то він все ще надіється, що я виконаю обов’язок – вб’ю її.
На центральну площу міста завітало багато людей. Дівчина з рецепшина не збрехала, їжі було вдосталь: і свинячі реберця, і курячі відбивні, і салати різні, і солодкий стіл. Гучно грала музика, співали вокалісти, люди танцювали, водили хороводи. Навкруг ходили смертні, переодягнені у різні маскарадні костюми, відбувалися цікаві вистави, магічні виступи, вогняні шоу. Головним своїм завданням вважав серед усього нескінченного натовпу не загубити Авері.
Чорнявка спершу подалася до буфетів з їжею, набрала всього побагатому, ще й мені таку ж порцію принесла, хоча й знала, що я не голодний. Ми стояли серед людей, спостерігали, як співає якась місцева зірка, натовп аплодував, просив зіграти ще.
– Обожнюю такі свята! – промовила дівчина.
Авері, поївши, прибавила собі нової енергії, взялася до танцю. Вона кружляла, раділа, привітно посміхалася людям, яких зовсім не знала, проте серед котрих почувалася своєю. Довкола роздавали вино. Чорнявка не впустила своєї нагоди скуштувати чогось червоного на колір і п’янкого на смак. Вона й мені келих прихопила, а я випив і повідомив Авері, що маю на нього імунітет. Від ста п’ятдесяти мілілітрів вина дівчина сп’яніла, вже співала разом з усією юрбою святкові пісні. Вона підійшла до мене, запросила до танцю. Я знову не зміг їй відмовити. Ми взялися за руки, прудко кружляли довкола. Ніколи не бачив, щоб так швидко п’яніли від такої маленької кількості алкоголю. Далі Авері відпустила мене, пішла танцювати з місцевими дівчатами та хлопцями. Я не зводив з неї очей, спостерігав за кожним її незграбним від алкоголю рухом. Потім вона випила ще один келих і ще один, її танок все більше нагадував зусилля не впасти на землю, не заснути тут же, щоб не затоптали. Я думав провести у цьому містечку не більше двох годин, та ми пробули тут цілий день. Зрозуміло, що Авері ніколи стільки не пила, тому вино сьогодні стало її розрадою від думок про переслідування та смерть. Натанцювавшись до схочу, дівчина підійшла до мене, ледь змогла вимовити, що хоче назад до мотелю. Вона обійняла мене навколо шиї руками, прошепотіла на вухо, що так напилася, що й іти не здатна. Я їй відповів, що можу донести її на руках і підхопив чорнявку. Проривався крізь натовп, аби залишити центр міста. Авері, кліпаючи, дивилася своїми сп’янілими ніжними очима у мої. Я запитав у неї, чому вона на мене так зиркає, на що отримав відповідь:
– Скільки разів ти був закоханий у когось до того, як став безсмертним?
– Жодного! – суворо відповів. – Не бажав цього… Вважав безглуздям…
– Я була закохана лише раз, коли мені було десь років тринадцять. Денис – хлопець, про якого розповідала, був моїм об’єктом захоплення. – Це зараз говорила не Авері, а вино в ній вирішило замолити гріхи. – Так йому й не сказала, мені здається він не бажав мати зі мною стосунків, дружбу нашу цінував… Я цінувала… Таємно кохала і гик… Ой! Ха! Здається… Перепила… Ніколи стільки ще на споживала такого смачного вина.
Авері говорила повільно і мляво. Вона продовжувала розповідати про їхні стосунки з Денисом, переконувала, що давним-давно переросла свої почуття до нього, а мені це все наговорила, бо їй потрібно було принаймні комусь висказатися. Ми проштовхнулися крізь товпи людей, вже могли йти вільно й спокійно. За проханням Авері, я знову поставив її на землю. Вона незграбно йшла сама, іноді тримаючи мене за руку. Блакитноока чорнявка попросила зупинитися посеред вузенької вулички на мить й почала витріщатися на нічне небо, на зорі.
У голові щось ледь мигнуло, а потім проявилося і ставало все яскравішим. Це був силует безсмертного! Я відчував його присутність десь неподалік, за метрів тридцять від нас. Виясняти, хто це міг бути не бажав, але якщо відчуваю його присутність, то він відчуває й мою, силует вартового ж бо набагато яскравіший за звичайний, та й мені не потрібно привертати до себе увагу – невідомо, що на думці у цього сина вічності. Авері помітила мій насторожений вигляд, запитала, що трапилося. Я їй не відповів, лише взяв за руку та сказав, що маємо швидше повертатися до мотелю.
Після того, що я відчув на вулиці, не залишилось жодних сумнівів – місто потрібно залишати негайно, не чекаючи світанку. Я попросив Авері прийняти душ ще раз, аби освіжитися, бо ми не будемо ночувати у мотелі, рухатимемося далі. Дівчина розуміла, що я був дечим стурбований, але питати не стала. З цього моменту Авері виконувала абсолютно все, що її попрошу, саме від мене тепер залежало скільки їй залишилося жити. Дівчина з рецепшину казала, що найближчий пасажирський потяг у потрібному напрямку відбуває з цього міста за шість годин, але в нас немає стільки часу, тому вирішив, що знову їхатимемо таварняком. Я зібрав усі наші речі. Ми з чорнявкою рушили на вокзал.
На годиннику одинадцята ночі. На маленькій залізничній станції блукають місцеві бомжі, вуличні собаки. Про охорону вокзалу тут навіть ніколи не чули. І знову у голові мелькнув той самий силует, але він був вже набагато далі, за кілометри від нас. Не схоже було, що його власник наближається, мене це заспокоювало. Ми з Авері чекали годину. Найближчий вантажний потяг у нашому напрямку з вокзалу не прямував, він проїжджав повз нього. Дякувати, що товарняк рухався на маленькій швидкості. Ми застрибнули до останнього вагону, який виявився незачиненим, повний набитий чорного вугілля. Авері хоч і натанцювалась досхочу, напилась вина, проте досі виглядала бадьорою і не хотіла спати, вочевидь, прийнявши душ, її це дуже добре струсануло.
– Знову їдемо невідомо куди, невідомо, що робитимемо… – промовила дівчина.
– Ні! – глухо пробурмотів, гадаючи, що вона не почула.
– Що значить «Ні!»? – поцікавилася Авері.
– Ми знаємо, що робитимемо! – серйозно заявив, дивлячись їй у вічі.
– І що ж? – аж сахнулась дівчина.
– Ми очікуватимемо їхнього приходу і підготуємось до цього…
– До чого?
– До їхнього наступу. У мене є план!
***
План був нескладним. Авері потрібен сховок-притулок – місце, в якому не будуть шукати вартові. Я вирішив відправити її до Берелі в Англію, де він зможе на певний час прихистити чорнявку. При цьому був певен, що він нічого не розповість Еквіджу, адже сам не поділяв поглядів Престона про важливість справ вартових. Я знав, що Адам не заподіє Авері зла та зможе виконати моє прохання. Мені ж потрібно буде постійно тримати з ним та чорнявкою зв’язок, аби обговорювати подальші дії. Рано чи пізно Еквідж пошле по мою шкуру вартового, який думатиме, що я перебуваю з дівчиною і матиме змогу її вбити, але він не підозрюватиме, що ми давно розділилися і Авері знаходитиметься на той момент у цілковитій безпеці.