Безсмертні

Семенюк Іван Вікторович

– Ми зробили це! – пролунали перші слова Авері після нещодавніх подій.

– Що? – пригніченим голосом поцікавився, навіть не поглянувши на неї, все ще йдучи з опущеними додолу очима.

– Відірвалися! –

сказала чорнявка, намагаючись підбадьорити. – Не знаю, як це ти зміг вбити їх після усіх розповідей, що це неможливо, але ми впоралися! Тепер вони нас не переслідуватимуть!

– Ні! – наголосив. – Я все погіршив! Я здатен вбити безсмертного... Тепер Еквідж ніколи від нас не відчепиться…

Я не знав, що робити, куди тікати й де шукати пояснень! Знову опинився на початку своєї історії, коли мене збила машина і не міг пояснити відсутність подряпин на своєму тілі та переломів. Єдине, що спромігся вигадати – все-таки дібратися Адамового маєтку, щоб спитати поради. Я міг покластися лише на нього. Вперше за час безсмертя мені стало страшно. Я мав відправитися до свого вчителя-приятеля за порадою.

«Так! Я врятував сьогодні Авері. Але що буде далі? Престон від свого не відступиться, тепер він ще більше хоче її порішити за будь-яку ціну! Еквідж й мене ладен розідрати на шматки! Його люті, напевно, немає меж…» Я й не здогадувався, що розпочав там на

даху потяга. Яку війну я покликав та якими наслідками вона закінчиться. Вже тоді знав, що не зможу повноцінно довіряти нікому. В моїй голові думки вже ніколи не залежали від чуток, вмовлянь, розмов інших. Я почав мислити глибше, самотужки шукаючи відповіді на питання, які зринали, пояснюючи події, що трапилися. Усвідомив, що я – найсильніший з усіх безсмертних, маючи свій новоспечений дар. Мене не переконати, не переманити, не зупинити! «Тож нехай тепер Престон Еквідж стережеться! Я йому більше не коритимусь!»

Кінець першої книги

Зміст

Частина перша. Безсмертні. – 2

Частина друга. Вартові. – 45

Частина третя. Людина. – 95

Надсилайте свої враження від прочитаного на адресу: [e-mail]. Із задоволенням чекатиму будь-якої критики та зауважень, відповідатиму на ваші запитання.

З повагою, автор.