Безсоння
Шрифт:
— Мені начхати на те, чого хоче він. Я ж хочу швидше вибратися звідси й поїсти. Якщо він знову базікатиме про риболовлю, Ральфе, я сама натисну на педаль газу, май на увазі.
— Амінь, — відповів Ральф, точно знаючи, що переймають Тріґера Вашона зовсім не спогади про риболовлю. Ральф розібрався ще не в усьому, та одне він засвоїв твердо: ніщо в цьому світі більше не відбувається випадково. Це Визначеність вийшла на стежку війни. Ральф загальмував біля Тріґера і натиснув на кнопку, щоб опустити скло. Роздратовано поскрипуючи, воно поповзло вниз.
— Гей, Ральфе! — крикнув Тріґер. — Я думав, що прогледів тебе!
— У чому справа, Тріґу? Ми квапимося…
— Добре, добре, це займе не більше секунди. Воно в моєму гаманці, Ральфе. Я зберігаю всі свої папірці тут і ніколи нічого не викидаю.
Він розкрив гаманець, виставляючи на огляд зім’яті рахунки, фотографії (і провалитися йому на цьому місці, якщо Ральф не помітив, що на одній із них Тріґер зображений з величезним окунем у руках), старі візитні картки, пожовтілі й потерті від часу. Трігер перебирав весь цей мотлох зі швидкістю банківського клерка, що називає курс обміну валют.
— Ніколи нічого не викидаю, — бурмотав Трігер. — На них дуже зручно писати, краще, ніж у блокноті, до того ж їх дають безкоштовно. Секундочку… Чорт забирай, і де ж вона?
Луїза нетерпляче подивилася на Ральфа й кивнула у бік дороги. Ральф проігнорував як погляд, так і жест. У його грудях дивно занило. Внутрішнім оком він побачив, як пише щось вказівним пальцем на запітнілому склі вантажівки Трігера п’ятнадцять місяців тому.
— Ральфе, пам’ятаєш шарф, що був на Діпно в той день? Білий, із червоними мітками?
— Звичайно, пам’ятаю, — відповів Ральф.
«Ах ти ж піхволизе! — обізвав Ед огрядного водія пікапа. — Грав я твою маму, а ти вилизував!». І шарф він теж чудово пам’ятав. Ось лише червоні мітки зовсім не були безглуздим візерунком; це була ідеограма або ідеограми. У Ральфа засмоктало під ложечкою, коли Трігер перестав ритися в гаманці. Тепер Ральф зрозумів, у чому справа. Він знав.
— Ральфе, ти був на війні? — запитав Трігер. — На великій. На Другій світовій?
— Певною мірою, — відповів Ральф. — Здебільшого я «воював» у Техасі. На початку сорок п’ятого мене відправили за океан, але я постійно був у другому ешелоні.
Тріґер кивнув:
— Виходить, тебе відправили в Європу. Тому що в регіоні Тихого океану не було такого ешелону.
— Я був в Англії, — підтвердив Ральф, — потім у Німеччині.
Тріґер задоволено кивав:
— Якби ти служив на Тихому океані, ти б знав, що напис на шарфі зовсім не китайський.
— Японський. Правильно, Тріґу?
Трігер кивнув. У руці він тримав одну з візитних карток. На чистому боці Ральф побачив грубу імітацію двох символів із шарфа Еда, подвійний символ, який він сам написав на запітнілому склі вантажівки Тріґера.
— Про що ви говорите? — втрутилася Луїза, тепер у її голосі звучало не нетерпіння, а жах.
— Я мусив би знати. — Ральф почув свій слабкий, переляканий голос. — Просто зобов’язаний.
— Знати що? — Луїза труснула його за плече. — Знати що?
Ральф не відповів. Немов у сні, він простягнув руку і взяв картку. Тріґер Вашон уже не посміхався, його темні очі з похмурою увагою вивчали Ральфа.
— Я перемалював значки раніше, ніж вони встигли зникнути зі скла, — пояснив він, — я знав, що бачив їх раніше, а коли повернувся додому, то зрозумів, де саме. Мій старший брат Марсель воював на Тихому. Він привіз звідти саме такий шарф. Але я про всяк випадок перепитав його, і Марсель записав переклад на картці. — Тріґер показав на листок паперу, затиснутий у руці Ральфа. — Я хотів розповісти тобі за першої ж нагоди, але постійно забував. Здається, краще б я взагалі забув про це назавжди.
— Ні, ні.
Луїза взяла картку в Ральфа:
— Що це? Що це означає?
— Пізніше поясню. — Ральф потягнувся до важеля коробки передач. На серце немов камінь ліг. Луїза розглядала символи, намальовані на чистому боці картки, повернувши її до Ральфа іншим боком: «Л. Г. ВЕЛЛС. КОЛОДЯЗІ Й СУХА КЛАДКА». А нижче був напис, зроблений старшим братом Тріґера:
«КАМІКАДЗЕ».
Частина Третя
Кривавий Цар
Усі ми олд-таймери, і кожен має приховану бритву.
Розділ двадцятий
Проїжджаючи по Госпітл-драйв, Ральф і Луїза перекинулися лише кількома словами.
— Ральфе?
Він кинув на жінку лагідний погляд, а потім знову почав уважно дивитися на дорогу. Під капотом двигуна знову застукало, але Луїза ще нічого не чула. Він сподівався, що вона не зверне уваги на постукування.
— Здається, я знаю, де зараз Ед. Ще на даху я була впевнена, що впізнала будинок, який нам показали карлики.
— Що ж це таке й де?
— Гараж для аеропланів. Як ви там це називаєте… Ангар.
— О Боже, — видихнув Ральф. — Прибережна авіація на Бар Гарбор-роуд?
Луїза кивнула:
— Вони займаються чартерними перельотами, оглядовими екскурсіями над морем і тому подібним. Якось у суботу містер Чесс заїхав туди й поцікавився у службовця, скільки він візьме за оглядовий політ. Чоловік назвав суму сорок доларів — набагато більшу, ніж ми могли дозволити собі витратити на подібні розваги. Якби це влітку, він не поступився б нам ані центом, але був квітень, і містерові Чессу вдалося збити ціну до двадцяти. Я вважала, що й це задорого як на прогулянку, що тривала менше години, але не шкодую, що ми все-таки полетіли. Страшнувато, але ж як красиво!
— Як і з аурами, — зауважив Ральф.
— Так… — Голос Луїзи здригнувся. Ральф обернувся й побачив сльози, що стікали по її щоках. — …Як і з аурами.
— Не плач, Луїзо.
Вона відшукала в сумочці хусточку й промокнула очі.
— Не змогла стриматися. Слово, написане по-японськи, означає «камікадзе»? «Священний Вітер»? — Вона помовчала, губи її тремтіли. — Пілот-самогубець.
Ральф кивнув. Долоні його щільніше обхопили кермо.
— Так, — сказав він. — Таке значення цього слова. Пілот-самогубець.