Безсоння
Шрифт:
«І дитина поведе їх, — здивовано подумав Ральф. — О Боже».
Він недовірливо глянув на Клото й Лахесіса:
(— Невже все це затіяно заради одного-єдиного маленького хлопчика?)
Він гадав, що почує тривалу промову, але відповідь Клото виявилася напрочуд простою:
(— Так, Ральфе).
Лахесіс: (— Зараз він перебуває у Громадському центрі. Менше ніж годину тому його матері, яку разом з іншими ви врятували сьогодні вранці у Гай-Рідж, зателефонувала нянька й повідомила, що вона сильно порізалася осколком скла й тому не зможе доглянути за дитиною ввечері. Було вже пізно шукати іншу доглядальницю, а жінка так мріяла побачити Сьюзен Дей… Потиснути їй руку, а якщо вдасться, то й обійняти. Міс Дей стала її кумиром).
Ральф, пригадавши синці, що сходили з обличчя жінки, подумав, що цілком розуміє її почуття. Але зрозумів він і дещо інше: нянька порізала руку не випадково. Щось вирішило відправити малюка з лляними кучериками й почервонілими від диму очима в Громадський центр, і для цього воно готове гори звернути. І жінка взяла його з собою не тому, що вона погана мати, просто вона нарівні з усіма підвладна людським слабкостям. Їй не хотілося упустити єдину можливість побачити Сьюзен Дей, ото й усе.
«Ні, не все, — подумав Ральф. — Вона взяла маля з собою також тому, що після смерті Пікерінга і його божевільних приятелів вважала відвідування мітингу зовсім безпечним. Мабуть, вона думала, що найгірше вже позаду і що блискавка не вціляє двічі в одне й те ж місце».
Ральф дивився на Вітчгем-стріт, але тепер повернувся до Клото й Лахесіса:
(— Ви впевнені, що він там?)
Клото: (— Так. Сидить на балконі з північного боку поруч зі своєю матір’ю й розглядає книжку казок. Тебе не здивує те, що одна з казок зветься «П’ятсот капелюхів Бартолом’ю Каббінса»?)
Ральф похитав головою. Зараз його вже ніщо не могло здивувати.
Лахесіс: (— Літак Діпно вріжеться якраз у північну частину будинку Громадського центру. Дитина помре, якщо нічого не зробити… Але цього не можна допустити. Цей хлопчик не повинен умерти завчасно.
Лахесіс із надією дивився на Ральфа. Екран зеленого світла зник між його пальцями.
(— Досить розмов, Ральфе, — Ед уже в повітрі, менше ніж за півтори сотні кілометрів звідси. Ще трохи, і буде пізно зупиняти його).
Слова Лахесіса розізлили Ральфа, але він стримався. Саме цього карлики й хочуть від нього. Вони хочуть, щоб вони з Луїзою обоє оскаженіли.
(— А я кажу, що все це не має ніякого значення, поки я не зрозумію, у чому справа. Не дозволю збити себе з пантелику.)
Клото: (— Тоді слухай. Час від часу у світі народжується людина, чоловік або жінка, чиє життя важливе не тільки для нього чи для неї й навіть не лише для всіх на світі шот-таймерів, але значення якої неперебутнє для багатьох рівнів, розташованих над і під світом шот-таймерів. Це Великі Люди, і їх життя завжди слугує Визначеністю. Якщо їх забирають занадто швидко, все змінюється. Втрачається рівновага. Можеш уявити, наскільки іншим був би світ, якби Гітлер у дитинстві втонув у ванній? Ти можеш бути впевнений у тому, що в такому випадку світ змінився б на краще, але запевняю тебе, що тоді світ узагалі перестав би існувати. Припустімо, Вінстон Черчілль помер би від харчового отруєння, так і не ставши прем’єр-міністром? Припустімо, імператор Октавіан Август народився б мертвим, задушений пуповиною? А особистість, яку ми просимо врятувати, ще більш важлива, ніж усі названі, разом узяті).
(— Чорт забирай, ми з Луїзою раз уже врятували цю дитину! Невже питання її повернення Визначеності не розв’язалося?)
Лахесіс: (— Так, але йому загрожує Ед Діпно, тому що Ед не має чіткого відношення ні до Визначеності, ні до Випадковості. З-поміж усіх людей на землі лише Діпно може зашкодити цьому малому до того, як проб’є його час. Якщо Діпно зазнає невдачі, хлопчик буде в безпеці — він спокійно дочекається свого часу, а потім з’явиться на сцені, виконавши коротку, але надзвичайно важливу роль).
(— Виходить, одне життя відіграє величезну роль?)
Лахесіс: (— Так. Якщо дитина вмре, звалиться Вежа всього існування, а значення такої події поза вашим розумінням, як, утім, і нашим).
Ральф задивився на носаки своїх черевиків. Голова налилася свинцем. Яка іронія чулася в усьому цьому… Атропос накрутив Еда, розвинувши в ньому комплекс месії… Який став, можливо, побічним продуктом непевного становища цього чоловіка. Ед не розумів — і не повірив би, навіть якби хтось йому сказав це, — що Атропос із босами з вищих рівнів мають намір використати його не як рятівника, а як вбивцю месії.
Ральф глянув на стривожені обличчя обох лисих лікарів-карликів.
(— Добре. Не знаю, як я зможу зупинити Еда, але спробую.)
Клото й Лахесіс перезирнулися, і на їхніх обличчях розцвіла широка (і дуже людяна) посмішка, що означала полегшення. Ральф застережливо підняв палець:
(— Почекайте. Ви недослухали до кінця).
Посмішки зблякли.
(— Я хочу від вас дещо навзаєм. Одне життя. Замість життя чотирирічного хлопчика я прошу…)
Луїза не розчула закінчення фрази — Ральф перейшов на шепіт, — але серце її впало, коли жінка побачила, як захитали головами Клото й Лахесіс.
Лахесіс: (— Розумію твоє горе. Звичайно, Атропос може виконати свою обіцянку. Але все ж ти повинен розуміти, що це життя не таке важливе, як…)
Ральф: (— Я вважаю інакше. Для мене воно так само важливе. Ви повинні зрозуміти, що для мене обидва ці життя рівноцінні…)
Луїза не чула, що говорив Ральф, однак голос Клото був голосний і чіткий, — від розпачу той мало не кричав:
(— Це різні речі! Життя цього хлопчика зовсім інша справа!)
Тепер вона почула, як Ральф із безстрашною, незаперечною логікою, яка нагадала Луїзі її батька, мовив:
(— Усі життя різні. Усі вони безцінні. Звичайно, це лише моя короткозора думка шот-таймера, але вам доведеться змиритися, тому що зараз балом правлю я. Умови такі: життя для вас, життя для мене. Вам залишається лише пообіцяти — і угоду укладено).
Лахесіс: (— Ральфе, будь ласка! Зрозумій, прошу тебе, ми не маємо права!)
Момент тиші. Потім Ральф заговорив — м’яко, хоча й голосно. Однак це було останнє, що вловила Луїза з розмови.
(— Між «неможливо» й «не маємо права» пролягає ціла прірва. Хіба не так?)